Це радше камінь у власний город. Якщо не мій особистий, то журналістики як такої, й не лише нашої. Днями The New York Times опублікувала величезне, на 20 тис. знаків розслідування про компанію «Українська бронетехніка», яка належить… ні, тепер годиться писати: яка пов’язана з колишнім нардепом Сергієм Пашинським. Колеги перекопали тонну документів і дійшли висновку: Пашинський заробляє на постачанні зброї ЗСУ (!).
Публікацію негайно розігнали по всіх вітчизняних ЗМІ, ще б пак! По-перше, зрада, ми таке любимо. По-друге, уявлення про великий бізнес, який жирує десь нагорі, це в нас генетичне. По-третє, Пашинський — це ж про нього три роки тому в прямому ефірі заявив президент: «Вийдіть на вулицю і запитайте: Пашинський — це бандит чи ні? Я даю вам сто відсотків, сто людей запитаєте — сто людей скажуть “так”…». Не перевіряв, але припускаю: екс-голова Комітету ВРУ з питань національної безпеки і оборони — помітна постать із досить специфічною харизмою, щоби в нього закохалися ширнанмаси. Ласа мішень для борців проти корупції.
Про всяк випадок, випереджаючи неминучі звинувачення в продажності або залежності (а як же без них сьогодні!), відразу повідомляю: ми з паном Пашинським дітей не хрестили, ми взагалі не знайомі й не факт, що колись познайомимося. Натомість у нас сила-силенна спільних приятелів, які діляться на два діаметрально протилежних табори: одні його вважають утіленням корупції на землі, другі – відважним лицарем зміцнення ЗСУ, який напередодні великої війни бився за постановку на виробництво вітчизняних ракет та іншого озброєння. В обох таборах люди, яких я знаю багато років і щодо добрих намірів яких не маю анінайменших сумнівів. Ось така діалектика.
Читайте також: Die Welt: Глобальний супермаркет зброї
Але повернімося до публікації. Не забуваймо, що стаття в американській пресі — це обставина передовсім американського медіа-простору, де точаться запеклі дискусії щодо доцільності подальшої допомоги України, її форм і обсягів. Зокрема, йдеться про те, що, може, краще не допомагати грошима, а відразу постачати озброєння — хоча не факт, що легальні товари західних виробників обійдуться американським платникам податків дешевше, ніж ті самі на сірому ринку… але ж натомість не годуватимемо українських корупціонерів! Отже анонімні джерела повідомили кореспондентам NYT, що в офісі компанії (зі статті незрозуміло, йдеться про «Укроборонпром» чи про «Українську бронетехніку», з контексту випливає, що нібито другу) відбуваються обшуки на предмет вивчення ціноутворення за державними контрактами, тож наш герой, виходить, перебуває під слідством. На «вулиці», себто в нашій пресі, яка переказує розслідування своїми словами, про це пишуть із погано прихованим задоволенням. Вживати словосполучення «скандальний бізнесмен» або «одіозний олігарх» – пряме порушення першої заповіді журналістських стандартів, це, нагадую, щодо відокремлення фактів від суджень, за таке треба виганяти з професії.
Це мені нагадує нещодавній нашумілий кейс із чиновником МО (теж моїм приятелем), відповідальним за закупівлі зброї — під новий рік один борцун звинуватив його в тому, що після захоплення Криму той нібито співпрацював із окупаційною владою (насправді ні). Приятель тимчасом подарував мені плакат формату А0, де було перераховано види техніки, яка надійшла на озброєння ЗСУ впродовж кількох місяців від початку вторгнення, десятки картинок із дрібними підписами, інакше б на одному аркуші не вмістилися б. З міністерства його, звісно, негайно звільнили за власним бажанням. Борцуну полегшало, «вулиці» теж, ЗСУ, вочевидь, ні.
Ще один кейс, який важко забути, в суспільній свідомості він закарбувався, як «справа Свинарчуків». На початку 2019 року, за місяць до президентських виборів, першого заступника секретаря РНБО та його сина звинуватили, зокрема, в контрабанді запчастин для військової техніки… з Росії. Перекладаю українською: спритні бізнесмени, споріднені з владою, поцупили з-під носа країни-агресора електронні вузли, без яких наша техніка не техніка, й продали їх Міноборони. Чи було все чисто й прозорро? Ох, боюся, навряд. Чи завдало викриття розслідувачів, того разу вітчизняних, шкоди обороноздатності? Ще й якої!
Читайте також: Близька дружба з далеким континентом. Як Росія шукає себе в Африці
Торгівля зброєю — справа небезпечна в усіх сенсах і подекуди брудна, це медичний факт. Все, що я з цього приводу знаю — публікації в пресі й розповіді знайомих не під диктофон, ще голівудський фільм із Ніколасом Кейджем, а щоби мати власну думку, потрібні ґрунтовніші компетенції. Чи «варять» на закупівлях у МО, Укроборонпромі й суміжних організаціях? Не маю жодного сумніву! Але чекайте, одна справа — яйця по 17 гривень штука, коли постачальники в черзі стоять за правом встати в чергу, за таке відразу до стінки. Інша річ — снаряди, на які перманентний голод на фронті. Зброї потрібно багато й негайно, й бійцям на нулі, підозрюю, байдуже, якими кривими стежками вона до них потрапить, бо кожна одиниця — додатковий крихітний шанс для них зберегти життя й трохи просунутися вперед. Це не цинізм, це дорослість.
Отже питання в кінцевому рахунку в завищеній нормі прибутку (що ще треба довести), але ж вона визначається лише прозорим ринком. Коли ринку як такого нема, віддавати її визначення слідчому НАБУ — якось не по-дорослому. До того ж, як ми знаємо, великий бізнес, трапляється, все кидає й щосили працює собі на шкоду, коли йдеться про більш загальний інтерес, зокрема, збереження країни й власне виживання в ній. Так 2014 року тодішній губернатор Дніпропетровської області, людина глибоко прагматична й цинічна, олігарх до мозку кісток, налагодив разом із такими самими партнерами вельми ефективний спротив на ввіреній території й чимало сприяв тому, що маріонетки захлинулися й не зайшли далі. Знову NYT: «Більшу частину минулого року “Українська бронетехніка” здійснювала постачання надійніше, ніж державні компанії, свідчить аудит Міністерства оборони».
До висновку The New York Times, можливо, варто прислухатися: «Довгостроковий ризик полягає в тому, що ці тимчасові зміни [послаблення критеріїв доброчесності] закріпляться, то пан Пашинський та інші, хто був відсторонений [від пирога], вийдуть із війни з більшими грошима та впливом, ніж будь-коли». Ключове слово тут, як на мене, — «вийдуть із війни». Тобто після перемоги. Це коли? Добре розумію, що плодити корупцію під приводом надзвичайних обставин — підривати засади держави, серед іншого й ті, заради яких б’ються зараз наші вояки. Тож потрібен здоровий глузд і баланс між «надзвичайщиною» та збереженням норми — ні, не прибутку, а моралі.
Що ж до боротьби з корупцію, зокрема, з боку ЗМІ та ГО, то тут важливо не приподобитися до відважного слідака, для якого передусім важить розкриваніть і зірочка на умовному погоні, а загальна картина взагалі пофіг, бачив я таких.
То, може, колеги, ліхтарики під час війни теє… трохи пригасити?