Батько Геля був вояком УНР, згодом співпрацював з ОУН, через що засуджений на 20 років таборів (через це Іванові був спершу закритий шлях до вищої освіти). З 1961 року Іван Гель покладанням тернового вінка до пам’ятника Шевченкові в Києві починає громадську діяльність.
Разом із Михайлом Горинем формулює свою програму як «боротьбу за державність України». 1965 року – перший арешт за розповсюдження українського самвидаву та «організаційну діяльність». Покарання відбував в 1966-1968 роках у Мордовії, де познайомився із багатьма представниками опозизиційного руху в СРСР. 1967 року двічі звертався до Президії Верховної Ради з листами на захист Української Греко-Католицької Церкви.
Після звільнення друкує книги у самвидаві. 1972 року новий арешт, засуджений на 10 років таборів особливого режиму, 5 років заслання, визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Відбував термін у Пермській області та Мордовії, заслання в Комі АРСР. У таборах брав участь у правозахисних акціях та голодівках (голодував сумарно понад 300 діб).
Автор книги «Грані культури». Написана в ув’язненні в 70-х, вона розповсюджувалася в самвидаві, нелеґально потрапила за кордон і вперше під псевдонімом Степан Говерля була видана у Лондоні 1984 року. В Україні під справжнім іменем автора видана у Львові 1993 року. Автор дає глибокий аналіз становища української культури і нації в умовах російської окупації. Після повернення в Україну 1987 року Іван Гель займався відновленням УГКЦ, один з активістів товариства «Меморіал», одиз з ініціаторів Народного Руху України.
Нагороджений орденами Ярослава Мудрого V та IV ступенів.