Стереотипи про рід діяльності в нашому суспільстві переважно базуються на зовнішньому вигляді та віці людини. Старший презентабельний чоловік — це зазвичай лікар, економіст чи підприємець. Молода людина із яскраво вираженим творчим «я» (із кольоровим волоссям, тату чи пірсингом) — переважно художник, «поки що» студент або бариста. Ейджизм і лукім у бізнесі справді важко викорінити саме тому, що для нас підприємець — це хтось на зразок Лео із фільму «Вовк із Волл-стрит». Однак у житті все зовсім не так. Молоде підприємництво сьогодні є таким не лише з огляду на період роботи бізнесу, а й з огляду на вік його власників і тих, кого в їхньому середовищі можна назвати лідерами.
Як молодь діє
За результатами дослідження «Портрет українського підприємця», здійсненого Союзом українських підприємців (СУП) разом із UMG за підтримки Центру міжнародного приватного підприємництва (CІРЕ) цьогоріч у жовтні, середньостатистичний підприємець в Україні — це чоловік 31–45 років, який займається торгівлею й володіє одним-двома бізнесами. Це доволі стандартний набір показників, який чудово відбиває наше законсервоване уявлення про те, яким є «правильний» бізнесмен.
Читайте також: Рік сподівань на краще
За даними дослідження, яке опублікувала соціологічна група «Рейтинг», упродовж 2015–2018 років в Україні зріс відсоток тих, хто найімовірніше і хто впевнено хотів би розпочати власну справу (див. «Чи є шанси розпочати власний бізнес»). Це вказує на зростання впевненості серед потенційних підприємців, зокрема серед молоді. Адже показово, що респонденти віком 18–35 років (див. «Готовність відкрити власну справу (за віком)»), частіше воліють відкрити власну справу. Це таки більше, ніж середньостатистичний підприємець в Україні, портрет якого вказує на 31–45 років.
Що ж до молодого бізнесу в загальній перспективі, то в Україні важко простежити його характерні ознаки, адже якщо у світі довгострокова перспектива — уже від 5 років, то в нас це 3–5. Хоча, згідно з уже згаданим дослідженням «Портрет українського підприємця», середній вік бізнесу в Україні становить 8,4 років. А це більше, аніж вік, від якого бізнес можна назвати таким, що має довгострокову перспективу. За словами керівниці Львівської бізнес-школи УКУ (LvBS) Софії Опацької, наші люди не звикли чекати, тому якщо бізнес залишається неприбутковим перші рік-два, то його автоматично вважають нерентабельним. План може бути написаний і на 5, і на 10 років, але якщо підприємець не готовий чекати й підлаштовуватися до умов, то і справа не житиме довше.
Якщо говорити про якісні характеристики, то завдяки молоді на бізнес-арені тепер більше фокусуються на розумному й екологічному користуванні. Це вплив багатьох факторів, що їх принесла глобалізація. І покоління, яке не знає радянської реальності, сприймає це як норму. «Нині молоді люди приходять у підприємництво насамперед задля того, щоб зробити значний внесок у культуру, суспільство чи науку, замінити неякісні товари й послуги на справді круті продукти, доступні населенню. Дедалі більше підприємців турбуються про те, щоб їхня справа була соціально відповідальною. Це дуже крута динаміка», — коментує Марія Черевко, PR-менеджерка YEP! Шляхом нескладного аналізу проєктів, які вже профінансував Український фонд стартапів, можна помітити реальний апгрейд ініціатив. Наприклад, VAR Energy — віртуальна електростанція, яка забезпечує енергією із використанням розподілених енергетичних ресурсів. Nutritionista — додаток, що рекомендує користувачам ресторани зі здоровими альтернативами страв, базований на особистих уподобаннях. Kray Technologies — дрони, які розпилюють захист для рослин із меншою для них шкодою і так рятують великий відсоток урожаю. І важливий не тільки сам факт, що такі ідеї підтримують фінансово, а що вони з’являються взагалі, до того ж що далі, то частіше.
Як молодь починає
Такі ініціативи, очевидно, не з’являються одразу. Слово стартап уже давно перестало бути неологізмом. Це радше щось не зовсім зрозуміле, аніж нове. У бізнес-інкубаторах стартапи набирають форми, учасники виробляють стратегії розвитку, зважують шанси, вираховують рентабельність, упроваджують готовий проєкт у життя або й далі розвивають його в акселераторах. Загалом інкубаційні бізнес-екосистеми — те, з чого молодь може впевнено починати власну справу.
Читайте також: Хронічно кризовий курс
Розвитком стартапів в Україні займається багато бізнес-інкубаторів, зокрема 1991 Open Data Incubator, Eo Business Incubator, академічний інкубатор YEP!. Останній вирізняється конкретним спрямуванням, яке відіграє важливу роль саме в молодіжному підприємництві на початковому етапі. Особливість YEP! криється в самій назві: Youth Entrepreneurial Partnership. Це академічний інкубатор. Він спеціалізується на менторстві в питаннях стартапів для студентів освітніх закладів. Починають завжди з малого. Тобто йдеться не про одразу мільйонний бізнес, але з нульовим капіталом, бо це була б утопія. Здебільшого учасники програм не зовсім розуміють, як оформити свою ідею чи монетизувати її, але навіть спроби можна вважати успіхом. «Згідно з опитуванням, яке ми здійснювали серед випускників програми, 78% випускників хотіли би й далі розвиватися в напрямі інноваційного підприємництва. Це хороший показник того, що в довгостроковій перспективі таке навчання має значущий внесок», — стверджує Марія Черевко. Чому це добре — бо на етапі, коли потенційний підприємець є ще студентом, постає багато бар’єрів, які не дадуть йому to think out of the box, а місце коворкінгу разом із наставниками й людьми зі схожими цілями подолають страх бути «недостатньо серйозним» для початку власної справи.
Як молодь навчається
Прогресивність молодих лідерів не тільки у форматі їхнього навчання, а й у фільтрації зайвого та чіткому розумінні своїх потреб. Те, що можуть називати неформатом, насправді є відмовою від застарілих канонів. Нарешті ми почали усвідомлювати: кількість кредитів із конкретного предмету в університеті ніяк не впливає на те, що ти створюватимеш після його закінчення. Ця прогресія потрохи інтегрується в колективне підсвідоме й на державному рівні. У лютому 2020 року було створено додаток «Дія», так звану «державу у смартфоні». Трохи пізніше того самого місяця вийшов «Дія. Бізнес» — безкоштовний сервіс допомоги підприємцям України: і професіоналам, і новачкам. Це діджиталізація теоретичних і практичних знань. І хоча додаток поки що працює в тестовому режимі, вже можна зробити певні висновки. Є онлайн-школа, доступ до консультацій із питань пошуку інвесторів, партнерів і фінансової грамотності. Найпрактичніша річ на сайті — це постійно оновлюваний дайджест можливостей. Це детальне роз’яснення інформації про податки, нововведення, приватизацію та оренду держмайна, освітні заходи для підприємців. Тобто для отримання бази знань або консультації з певного питання тепер є ще одне державне альтернативне джерело. Якщо не всю, то чимало потрібної інформації можна отримати у форматі онлайн. І виявляється — для цього не обов’язково йти на курси чи кудись вступати або, на противагу, наосліп пробувати, наступаючи на граблі.
Але ніхто не заперечує того факту, що в ком’юніті лідерів можна інтегруватись і через спеціалізовані виші. Їхні переваги очевидні: чітка структура викладу матеріалу, викладацький склад, фільтрація потрібних і зайвих знань та навичок. Тобто все, до чого ми звикли в закладах вищої освіти. Це ще один плюс — відомий і добре знаний формат. Це можна проілюструвати на прикладі Львівської бізнес-школи LvBS. Навчальні програми загалом орієнтовані на людей, які вже мають власну справу або досвід у підприємництві та хочуть підвищити свою кваліфікацію. Тут навчають уміти трансформувати компанію в разі неочікуваних економічних поворотів і бути гнучким.
Читайте також: Економіка на службі геополітики
Показово, що середній вік студентів на магістерській програмі з інновацій і підприємництва LvBS — 23 роки, на магістерській програмі з управління персоналом та організаційного розвитку — 32 роки. Найнижчим є середній вік маркетологів (MSc in Marketing Management) — 22 роки. Тобто тенденція вступати на навчальні програми спостерігається саме серед того вікового діапазону, який відповідає умовному позначенню «молодь».
Це важливий досвід, який насправді не обов’язковий у сучасних умовах. Однак він якісно підвищить конкурентоспроможність підприємства. Узяти, до прикладу, київське smm-агентство 22nd floor agency та його засновницю Дар’ю Яблочкіну. У листопаді агенція святкує два роки, а серед клієнтів є такі бренди, як Wella й Obag. Цього місяця пані Дар’я пішла на навчання до Kmbs (Києво-Могилянська бізнес-школа). На запитання, що спонукало до такого вибору й чому саме бізнес-школа, відповідає, що нарешті досягла того рівня розвитку, коли готова прийняти серйозні знання від авторитетних маркетологів. «Я думаю, що якби отримала освіту маркетологині (а я за освітою філологиня), це точно систематизувало би знання з маркетингу в моїй голові та допомогло з деякими клієнтами говорити однією мовою… Можна бути маркетологом за освітою, але взагалі не шарити, як це працює і для чого ми тут усі зібралися. Тим паче, маркетинг — досить динамічна система, яка швидко змінюється. Тому все має працювати в комплексі: освіта й бажання навчатися та пізнавати світ», — каже Дар’я Яблочкіна.
Щодо географії, то ми також живемо стереотипами, наче для виходу на ринок треба виїжджати за кордон. І в процесі набуття академічних знань, і в питанні відкриття справи ми звикли говорити про країну мрій будь-де, але не вдома. Софія Опацька досить чітко пояснює умови, за яких український молодий підприємець волів би вивезти свій бізнес за кордон. «Виїжджають радше ті, хто шукає сприятливої стартап-екосистеми, або ті, хто працює з технологіями (а такі бізнеси здебільшого працюють на глобальний ринок), або ж орієнтовані на експорт компанії. Але це не означає, що вони мусили виїхати з України, бо тут погано, — вони їдуть тому, що їхній ринок деінде», — стверджує пані Софія. Тобто це боротьба з іще одним стереотипом, який сформувався на тлі загальної невдоволеності суспільства своїм фінансовим станом. Загальної, але не повсюдної. В Україні реально вивчити ази й застосовувати їх саме тут, хоча, безперечно, усе залежить від конкретної ситуації. А кількість реалізованих ініціатив та їхній успіх — найкраща демонстрація істинності таких тверджень.
Читайте також: Справжній пріоритет
Як молодь змінює
Важливим етапом творення лідерів є комунікація. Але не в загальному розумінні — ідеться саме про міжособистісний зв’язок із представниками їхньої сфери зайнятості. Сьогодні в Україні багато клубів є платформами для поширення ідей і професійного зростання в комфортних і не обтяжених рамками умовах. Це і JCI Ukraine, Board, CEO club Ukraine та їхня молодіжка Young CEO Club. На останньому варто зосередитися більше. Це місце зустрічі людей зі схожими досягненнями в підприємництві, які прагнуть не лише спілкуватися з колегами, а й народжувати у процесі нові ідеї. Новація полягає в форматі інтеракцій. Тобто це обмін досвідом і перманентне підвищення кваліфікації. Головним нюансом є те, що учасниками можуть бути лише підприємці до 35 років, які мають власну справу й відповідний річний дохід компанії. До того ж участь у клубі платна, а те, чи можете ви в ньому залишитися, вирішуватиме відповідна комісія за шість місяців після вступу й після перших зустрічей з іншими учасниками. Навіщо всі ці умови? Задля фільтрування людей на «своїх» і «несвоїх». Концепція таких просторів полягає в постійній комунікації, адже вона є не лише головним постачальником ідей, насамперед це хороших спосіб оцінити конкурентів і посилити свої позиції з певного питання, на яке не звертав уваги раніше. Націленість на комунікацію — характерна риса лідерів у новій економіці.
Тренди в підприємництві мінливі. Зі зміною лідерів думок змінюється також поняття про те, що слід уважати успішною справою. Так можна сказати про кіберспорт і його розвиток. Звичайно, річ не лише у ставленні суспільства до нього, а й в економічних можливостях, які насправді диктують умови. У світовій практиці кіберспортивні турніри — один із найвигідніших заходів для просування бренду з погляду маркетингу. Кошти, які надходять у цей бізнес, піднімають ставки в рекламодавців. Цьогорічний призовий фонд у турнірі The International по Dota 2 побив свій торішній рекорд і нині становить понад $34,4 млн, розповідає The Verge. У цьому самому турнірі у 2013 році українська команда NaVi (Natus Vincere) посіла друге місце і забрала приз у розмірі понад $600 тис. Водночас вітчизняний досвід досі не свідчить про повну довіру до кіберспорту. Це погано і для геймінгу, і для інвестицій в економіку країни. Кіберспорт визнали офіційним видом спорту в Україні лише у вересні цього року, і можна передбачити, що ставлення суспільства при слові «кіберспортсмен» іще довго видаватиме асоціативний ряд із тинейджерською забавою лише через молодий вік учасників.