Правозахисники констатують погіршення ситуації із забезпеченням елементарних прав ув’язнених та обмеження громадського контролю за кримінально-виконавчою службою, – як наслідок, почастішання випадків тортур та різке зростання рівня смертності в тюрмах
Як свідчить дослідження «Дотримання прав ув’язнених в Україні-2010», проведеного громадською організацією «Донецький меморіал» за участю фахівців Пенітенціарного товариства України за період 2010-го – першої половини 2011-го, умови утримання ув’язнених в системі МВС та Державної служби виконання покарань порівняно з періодом 2005–2010 років суттєво погіршилися. Зокрема, за даними соціологічних опитувань, проведених правозахисними організаціями, у 2010 році проти 2009-го кількість осіб, що зазнали насильства у міліції, зросла майже на третину (від 604 тис. до 780–790 тис.), а смертей в установах МВС – більш ніж удвічі (від 23 до 51 особи). Відповідні показники чітко корелюють із послабленням громадського контролю за умовами утримання.
Читайте також: Корпорація «Покарання»
КРОК УПЕРЕД, ДВА НАЗАД?
У 2005–2010 роках Міністерство внутрішніх справ створило громадські ради із забезпечення прав людини у своїй структурі та регіональних управліннях, а також мобільні групи з моніторингу ізоляторів тимчасового утримання, кімнат для доставлених (більше відомих у народі як «мавпятники»), приймальників-розподільників для дітей.
Маючи в своєму складі представників громадськості, ці групи, як свідчать правозахисники, виявили чималу активність. Наприклад, за 2006–2009 роки здійснили понад 900 (зокрема, 2009-го – 306) виїздів у спецустанови МВС. Кожен із них супроводжувався обстеженням умов утримування в’язнів та рішеннями про проведення службових розслідувань у разі, якщо виявляли порушення. 17 ізоляторів тимчасового утримання, у яких нехтували необхідними нормами, були ліквідовані.
Важливу роль для протидії зловживанням в установах МВС відігравало й утворене в січні 2008 року в структурі апарату міністра МВС Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ.
Але зі зміною влади 2010 року ситуація кардинально й різко змінилася. Одним із перших кроків на посаді міністра внутрішніх справ Анатолія Могильова стала ініціатива з ліквідації згаданого управління МВС. Упродовж перших трьох місяців його керування міністерством (березень – травень), за даними правозахисників, вдалося провести лише 12 виїздів мобільних громадських груп до спецустанов МВС.
Погіршилися й умови утримання в’язнів у слідчих ізоляторах (СІЗО). Якщо 2010-го з України до Європейського суду з прав людини передали 19 950 заяв, то 2011-го – вже 23 750. Причому, як свідчить звіт урядового уповноваженого з питань Європейського суду з прав людини за 2010 рік, значну частину звернень становлять скарги на порушення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод під час утримання під вартою, починаючи від обмежень листування ув’язнених і закінчуючи тортурами в СІЗО та відмовою в наданні медичної допомоги.
Ситуація з лікарським обслуговуванням по той бік колючого дроту, за даними правозахисників, особливо критична. У згаданому дослідженні подано цікавий факт: у Лук’янівському СІЗО на 3 тис. ув’язнених у медичній частині лише 42 ліжко-місця. У багатьох СІЗО ситуація ще гірша. Є інформація, що перебування в медчастині можуть собі дозволити лише ті, хто має «грєв», тобто матеріальну й фінансову допомогу з волі. Забезпечити ефективне лікування всіх підозрюваних система неспроможна. Як наслідок – різке зростання смертності у виправних установах. Якщо 2009 року померла 761 особа, 2010-го – 808, то лише за півроку 2011-го цифра сягнула 601 ув’язненого. Ненадання медичної допомоги також можна кваліфікувати як тортури щодо підозрюваних і засуджених.
Читайте також Український МЕНТалітет: система МВС перетворилася на кастову структуру
УСУПЕРЕЧ ПРЕЗУМПЦІЇ НЕВИННОСТІ
Згідно зі ст. 11 Закону «Про попереднє ув’язнення», норма площі в камері СІЗО для однієї взятої під варту особи не може бути менша ніж 2,5 м², а для вагітної жінки або такої, що має при собі дитину, – 4,5 м² (у колоніях – дещо вища: перед завершенням своєї президентської каденції Віктор Ющенко підписав закон, яким збільшив її від 3 до 4 м²). Згідно із рекомендаційними стандартами ООН, норма утримання під вартою під час досудового слідства має становити не менш ніж 4 м². Проте й положення закону про 2,5 м² в СІЗО на одну особу часто не виконується, зважаючи на переповнення в окремих регіонах. Так, у Києві за норми 2850 місць у СІЗО, утримують на 1058 в’язнів (тобто на 37%) більше, у СІЗО Донецька на 1970 місць реально перебувають 2898 осіб.
Але проблема не лише у браку належної кількості «посадочних місць». Утримання під вартою, у СІЗО у практиці правоохоронців – це не стільки запобіжний захід, скільки метод тиску, констатують правозахисники. Слідчому дуже зручно тримати підозрюваного в СІЗО, він завжди «під рукою», з людини, яка перебуває в «прес-хаті», значно легше «вибити» свідчення, «повісити» на неї справу. Показовими є цифри звільнених із СІЗО: у 2010 році випустили на свободу 14 412 осіб (22,3%), з них 5942 – у зв’язку з тим, що суди виносили покарання, не пов’язані з позбавленням волі, 2540, бо змінювали запобіжний захід на м’якший. Фактично майже 8,5 тис. могли б перебувати не у в’язницях, а на підписці про невиїзд. Це й зекономило б витрати на утримання персоналу СІЗО, на виконання компенсаційних рішень Європейського суду з прав людини, і, врешті, було б значно гуманнішим до громадян, яких суд іще не визнав винними. Тим більше що на сьогодні вже є світова практика застосування новітніх технологій контролю за пересуванням підозрюваних (так звані браслети).
У СІЗО також намагаються активно «виховувати» й «політичних». На сьогодні можна говорити про більш ніж 20 політв’язнів нової України, на яких серйозно тиснули у слідчих ізоляторах. До прикладу, гучна справа із затриманням Ганни Сінькової, котра на знак протесту проти нецільового використання бюджетних коштів посмажила яєчню на Вічному вогні. Можна по-різному оцінювати такий учинок (як, до речі, й таку форму вшанування пам’яті полеглих), але те, що 19-річну дівчину з інтелігентної родини заарештували, і в СІЗО вона провела кілька місяців, виходить за межі здорового глузду. Тим паче, Сінькова раніше до кримінальної відповідальності не була притягнута, на допити приходила. Водночас СІЗО можна й оминути, навіть якщо людину підозрювано в убивстві. Але для цього потрібно бути наближеним до влади. Про це, наприклад, свідчить історія із Сергієм Демішканом, сином регіонала Володимира Демішкана, донедавна голови Вінницької ОДА, а сьогодні керівника Укравтодору. За інформацією ЗМІ, разом зі спільниками 2007 року він викрав гендиректора авіатранспортної компанії Василя Кривозуба, якого потім утопили в Дніпрі. Попри те, після приходу до влади біло-синіх, у 2010 році Сергій Демішкан був відпущений на підписку про невиїзд.
Читайте також: Країна суворого режиму
Чи не найбільшою проблемою української пенітенціарної системи правозахисники називають те, що вона не працює над профілактикою кримінальних рецидивів. На сьогодні 51,9% українських в’язнів (близько 56,1 тис. осіб) раніше вже відбували покарання. У 2010 році ситуація ще дужче погіршилася, 55% засуджених 2010-го – це особи, які вже мали судимість. Але акценти держави добре ілюструє бюджетний рядочок: на підготовку робітничих кадрів у професійно-технічних закладах соціальної адаптації при установах виконання покарань у Державному бюджеті на 2011 рік було закладено лише 2,53 млн грн, що критично мало.
Правозахисники сигналізують про вкрай тривожні тенденції і в кадровому забезпеченні пенітенціарних установ, його низький кваліфікаційний рівень. І це закономірно: плинність кадрів у системі виконання покарань становить близько 30%, що є дуже високим показником як для служби, яка потребує фахівців із психологічною підготовкою та багаторічним досвідом роботи.
До засуджених, які протестують і скаржаться, застосовуватимуть каральні заходи. В «Донецькому меморіалі» констатують суттєвий рівень корупції, яка існує серед в’язничного персоналу, «зокрема, при застосуванні умовно-дострокового звільнення». Випадки викриття хабарників почастішали, але на загальний рівень корумпованості персоналу це, на жаль, не впливає.
ЩО РОБИТИ?
На сьогодні очевидно, що Україна потребує реформування пенітенціарної системи. Насамперед має бути переглянута нормативна база щодо ведення досудового слідства й утримання підозрюваних під вартою. Повинні бути встановлені чіткі імперативні критерії, які дають змогу встановити міру запобіжного заходу щодо підозрюваного. Крім того, потребують негайного впровадження ідеї щодо використання електронних браслетів, мікрочипів, інших новітніх технологій стеження за місцем перебування підозрюваних. Такі новели є у проекті нового Кримінально-процесуального кодексу, але було б логічніше не чекати нового кодексу, а вже нині вносити зміни до старого. З одного боку, за приблизними підрахунками, це дозволить зекономити держбюджету принаймні 1 млн грн за день, із другого – тисячі підозрюваних уникнуть «вибивання» свідчень і тортур. Зрештою, це дасть змогу забезпечити у виправних установах міжнародно рекомендовані 4 м² на підозрюваного. Ще одним напрямком реформування мають стати кардинальні зміни в кадровому забезпеченні пенітенціарних установ. Зокрема, це стосується зміни підходів у доборі та мотивації персоналу СІЗО, виправних колоній. Замість того щоб створювати армію 35-річних пенсіонерів, а саме це є основним стимулом для тих, хто йде працювати в пенітенціарну систему, значно ефективніше створити кар’єрну систему проходження служби у виправних закладах із відповідним соціальним пакетом, заробітною платою тощо.
Тим, хто повертається на волю, необхідно створити умови, щоб вони максимально соціалізувалися. Для цього, зокрема, слід дати можливість ув’язненим заробляти у місцях позбавлення волі реальні гроші; за необхідності в місцях ув’язнення давати робітничу професію (наприклад, в одній із жіночих колоній Росії ув’язнені пишуть комп’ютерні програми й на волю виходять спеціалістами); надавати правову допомогу тим, хто повертається на волю (реєстрація за місцем проживання, судові оскарження про позбавлення власності тощо).
І звичайно ж, необхідним є посилення громадського контролю, адже досвід 2005–2009 років підтвердив, що спеціалізовані правозахисні організації демонструють дуже високу ефективність у скороченні масштабів тортур і вбивств у місцях позбавлення волі.
Читайте також: Кара без злочину
Наразі ж усе відбувається навпаки, а деякі чиновники паразитують на «реформі» пенітенціарної системи. Рахункова палата, провівши перевірку використання бюджетних коштів за Держпрограмою поліпшення умов утримання засуджених та осіб, що тримаються під вартою, виявила неефективність витрачання грошей за 2006–2010 роки на суму 130 млн грн. У громадській організації «Донецький меморіал» відзначають, що із 23 рекомендацій, які рік тому були донесені до державних інституцій, що стосуються діяльності установ виконання покарань, бодай частково виконуються лише вісім. Відсутні суттєві позитивні зміни як у сфері ухвалення відомчих документів, так і на рівні загального законодавства. Права засуджених далі порушують як на рівні загальних умов утримання, так і в поводженні персоналу, котрий вимагає від позбавлених волі абсолютної покори.
КРИМІНАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ
– число ув’язнених у країні зростає третій рік поспіль: нині на 100 тис. населення припадає 345 осіб, що перебувають за ґратами
– збільшується кількість довічно ув’язнених: станом на 1 липня минулого року їх було 1 727 осіб, із яких 20 жінок
– застосування запобіжного заходу – взяття під варту – залишається в Україні невиправдано поширеним
– кількість хворих на туберкульоз у кримінально-виправних установах поступово зменшується, проте чисельність ВІЛ-інфікованих постійно зростає
– смертність у першому півріччі 2011 року зросла на 46%, кількість суїцидів – більш ніж на 20%
