Південноосетинське загострення: Москва не дістала уроків з провалу у Придністров’ї

Світ
14 Лютого 2012, 12:30

Внаслідок такого візиту Алла Джіоєва, як стверджують її прибічники, після побиття потрапила до лікарні, а її прихильники збирають сили для протестів на вулицях і площах Цхінвалі. При цьому наприкінці березня в республіці мали відбутися нові вибори президента, у яких Джіоєва не братиме участі.

Варто одразу зауважити, що південноосетинська опозиція припустилася стратегічної помилки, точніше, навіть двох. По-перше, вона пішла на перемовини з владою і тим самим втратила темп у тиску на цю саму владу. Яка, своєю чергою, саме перебувала у шоковому стані та була неспроможна протистояти. По-друге, що є наслідком першого, більш досвідчена влада та її московські куратори склали угоду так, що вона формально була виконана, однак фактично означала провал опозиції. Тут відобразилася апаратна слабкість лідерів опозиції та насамперед самої Джіоєвої, а також ірраціональна віра в те, що Москва за справедливість та покращення ситуації у Південній Осетії, у чому Білокам’яна має бути кровно зацікавлена. Це тим більше дивно, оскільки Джіоєва працювала в уряді Південної Остеії та мала б добре знати ті звичаї, що там панують, як серед місцевих чиновників, так і московських очільників.

Насправді, Москва, що поринула у передвиборчі проблеми, хотіла лише одного – збереження у Південній Осетії statusquo, щоб надалі у змові з місцевими корумпованими бюрократами продовжувати ділити кошти російського бюджету. Це найголовніше, однак були й певні міркування, пов’язані з тим, чому в російській столиці стали на бік Кокойти.

На відміну від Придністров’я, котре з об’єктивних причин перетворилося на непосильний баласт для Росії, Південна Осетія має важливе стратегічне значення як заряджений пістолет, приставлений до Грузії. Надто близько російські війська дислоковані до Тбілісі, щоб Москві експериментувати з південноосетинською опозицією.

Друга проблема виключно російська. Напередодні важливого президентського голосування 4 березня російська влада не може дозволити собі другої поразки на підмандатних територіях. Зовнішньополітична слабкість, за розумінням Владіміра Путіна та його оточення, могла вкрай негативно позначитися на настроях виборців і стати предметом докорів позасистемної опозиції.

По-третє, прихід опозиціонерів до влади у Цхінвалі наочно продемонстрував би всьому світу, що всі здобутки війни з Грузією фактично нівельовані, оскільки начебто захищене та звільнене населення так не сприймає Росію. Тим самим підтвердився би тезис Грузії про окупацію її території.

По-четверте. Будь-які поступки опозиції у Південній Осетії вмить відгукнулися б у інших республіках Північного Кавказу, та й не лише в них. Там не бракує противників чинної влади за всієї її різношерстості й ідеологічного протистояння. Збереження спокою в регіоні в умовах складностей та неясності ситуації навколо Сирії й Ірану – найголовніше завдання Москви.

По-п’яте. Московська бюрократія загалом і Путін зокрема категорично не сприймають чогось, як їм здається, нав’язаного зовні. Всі мають отримувати владу і годуватися виключно з їхніх рук та й годі. Цей психологічний чинник іноді є значно потужнішим, ніж усі інші. Після Помаранчевої революції в Україні Росія обрала щодо тодішньої української влади позицію жорсткої конфронтації саме через цей чинник, попри те, що в Києві саме хотіли налагодити нормальні та рівноправні відносини з Москвою, котрі ще в той час перебували у стагнації. Як результат відбувся поворот більшої частини української політичної еліти у західний бік, і, як наслідок, нинішні російсько-українські проблеми за президента Януковича, прихід котрого до влади з таким захопленням сприйняли в Кремлі.

Все зауважене загалом та зокрема об’єктивно сприяло тому, що й у Москві, й у Цхінвалі аж ніяк не могли допустити інавгурації Алли Джіоєвої. А далі все по второваному шляху відбувалося. Напад, побиття лідера, його госпіталізація, розкол та розхитування опозиції. Навіть якщо розпочнуться акції протесту, то влада наочно продемонструвала, як вона поводитиметься та жорстко відповідатиме.

Проблеми, що постали у Цхінвалі, є продовженням того, що переживає сама величезна Росія. І ключ до вирішення південноосетинської кризи лежить в тому напрямку, який обере патрон, а за ним відтак рухатиметься і васал. Хоча з ситуації у Південній Осетії можна було би скористатися для відпрацювання багатьох механізмів реформування вже російської влади.

Перш за все, саме у Цхінвалі треба розпочати нормальне державне будівництво. Замість цього була відтворена калька того безладу, котрий спостерігається не лише на Північному Кавказі, а й у всій країні. Була втрачена блискуча нагода продемонструвати всьому світу, як під егідою Росії відбувається розбудова нової держави. Замість цього опинилися у кризі, яку, власне, власноруч і створили, та й нині неоковирно продовжують. А на додачу віддали козир, який неможливо побити, противникам Росії говорити про геополітичну помилку південноосетинського населення, кторий обрав не того сюзерена. Таке враження, що в Москві та Цхінвалі повсюдно сидить грузинська агентура та діє на користь Тбілісі. Такого пропагандистського подарунка Саакашвілі навіть у найсолодших снах і уявити не міг.

Уже нині цілком зрозуміло, що звичайним нападом на офіс опозиції та знущаннями над Аллою Джіоєвою справа не обмежиться. Опозиція не виводить людей на вулиці виключно через те, що на вулиці аж надто зимно. Однак весна наближається. Додатковим каталізатором загострення ситуації стануть президентські вибори, які наближаються, як у Росії, так і в Південній Осетії. Уже зрозуміло, що їх опозиція не пропустить. Про те, що така підготовка триває, красномовно свідчить те, що головний тренер збірної Росії з вільної боротьби Дзамболат Тедеєвза станом здоров’я пішов у відпустку на невизначений термін. Це при тому, що наприкінці того року його прооперували в Німеччині і зараз він проходить курс реабілітації, політична складова такого рішення цілком зрозуміла. Під час виборів у листопаді 2011 року президента Південної Осетії Дзамболат Тедеєв підтримував кандидатуру Алли Джіоєвої, оскільки йому було відмовлено у реєстрації через, те що він не відповідав цензу осілості, згідно з яким кандидат у президенти має протягом останніх десяти років постійно проживати у республіці.

До речі, горезвісний ценз може стати нездоланною перешкодою і для другого кандидата на виборах у березні Дмитра Медоєва – посла Південної Осетії в Москві. Його ім’я, попри те, що воно асоціюється з республіканською владою, напряму з Кокойти не ототожнюється. Це дасть йому змогу дистанціюватися і від попередника, і, тим більше, від опозиції. Втім, саме тривала робота в Москві і може бути використана для усунення його від виборів. Про дипломатичну службу у конституційному законі взагалі не йдеться. Тому будь-яке рішення у «справі Медоєва» приречено стати предметом нового суспільного протистояння.

А отже, у Південній Осетії Москва стикнулася з новою проблемою. З одного боку опозиція, котра наразі не дає підстав вважати, що змирилася з поразкою, з другого – висування нових людей, не пов’язаних безпосередньо зі старою гвардією Кокойти. В будь-якому разі ситуація неабияк ускладнилася, тож і зробити правильний крок тепер значно важче. Вузол зав’язався доволі міцно.

У Південній Осетії назріває нова виборча інтрига з новими обличчями і старими проблемами, котрих не вирішила торішні президентські перегони. Понад те, деякі ще й навіть загострила. І будь-який необережний крок як місцевих бюрократів, так і їхніх московських покровителів може призвести до вибуху з розкотами по всьому Північному Кавказу.