Потаємна підкладка Апеннінського чобота

Італія належить до тих країн, які мають потужний імідж за кордоном. Якщо зі словом Україна асоціюється тільки Чорнобиль, то згадана вище держава має набагато ширші конотації в міжнародній колективній свідомості. Одразу на думку спадають Ватикан, Колізей, Сицилія, вино, піца, спагеті тощо. Однак колективне свідоме рідко заглядає в тінь тих усталених культурних архетипів. Це вдалося зробити британському авторові Тобаясові Джоунсу, який з відточеною спостережливістю в книжці «Потаємне серце Італії» описав сучасні реалії країни: соціальні та політичні протистояння, бюрократію, футбол, католицький містицизм, всевладність Берлусконі, контраст високої італійської культури та низькопробного телебачення, непідробну щирість простих жителів Апеннін. Тиждень спілкувався з автором незадовго після виходу її українського перекладу.

У. Т.: У «Потаємному серці Італії» ти описуєш три головні підвалини італійського життя: політику, церкву і футбол. Що найбільше контрастувало з британськими відповідниками?

– Італійські політики живуть зовсім безкарно, тобто за свої злочини ніколи не дістають покарання. У Британії також чимало правопорушень, але справедливість бере своє. Італія, на відміну від Сполученого Королівства, усе ще дуже християнська, католицька країна. Вона зовсім не моноконфесійна, але соціальний та історичний вплив католицизму повсюдний. Щодо футболу, то італійці просто краще грають! Тактичніше й стратегічніше.

У. Т.: А що особливо вразило, що було найпотаємнішим в Італії?

– Всевладдя різноманітних угруповань мафії та вплив Сільвіо Берлусконі.

Читайте також: Чи потрібно це Італії?

У. Т.: Що тебе позитивно здивувало в італійському житті?

– Факт, що ця країна тримається на неймовірних контрастах. Хай там що ти розповідатимеш про Італію, цілковита протилежність сказано­­го буде також правдивою. На Апеннінах під позірною однорідністю та конформізмом ховається неймовірна різноманітність.

У. Т.: Коли ти приїхав до Італії, у тебе, мабуть, були певні стереотипи щодо цієї країни. Які з них справдилися, а які – ні?

– Тамтешні жінки дуже вродливі – це правда. Як і те, що в італійців нетрадиційне ставлення до законів та законослухняності. Але те, що вони хаотичні, безтурботні хитруни, – брехня. Насправді багато аспектів італійського життя упорядковані та ієрархізовані значно більше, ніж у багатьох інших європейських країнах. Італійці тримаються дому, навіть коли вже дорослі, – здебільшого це так. Але тільки через те, що робочих місць мало і зарплати низькі, тому з фінансового погляду вони не мають альтернативи. Італійці ліниві – цілковита брехня. Вони найпрацьовиті­ші, найкреативніші, найщедріші лю­­­­ди з тих, які мені траплялися.

У. Т.: Італійське суспільство досить поляризоване. Північ проти Півдня, ліві проти правих. Як вони дають собі раду з цими поділами? Чи роблять якісь спроби інтегрувати суспільство?

– Насправді найбільший поділ у країні між тими, хто прагне посилити законодавство, і тими, хто хоче його ігнорувати, тобто це дискусія між таборами про- і антиберлусконівців. Одні роб­­лять усе, щоб оминути справедливість, інші бажають, аби її дотримувалися. Окрім цього розмежування дійсно є серйозна відмінність між Півднем та Північчю, між лівими та правими. У своїй книжці я про це написав: країна завжди була поділена на два антагоністичні табори, а патріотизм полягав у тому, щоб якось затерти цей поділ.

У. Т.: Які політичні погляди сповідує італійська молодь: ліві, праві чи центристські? Чи різняться політичні преференції у регіонах?

– Важко зробити таке узагальнення. Один із найгірших аспектів перемоги Берлусконі – те, що він був дуже популярним поміж молоді, яка вперше дістала право голосу.

У. Т.: Як сприйняли твою книжку в Італії та Британії?

– На Апеннінах тим, хто не любить Берлусконі, книжка сподобалася і навпаки. У Британії вона стала бестселером, і компанія BBC зняла документальний фільм, спираючись на мої відкриття. Англійці обожнюють Італію, але до появи книжки вони думали, що ця країна і далі живе в епосі Відродження: італійці на березі моря все ще грають на мандолінах або прогулюються з морозивом у руці. «Потаємне серце…» було спробою якось побороти той романтичний стереотип.

У. Т.: Чи змінилася Італія відтоді, як ти видав книжку?

– На жаль, не дуже. Зараз там технократичний уряд (очолює Маріо Монті. – Ред.) з нечіткою політичною позицією, що намагається навести в країні лад після хаосу, який залишив по собі Берлусконі. Думаю, він ще повернеться, мабуть, у ролі президента республіки. Італійський олігарх насолоджувався тотальною владою аж до 16 листопада 2011 року, коли подав у відставку.

У. Т.: Чому антиберлусконів­­сь­­­­ка опозиція діяла так неефективно?

– Лівий табір був поділений між багатьма фракціями та лідерами з різними ідеологічними пріоритетами. Окрім того, ніхто не мав такої влади в мас-медіа, як Берлусконі. Це те саме, що стріляти водяним пістолетом по ядерній бомбі.

У. Т.: Наскільки зараз сильний Берлусконі?

– Його позиції дуже сильні. Берлусконі казково багатий. Йому належать три національні канали і ціла низка друкованих медіа. Фактично він має «право вето» на будь-яке рішення італійського уряду: подейкують, що його ЗМІ мають компромат на всіх політиків. «Болотна машина», як її називають, може піти в бій відразу, якщо хтось замахнеться на бізнес-імперію Берлусконі.

У. Т.: Як ти оцінюєш діяльність нового італійського уряду?

– Вони приймають важкі й непопулярні рішення, до яких вдаються тільки технократичні уря­ди. Політики, що дбають про електорат, зазвичай не такі хоробрі.

У. Т.: Чи можеш представити свою книжку українським читачам?