Для пересічних громадян та за сумісництвом — читачів, глядачів та слухачів українських мас-медіа це означає: або преса зможе далі збирати й перевіряти соціально важливу інформацію, або, якщо її змусять виказувати джерела повідомлень, небезпечних для тих чи інших інтересів, у редакціях запанує самоцензура.
Тиждень звернувся до народних депутатів з різних фракцій, щоб дізнатися їхнє ставлення до нововведення.
Андрій Павловський (БЮТ), один із авторів законопроекту:
– Є відповідна європейська практика. В більшості європейських країн журналіст має право не видавати поліції джерел своєї інформації, навіть якщо вони пов’язані з якоюсь кримінальною тематикою. Тільки суд може зобов’язати його вчинити інакше. У нас будь-який слідчий може примусити журналіста під загрозою кримінального покарання видати джерело своєї інформації. І де гарантія, що це джерело, – людина, яка передала інформацію, – потім не постраждає? Що не передадуть дані, якщо ця інформація гостра, кримінальним авторитетам?
Нібито законами, що регулюють журналістську діяльність, все це передбачається. Але разом з тим, я з колегами, зокрема з Андрієм Парубієм і Лесею Оробець, були на круглому столі, який проводили журналісти. Його було присвячено взаєминам міліції і журналістів. Тоді міліціонери казали: так ми поважаємо журналістів, але ви керуєтесь своїм законом, а ми – своїм законом. Для слідчого і прокурора головний закон – це Кримінально-процесуальний кодекс. А там нічого не сказано про захист джерел інформації журналістів. Отже виходить, що на них закони, що регулюють захист журналістів, не розповсюджуються. Тому ми з колегами створили робочу групу і подали відповідний законопроект. Згідно з ним, журналіст прирівнюється до таких професій як адвокат, священик та лікар, які мають право не видавати слідчому інформацію про свої джерела. Якщо інформація буде пов’язана з громадською безпекою чи з вбивством, тоді за рішенням суду слідчий чи прокурор може вимагати надання від журналіста назвати джерело. І так само вилучати майно, що належить журналісту чи організації, теж не можна буде за приписом слідчого, а тільки за рішенням апеляційного суду.
Відомі випадки, коли міліція вривалася до офісів та помешкань журналістів, вилучала все обладнання. І журналіст не міг виконувати свою роботу. Пропонованим законопроектом забороняється міліції вчиняти такі дії.
Я розумію, що вся ця система пов’язана, прокуратура прикриває міліцію, судді прикривають порушення прокуратури. Але все треба робити так, як повинно бути в демократичній державі. У чесного судді тоді буде шанс прийняти рішення, яке захистить журналіста і його джерело. Не зважаючи на присутність депутатів різних фракцій, наш закон був одностайно не зважаючи підтриманий Комітетом з питань правосуддя. Партія регіонів, на словах, також обіцяла підтримати.
Олена Бондаренко (Партія Регіонів), заступник голови парламентського Комітету з питань свободи слова:
– Важко зараз давати оцінку цьому законопроекту, бо комітет поки його не розглядав.
У мене неоднозначне ставлення до цього документу. З одного боку, я розумію, що професія журналіста має особливий статус, особливі умови роботи та вимоги. З іншого – я розумію, що журналістська робота може допомогти у розслідуванні. Але як не переходити межу, за якою не дуже чесні правоохоронці можуть тиснути на на журналіста, викликаючи його на співбесіди чи допити як свідка?
Треба уважно аналізувати весь текст, дивитись, як його норми відповідають іншим законодавчим актам, і потім приймати рішення. Сьогодні тільки перше читання, і якщо в законопроекті щось виявиться не так, до другого читання до нього будуть внесені поправки.
Якщо дивитись на наше чинне законодавство об’єктивно, у нас зараз достатньо хороше законодавство яке формально , – я підкреслюю, формально, – забезпечує всі умови для якісної журналістської роботи. Але у нас низька дисципліна виконання законодавства, і це позначаться на роботі журналістів.
Хочу додати, що деякі журналісти не люблять, коли їм нагадують, що існують не лише права, а й відповідальність. Вона є також у країнах, які пишаються своїм демократичним устроєм.
Я вивчала досвід Швеції. Там діє подібний до нашого закон про доступ до публічної інформації. Але щоб збалансувати права і відповідальність журналістів, в Швеції, крім закону про доступ до інформації, існує спеціальна інстититуція омбудсмена, яка займається розглядом скарг громадян на журналістів, які порушили їхні права. Омбудсмен може отримати 3-6 тис. таких скарг, і у 30% випадків приймає рішення про відповідальність журналіста чи редакції. Журналіста можуть змусити публічно вибачитись, а можуть і передати справу далі на розгляд суду.
Володимир Арьєв (НУ-НС), журналіст за фахом:
– Зараз за певних обставин журналіст буде забов’язаний розкрити свої джерела інформації. У чинному законодавстві є шпаринки, у які можна залізти, якщо комусь це буде потрібно. Наприклад вигадати з якогось питання кримінальну справу, порушити її, взяти ордер на обшук, влаштувати у журналіста вдома чи на робочому місці обшук, вилучити у нього майно.
Крім того, неузгоджене питання щодо фрілансерів, які не є представниками конкретної редакції. Ми враховували існування і нових медіа, зокрема блогерів. Досі вони були незахищеними. Ми пропонуємо додатки до Кримінально-процесульного кодексу, де ми прирівнюємо журналістів до священиків, що дотримуються таємниці сповіді, і ускладнюємо процедуру виїмки журналістських матеріалів: санкцію тепер може дати лише голова апеляційного суду.
Я фаховий журналіст і людина, що тимчасово виконує політичні функції. Переважно сам отримую інформацію з анонімних джерел, які мені як політику і журналісту легше зберігати.
Наша нинішня влада дуже мстива, і ми не знаємо, якою буде наступна. Отже, ми хочемо спробувати уберегти журналістів і їхні джерела від мстивих людей. Наш законопроект наближатиме Україну до західних стандартів.
Андрій Парубій (НУ-НС):
– Завтра виповниться рівно рік від того дня, коли було заарештовано Олену Бєлозерську та вилучено її апаратуру. Тоді й виникла ідея цього законопроекту. Його основна ідея — збільшити захист журналістів від можливих переслідувань за політичними мотивами.
Я сам був свідком таких історій, коли судді давали дозвіл на обшук, не знаючи, що йдеться про журналіста. А у наших поправках зазначається, що суддя зобов»язаний про це знати. Коли я був на державній службі, мені доводилося анонімно інформувати пресу. Я давав документи, але просив не посилатись на мене особисто.
Можливість анонімно інформувати пресу допомагає підіймати а медіа суспільно важливі теми. Наприклад, я дізнаюсь про якусь річ, що готується в Адміністрації президента, і яка не відповідає національним інтересам. Я цю річ дізнаюсь від працівника адміністрації президента. Відповідно, я не можу назвати його і себе, бо просте питання, від кого я це почув. І зрозуміло, що людина, яка поширила інформацію буде звільнена з роботи. Але інформація є суспільно-значимою. Коли буде розголос, представникам Адміністрації з доведеться давати коментарі. Тому такий варіант суспільної комунікації буває просто необхідним.
Ми пропонуємо нововведення на прохання журналістів і громадських структур. І сподіваємось на підтримку в залі.