По-нашому, по-пекінськи

Перед від’їздом вітчизняних олімпійців чиновники розігрували з себе полохливих нострадамусів, обережно прогнозуючи від 12 до 14 медалей будьякого ґатунку. Їхні віщування почали збуватися: на помостах, велотрасах, водних доріжках українці вибувають із боротьби задовго до фіналів. Нескінченно далеко від п’єдесталу зупинилися чемпіонка світу та Європи з кульової стрільби Наталія Кальниш, наш найкращий велогонщик Ярослав Попович, титулований гімнаст Валерій Гончаров. Багаторазовий чемпіон світу та Європи Олег Лісогор не зміг кваліфікуватися на фінал стометрівки брасом. Дивно звучав коментар його тренера Віктора Турчина: «Ми розцінюємо результат як неприємну несподіванку. Олег дуже засмутився». Навіщо обдурювати публіку? Свої звитяги плавець на прізвисько Містер Брас здобував на неолімпійській дистанції, тож подвигу від нього ніхто й не чекав.

 

 

Гідно підтримала колегу Яна Клочкова, котрій довірили прапор України під час урочистої церемонії відкриття Ігор. «Золота рибка» все менше прагне переодягатися з блискучих вечірніх суконь у звичний їй гідрокостюм. «Я через власний вік уже не можу конкурувати зі своїми молодшими суперницями», – зізнається вона. Наразі планують участь Клочкової лише в естафеті. Коли її запитують про честь країни, спортивну гідність і подібні фанаберії, чотириразова олімпійська чемпіонка лише роздратовано відмахується – мовляв, досить, наплавалася.

 

Найближче до омріяного результату побувала наша чоловіча команда лучників: Маркіян Івашко, Віктор Рубан і Олександр Сердюк у матчі за «бронзу» програли господарям змагань три бали. Реабілітуватися вони зможуть тепер в особистій першості. А ось наші фехтувальники, навпаки, індивідуальні поєдинки провалили й сподіваються на командні виступи. «Реально оцінюючи власні сили, ми відразу зробили акцент на командній першості, – розповів кореспондентові Тижня один із лідерів збірної шпажистів Богдан Нікішин. – До Пекіна ми приїхали, повірте, не туристами». Сакраментальне запевнення про «ми приїхали не туристами» сьогодні не промовляє хіба ледачий. Схоже, українських спортсменів гарно підготували до майбутніх виправдовувань: мова впевнена, очі не опускають, на обличчях не розпач – легкий сум. Президент НОК України Сергій Бубка теж просить не посипати готову попелом. «У перші дні ми й не розраховували на медалі, – втаємничено каже Сергій Назарович. – А вони в нас обов’язково ще будуть. Гадаю, для наших усе закінчиться добре».

 

Попереду в українців достатньо часу, аби виправити становище. Не даремно ж цьогоріч до Китаю помандрувала рекордна кількість наших спортсменів – 254. Показово, що в жодному коментарі ще не прозвучали нарікання на складні кліматичні умови. Це – важка артилерія, її, напевне, використають днів за п’ять-шість, якщо блиск металу нам так і не засяє. Хоч умови справді не прості: близько +35 С0 щодня за 70% вологості повітря.

 

На загальному тлі поки найкраще виступають наші боксери. Найбільш яскравим став поєдинок Василя Ломаченка з чинним чемпіоном світу Альбєртом Сєлімовим. Ще до початку цю зустріч нарекли достроковим фіналом. Боксери добре знають один одного – вони вже бачилися в минулорічному фіналі ЧС у Чикаго. Тоді перемогу святкував росіянин, а в кар’єрі Ломаченка та поразка була першою. Пекінський зал переповнювали російські вболівальники. Жовто-блакитний прапор був лише один, зате який – гігантське полотнище розгорнули два представники тренерського штабу збірної з греко-римської боротьби й українські журналісти. Втім, після першого раунду приводів для радості в суперника було більше – Сєлімов значно відірвався в рахунку. Нахабно поплескавши Ломаченка по потилиці вже після гонга, він демон стрував цілковиту впевненість. Та наш боєць надолужив утрачене: після того, як рефері оголосив Василя переможцем, його опонент відмовився потиснути українцеві руку.

 

«Напередодні бою мій батько, який є й моїм тренером, сказав: «Розслабся. Він – чемпіон, це йому треба доводити власну силу. А ти – ніхто, ось і все», – відразу після зустрічі поділився боксер, якого друзі називають просто Лом.

 

 

 

Спілкуючись із олімпійцями, кореспондент Тижня не почув скарг на адресу організаторів. «Якщо порівнювати з Афінами-2004, то це – небо й земля, – вважає Ярослав Попович. – Греки катастрофічно не встигали в зазначений термін здати об’єкти. Фактично, ми тоді приїхали на будівництво. Тут усе на найвищому рівні: гарні номери з Інтернетом, бізнесцентр, великий магазин сувенірної продукції, обмінний пункт».

 

Солідарний із цією думкою й принц Монако Альберт. Із ним поспілкувалися, коли він відвідав Український дім, щоб відсвяткувати День України в Пекіні. «Китайці убезпечили себе від дорікань, – розводить руками принц, – вони використали всі можливі ресурси, побудували низку ультрасучасних споруд. Їх досягнення приголомшують».

 

Ці слова можна переадресувати й місцевим спортсменам, чиї досягнення не менш вражаючі, ніж здобутки організаторів. До середини вівторка китайська збірна впевнено лідирує в медальному залікові. Натомість, 11 серпня наші показали олімпійській столиці, що українці вміють принаймні розважатися. Принц Альберт був не єдиним почесним гостем цього дня в Українському домі. На запрошення Сергія Бубки відгукнулися почесний президент Міжнародного олімпійського комітету Хуан-Антоніо Самаранч і нинішній президент МОК Жак Рогге. В календарі останнього подібних візитів під час проведення Ігор заплановано лише два.

 

Шеф олімпійської місії НОК у Пекіні, п’ятикратна чемпіонка світу з академічної греблі Ніна Уманець зустрічала високих гостей у народному вбранні. Частували візитерів традиційно – хлібом-сіллю, стравами національної кухні та горілкою. Самаранч і Рогге в чарці собі не відмовили. Крім посольських веселощів, цього року для заохочення спортсменів НОК України запровадив ще одну новацію – до Китаю приїхала делегація артистів у феєричному складі – Віталій Козловський і Віктор Павлік, Наталія Валевська і Камалія, Сніжана Єгорова із чоловіком Антоном Мухарським. Як і чому до цієї компанії потрапив одеський актор і балагур Борис Барський – лише чиновникам відомо. «Чудова сімка» має підтримувати вітчизняних атлетів у їхньому прагненні до вершин. А раптом хтось нарешті спроможеться піднятися на п’єдестал, винуватцеві торжества обіцяно індивідуальне співоче вітання. Віталій Козловський навіть пісню створив – називається «Чемпіони».