Раптове ревище, від якого нещодавно пізнього недільного вечора задвигтіли стіни бару Jägerklause в богемному районі Східного Берліна, Фрідріхсгайні, можна було б сплутати зі звичайним галасом футбольних уболівальників після забитого м’яча. Але безтурботні відвідувачі у джинсах і кросівках не дуже скидалися на типових фанатів.
Читайте також: У Європі активізуються ультраправі
Не нагадували й політичних діячів, хоча саме ними й були. Коли точніше, то членами новоявленої Піратської партії, яка щойно здобула важливу виборчу перемогу в невеличкій західній землі Саарланд.
На засновану 2006 року Піратську партію Німеччини довго не звертали жодної уваги, вважаючи її нішевою з нав’язливою ідеєю реформи авторського права та захисту приватності в інтернеті. Але тепер вона завоювала чотири місця в ландтазі Саарланду – це вдвічі краще за колись сильних «зелених» і набагато – за Вільну демократичну партію, що представляє інтереси підприємців, але до парламенту взагалі не потрапила.
У травні на «піратів» чекав найважчий виклик: вибори ще у двох землях, зокрема в Північному Рейні – Вестфалії, найбільш густонаселеній частині країни. Проте результати (7,9% голосів виборців у ПРВ та 8,2% у Шлезвіг-Гольштейні) засвідчили: з’явилася нова виборча сила з переконливим політичним уроком для інших обабіч Атлантики.
На перший погляд, «пірати» і справді ніби нішева партія. В основі їхньої платформи – захист права на файлообмін та боротьба з цензурою, а також неортодоксальні ідеї на кшталт виборчого права для неповнолітніх.
Утім, їхня справжня мета, як і коріння успіху, лежить дещо далі. Це використання інтернету для створення нової структури політики, яка може вирішити проблему ширшого залучення громадян, і не лише до захопливих передвиборчих кампаній, а й до часто-густо нудних буднів управління державою.
«Пірати» з’явилися дуже вчасно. Традиційна німецька політика забюрократизована й відлякує сторонніх. Нічого дивного, що молоді німці дедалі рідше ходять на вибори і стають членами партій. У 1960-ті роки таке розчарування й невдоволення підштовхнули до створення так званої позапарламентської опозиції – дуже розпливчастої формації, що включала як мирних «зелених», так і терористів із «Фракції Червоної армії», а також тисячі протестувальників без чітких політичних переконань між цими двома крайнощами.
Але покоління «піратів» не таке радикальне, як їхні батьки, й розуміє цінність звичайної політики. Просто воно вважає, що ця політика – вчорашній день.
«Пірати» гадають, що інтернет – це й ідея, й водночас засіб її донесення. Німецька молодь, яка багато часу проводить у мережі, небайдужа до спроб влади якось упорядкувати або відстежувати таку діяльність; водночас інтернет дає цій партії змогу перевернути німецьку політику з ніг на голову.
За допомогою пакета програм під назвою Liquid Feedback («Прозорий зворотний зв’язок») «пірати» творять безперервний політичний форум у режимі реального часу, в котрому всі партійці мають рівну можливість впливати на прийняття рішень своєї політсили в будь-який час дня й ночі. Проте це не просто хитромудрий веб-форум: складні алгоритми відстежують внесок кожного члена й миттєво генерують колективні рішення.
Читайте також: Чи вдасться Йоахіму Ґауку відновити привабливість Німеччини?
Звісно, на певному рівні Liquid Feedback – це таки справді хитра цяцька для того, щоб зацікавити молодь і залучити її до сірих буднів німецької політики між виборчими кампаніями й навіть в офлайні. Утім, хай там як, а мети досягнуто: наприкінці минулого місяця десь із 1300 «піратів» зібралися в північному містечку Ноймюнстер на вибори нового виконавчого комітету.
Немає причини, чому не можна було б застосувати досвід Піратської партії деінде, зокрема й у Сполучених Штатах. Одна з найбільших проблем для президента Обами – збереження активної підтримки онлайн, котру він започаткував іще 2008 року як кандидат. Але хоч передвиборча кампанія Обами й створювала враження, що він зважає на дописи прибічників, тих не допустили навіть на поріг Білого дому.
Якби Обама дотримувався «піратських» методів, він не тільки постив би свої новини на Facebook і Twitter, а й залучав би ширші кола прибічників до активного діалогу, даючи їм справжнє право голосу під час визначення таких пріоритетів, як вибір завдань у перші місяці свого президентства або вплив на виборців-консерваторів.
Це звучить наївно, і з висоти Капітолію, може, так воно й бачиться. Тон дискусії задають лобісти й гроші, а не голос виборця звідкілясь із Індіани. Але саме це відчуття відчуження, багато в чому подібне до розчарування молодих німців, якраз і висотало енергію з електоральної бази Обами, спричинивши протестні рухи на зразок «Захопи …» або «чайних вечірок».
Та й самих «піратів» іще навряд чи можна вітати з гарантованим успіхом. Хоча вже кілька років поспіль вони вперто заперечують чутки про швидкий кінець своєї партії, їм іще треба чекати до парламентських виборів наступної осені, аби заявити про себе на федеральному рівні.
Утім, справжній урок для американців полягає не в тому, як створити життєздатну третю партію, а в тому, як Обама й інші політики мусять пристосовуватися до політичних настроїв покоління своїх виборців, котре живе в інтернеті. Найлегше було б відмахнутися від «піратів» як від жменьки екстравагантних ідеалістів. Але, як підтвердить стара гвардія німецьких політиків, проігнорувати їх американські партії можуть собі на лихо.
Читайте також: Бараку Обамі доведеться провести «ребрендинг» свого іміджу
© 2012 The New York Times