«Я виконую вашу вимогу. Бажаю миру, гармонії та розсудливості нашій країні» — з такими словами прем’єр-міністр Вірменської Республіки Серж Сарґсян 23 квітня подав у відставку. Ціна перемоги — десятки поранених, сотні затриманих та понад 100 тис. мітингувальників. Багатотисячні акції протесту на чолі з опозиціонером Ніколом Пашиняном дали найбажаніший результат: вірменський народ нарешті отримав шанс збудувати нову країну з новою владою.
З 2008 року Серж Сарґсян двічі був президентом Вірменії. Та після переходу держави з президентської форми правління на парламентську уряд мав обрати прем’єр-міністра. Тож напередодні, 17 квітня, провівши голосування, вірменські парламентарії віддають перевагу Сержу Сарґсяну, який уже втретє бере «кермо» у свої руки.
Чергові вибори Сарґсяна на керівну посаду обурили громадян, які масово почали виходити на вулиці в усіх великих містах Вірменії: Єревані, Гюмрі (Ленінакан), Ванадзорі. Лідером протестних рухів стає Нікол Пашинян, журналіст та лідер опозиційної партії «Єлк», що в перекладі з вірменської означає «вихід» (мається на увазі «Вихід із Єгипту», за мотивами Біблії).
Читайте також: "Чим швидше, тим краще". У Вірменії опозиція анонсувала наступні вимоги до влади
З 13 квітня в Єревані почалися масові демонстрації, до яких щохвилини приєднувалося дедалі більше громадян. 16 квітня відбулося масове зіткнення протестувальників із правоохоронцями. Центр столиці, зокрема урядовий квартал на проспекті Баграмяна та площа Франції, був фактично заблокований, тому правоохоронці погрожували розігнати протест у разі відмови добровільно звільнити територію. Згодом поліція використала світлошумові гранати, внаслідок чого постраждало понад 50 осіб, зокрема й правоохоронці.
Після перших масових актів громадянської непокори лідер протестного руху Нікол Пашинян заявляє: «Я оголошую початок мирної оксамитової революції!» — після чого загальні акції протесту переміщаються на центральну площу Республіки.
Вже 17 квітня протестувальники почали блокувати урядові будівлі, зокрема Міністерство закордонних справ, Національний банк тощо. Тим часом в інших великих містах Вірменії на вулиці почали виходити студенти, школярі та учні гімназій. Ключові меседжі залишаються незмінними: люди не хочуть втретє допускати до влади людину, в руках якої зосереджена фактично вся економіка Вірменії. Люди прагнуть жити в державі без корупції, де змінюватиметься влада.
«Я не пам’ятаю, щоб колись на вірменських мітингах зібралося стільки людей, які стоять пліч-о-пліч. Це дає надію на те, що люди можуть чогось досягти. Чому люди проти Сарґсяна? Тому що за час свого правління він нічого не змінив, — розповідає учасник акції протесту Арсен Мовсісян. — Все фінансування, яке надходило у Вірменію з-за кордону, йшло в їхні кишені. Весь великий бізнес зосереджений у руках Сарґсяна та його оточення. Люди не спроможні платити податки, які він встановив. Ціни зростають, а людська праця щодня знецінюється».
Читайте також: Президент Вірменії прийняв відставку уряду
Своєю чергою, Серж Сарґсян не сприймав себе «знову президентом», наголошуючи на тому, що він лише лідер правлячої партії, а тому має повноваження керувати країною. У своїй промові під час Національних зборів він сказав: «Сьогодні за цією трибуною ви бачите не третього президента Вірменії, а лідера, який має більшість у парламенті правлячої Республіканської партії… Я готовий забезпечити динамічний розвиток нашої країни».
Та 22 квітня під час вечірньої акції протесту на головній площі Республіки зібралася рекордна кількість протестувальників, яка, за різними даними, сягала понад 100 тис. громадян. Наступного дня, 23 квітня, до протесту масово почали долучатися військовослужбовці, після чого прем’єр-міністр Серж Сарґсян зробив довгоочікувану заяву: «Ситуація, що склалася, має кілька рішень, але на жодне з них я не піду. Це не моє. Я покидаю посаду прем’єр-міністра країни».
Вірменський Мойсей
Перед тим як розпочати протестні рухи у вірменській столиці, опозиціонер Нікол Пашинян протягом двох тижнів блукав містами Вірменії, щоб залучитися максимальною підтримкою. Відверто кажучи, все це нагадує відому гру «Маріо», у якій головну роль грає сам Пашинян. Він безперервно бігає містом, і за ним неможливо встигнути, на що часто скаржаться журналісти. Пашинян, до речі, і сам вірменський журналіст, який має власне друковане видання «Вірменський час». Проте найцікавішим є його політичне минуле й те, як вправно він використовує його сьогодні.
Фактично Нікол Пашинян у політиці з 2008 року, але його ім’я відоме ще з часів каденції першого президента незалежної Вірменії Левона Тер-Петросяна (1991–1998). Та 2008-го, коли другий президент Вірменії Роберт Кочарян передавав свої повноваження Сержу Сарґсяну, 1–2 березня в Єревані відбулися акції протесту, внаслідок яких близько 12 людей загинуло та більш ніж 300 було поранено. І саме Нікола Пашиняна звинувачують у тому, що ці протестні рухи закінчилися трагічно, адже ініціатор тих акцій Левон Тер-Петросян закликав припинити протест, але Пашинян не збирався цього робити, таким чином «розігрів» учасників протесту, що й призвело до масових сутичок із поліцією.
Читайте також: До масових протестів у Єревані приєдналися студенти та військові
Професія журналіста зробила із Нікола Пашиняна неабиякого оратора, який здатний вести за собою людей і маніпулювати суспільною думкою. Своїм невпинним революціонізмом Нікол досягнув того, що його партія «Єлк» пройшла в парламент. Важко сказати, чи знайдеться людина, яка здатна буде конкурувати з Пашиняном у майстерності маніпулювати натовпом.
Але цікаво те, що під час цих революційних подій Ніколові Пашиняну так і не вдалося заручитися гідною підтримкою опозиції. Більшість опозиціонерів віддали перевагу вести свою боротьбу в стінах парламенту й не виходити на вулицю.
«Опозиція у Вірменії давно розтрощена й не має великої підтримки населення. Та сама опозиційна партія «Єлк», фракцію якої очолює нинішній хедлайнер протесту Нікол Пашинян, змогла отримати не більше як 10 мандатів за підсумками парламентських виборів», — розповідає медіа-експерт Карен Мадоян.
Нікол Пашинян залучив до своєї протестної ходи багато молодих хлопців та дівчат, більшість яких через власний вік не розуміють цілеспрямованості такого дійства. Під час протестів Пашинян разом зі своїми прибічниками заходять в університети, у коледжі, у школи не тільки в Єревані, а й у всіх великих містах, зокрема в Гюмрі та Ванадзорі, таким чином закликаючи дітей виходити на вулиці. Отже, стає очевидно, що в разі силового штурму акції протесту діти могли б відіграти роль живого щита для опозиціонера.
Нікол Пашинян постійно озвучував, хто саме фінансує всі протестні акції. А фінансують мирні мітинги, за його словами, всесвітньо відомі люди.
«Він постійно каже, що протести фінансують відома канадська акторка Арсіне Ханджян, всесвітньо відомий музикант та лідер гурту SOAD Cерж Танкян. Він також закликає Шарля Азнавура підтримати протести, і той начебто вже обіцяв приїхати найближчим часом. А от Серж Танкян уже повідомив, що радіє від того, що протести тривають, і сподівається, що цього разу люди не здадуться й нарешті виведуть країну з цієї корупційної безодні. Тобто гроші надходять від діаспори», — розповідає вірменська журналістка Наріне Кіракосян.
За весь цей час Нікол Пашинян не представив жодної програми своїх псевдоамбітних дій, а єдиною суттєвою заявою, яка лунала з уст опозиціонера, була «скажи Сержу ні». Але хто, якщо не Сарґсян — поки що не оголошується.
«Виступаючи перед громадянами, він постійно каже, що «ніколи не виступав перед такою кількістю аудиторії», але це брехня. Звинувачуючи інших у брехні, він також обманює. 2008 року він виступав перед великою кількістю людей. І жодного разу не представив власної стратегії, скажімо, розвитку економіки або соціальної ланки. Пашинян щодня наголошує, що йтиме до кінця, щоб повалити цю владу, але треба розуміти наслідки, які спричиняє будь-яка революція», — додає Наріне.
Читайте також: У ПА ОБСЄ прокоментували відставку прем'єр-міністра Вірменії Саргсяна
Зранку 22 квітня Нікол Пашинян все ж таки досяг свого і зустрівся із Сержом Сарґсяном, щоб обговорити із новообраним прем’єром «його відставку». Розмова тривала лічені хвилини, адже Сарґсян не забажав продовжувати розмову нібито через відсутність конструктивного діалогу.
«Це не переговори й не діалог. Це просто ультиматум, шантаж держави та законної влади. Ви не усвідомлюєте ступінь відповідальності, ви не винесли уроків із подій 1 березня 2008 року. І якщо потрібно говорити в цьому тоні, мені залишається ще раз вам порадити повернутися в законне річище, не виходити за рамки логічних дій. Інакше вся відповідальність ляже на вас. Обирайте», — заявив Сарґсян під час зустрічі з опозиціонером, після чого покинув зал переговорів.
Вже ввечері цього самого дня стало відомо, що Нікола Пашиняна та ще двох парламентаріїв затримали правоохоронці. Незважаючи на це, активісти та інші опозиціонери закликали не припиняти акції протесту навіть за відсутності їхнього лідера, і далі блокували вулиці, страйкували в школах та вищих навчальних закладах.
Та вже зранку 23 квітня на вулиці вийшли студенти всіх найбільших вищих навчальних закладів Вірменії. Через лічені години опозиціонерів звільнили, і вони долучилися до своїх прибічників.
Реакція союзників
Цікаво також те, що союзники Вірменії не поспішали з гучними заявами щодо подій у країні й поводилися досить пасивно. Є певні спроби пов’язати таку дестабілізацію з Росією, однак експерти не квапилися з висновками.
Напередодні прес-секретар президента Росії Дмітрій Пєсков наголосив, що Кремль стежить за тим, що відбувається у Вірменії, однак жодних заяв не пролунало.
«Ми спостерігаємо за тим, що відбувається у Вірменії, і головне, щоб усе пройшло в межах закону», — сказав Дмітрій Пєсков.
Зазвичай, якщо йдеться про будь-які спроби дестабілізації у Вірменії, Росія в усьому звинувачувала Сполучені Штати Америки, тому що завжди досить ревниво ставилася до всього, що американці впроваджували там. Але, на диво, цього досі не відбулося.
«У Брюсселі чи Вашингтоні навряд чи дивляться на ситуацію з ентузіазмом — є опозиційний лідер, є протестний рух, і зовсім незрозуміло, хто такі ці хлопці. І є Вірменія, яка перебуває в стані війни з Азербайджаном, і ескалація може статися в будь-який момент. Начебто була досить спокійна внутрішньополітична ситуація. Згадайте, як поводилися західні посередники під час Майдану: ніхто ж не вимагав від Януковича йти, просто намагалися посадити всіх за стіл переговорів, щоб не допустити подальшої конфронтації. Упевнений, так само на заході дивляться і на ситуацію у Вірменії», — коментує Карен Мадоян.
За словами експерта, Республіканська партія Вірменії (РПВ), котру представляє прем’єр-міністр, має добрі позиції і в Брюсселі. Зокрема, гарні відносини з Європейською народною партією, у якій найчисленніша та впливова група в Європарламенті. Однак не варто забувати, що РПВ виграла вибори минулого року й сформувала парламентську більшість. Вибори визнала міжнародна спільнота. І хоча незалежні спостерігачі й говорили про факти підкупу голосів із боку кандидатів від партії влади, у Брюсселі вважали за краще цю тему не розкручувати, адже прекрасно розуміли, наскільки сильні позиції мають республіканці.
Своєю чергою, після невдалих перемовин Сержа Сарґсяна із Ніколом Пашиняном у Європейському Союзі закликали на необхідності виявляти стриманість і відповідальність, а також знайти термінове вирішення питання через конструктивний діалог.
«Євросоюз стурбований тим, що сьогоднішньою зустріччю прем’єр-міністра Вірменії Сержа Сарґсяна й депутата Нікола Пашиняна не вдалося запобігти подальшій ескалації протистояння», — заявила делегація ЄС у Вірменії.
Прем’єр та його королева
2 березня 2018 року Вірменія отримала нового президента, яким став колишній посол Вірменії у Великій Британії Армен Сарґсян. Нинішній голова держави в минулому мав британське громадянство, однак, за його словами, з кінця 2011 року він громадянин лише Вірменії.
Позаочі вірменський народ уже охрестив нового президента Вірменії Армена Сарґсяна «британською королевою». І це не тому, що він має колишній зв’язок із Королівством Британії, а тому, що в умовах парламентської форми правління державою в нього немає серйозних повноважень, які були до цього в Сержа Сарґсяна на посаді президента. Відповідно до Конституції він є головою держави, проте не втручається в жодну з гілок влади. Він стежить за дотриманням Конституції та є представником країни в міжнародних відносинах.
Варто зазначити, що посаду президента Вірменії також міг би обійняти й колишній прем’єр-міністр Карен Карапетян, у минулому топ-менеджер російської компанії «Газпром», який обіймав цю посаду за президентства Сарґсяна. Його розглядали як досить гідну кандидатуру, гарного економіста й просто досвідчену людину, але й водночас людину Кремля. Хоча після відставки Сержа Сарґсяна він знову має всі шанси очолити вірменський уряд.
І тут виникає питання, як вийшло так, що Сержу Сарґсяну вдалося обезголовити всіх опонентів на виборах і розпочати третю епоху власного правління Вірменською Республікою. І хоча пан Сарґсян відомий своєю професійною грою в шахи, свою третю «політичну» партію із власним народом він програв.
А що з цієї революції вже отримав Нікол Пашинян? Довів людям, що він справжня опозиція. Водночас, ставши «просвітником» для багатьох молодих людей, він автоматично збільшив кількість прихильників, які, цілком імовірно, згодом стануть його потенційними виборцями.