Цьогорічні парламентські вибори у ФРН запам’ятаються найбільш нудними і затягнутими від повоєнних часів політичними дебатами. Такої думки багато німецьких експертів. «Електоральні перегони призведуть до перевтоми виборців», – каже відомий політолог Петер Льоше. Соціологи очікують найменшу явку на дільниці за всі часи.
Навіть телевізійні дебати між двома провідними кандидатами, що пройшли на початку вересня, не можуть гарантувати ажіотажу на перегонах, що відбудуться 22 вересня. Консервативний канцлер Анґела Меркель та її конкурент соціал-демократ Пеер Штайнбрюк, які працювали разом у коаліції протягом 2005–2009-го, розійшлися, мирно побалакавши.
Апатія політичних гравців на цьогорічних виборах пояснюється загальним задоволенням наявною ситуацією в країні. Криза в єврозоні, яка зачепила велику частину країн ЄС, була майже непомітною для Німеччини. В економічному плані, звичайно, в Німеччині все не так добре, як протягом останніх десятиліть. Чому ж тоді німці мають сперечатися на тему політики або цікавитися нею взагалі?
З огляду на млявість виборчої боротьби не дивно, що зовнішньополітичні теми в країні мало кого цікавлять. Війна в Сирії чи хаос у Єгипті? На ментальній мапі громадян ФРН ці гарячі точки дуже далеко. Німці зазвичай сприймають новини з Близького Сходу вельми спокійно й украй неуважно. Тож Меркель і Штайнбрюк під час дебатів зосередилися переважно на внутрішній політиці. Під час їхньої телевізійної дуелі минуло 77 хв із 90 виділених до того моменту, як обоє заговорили про зовнішню політику.
Читайте також: Прогноз Die Welt щодо найближчих виборів у Німеччині
З огляду на все це нікого не здивує, що розвиток України або ж політика Східного партнерства на нинішніх парламентських виборах не відіграють жодної ролі. Те, що відбувається в Києві, наразі не є піковою темою в Берліні. Тому питання варто формулювати інакше: яке значення мають перегони в Німеччині для України? Адже зрозуміло, що після виборів до Бундестагу потрібно буде швидко прийняти рішення в геостратегічних питаннях, зокрема щодо наближення України до ЄС.
Угода про асоціацію, до якої так довго йшли разом, готова. Вирішальним буде саміт країн Східного партнерства, який відбудеться в листопаді у Вільнюсі. Обидві сторони прагнуть підписати контракт, який забезпечить тісну політичну співпрацю та передбачить вільну торгівлю. Хоча ЄС досі чекає проведення в Україні відповідних реформ і припинення вибіркового правосуддя до підписання цього документа.
Питання ув’язнення лідерки опозиції Юлії Тимошенко залишається ключовим. Що більший тиск німецької сторони, то вищою є ймовірність того, що екс-прем’єрку звільнять і дозволять поїхати до ФРН на лікування. Усі відповідальні особи в Києві та Брюсселі знають, що без «так» від Берліна підписання угоди не відбудеться.
Вибори 22 вересня можуть посилити тиск Берліна на Київ з усім «прагненням досконалості». Позиції німецьких партій щодо України не збігаються, навіть якщо різницю неможливо побачити неозброєним оком. Усі політичні сили закликають до справедливості та демократії в Україні та, як результат, до звільнення Тимошенко. Це правильно не тільки для християнської консервативної ХДС/ХСС, Анґели Меркель та її колег по коаліції з ліберальної Вільної демократичної партії на чолі з міністром закордонних справ Ґідо Вестервелле, а й для СДП під керівництвом Штайнбрюка та інших опозиційних політсил: Партії зелених та соціалістичної Лівої партії.
Читайте також: Суперництво між Москвою і Берліном посилюватиметься
Готовність іти на компроміси з українським президентом Віктором Януковичем значно варіюється серед німецького політичного мейнстриму. Передусім такої стратегії дотримується СДП, яка за традицією Ostpolitik колишнього канцлера та лауреата Нобелівської премії миру Віллі Брандта високо цінує принцип «зміни через зближення». Згідно з цим принципом реформи не можна запровадити за допомогою лише тиску, а зміни відбудуться вже після зближення.
Таку позицію СДП найкраще демонструє колишній комісар ЄС із питань розширення Ґюнтер Фергойґен. «Це в наших довгострокових інтересах крок за кроком інтегрувати Україну до наших структур. Якщо Угода про асоціацію набере чинності, отже, Україна зробила чіткий, безповоротний вибір і більше не буде в підвішеному становищі між ЄС та РФ».
Фергойґен, який уже не перебуває при виконанні обов’язків, може говорити відкрито про те, якою він бачить зовнішню політику Берліна. Конкретні важелі впливу має інший німецький соціал-демократ, президент Європарламенту Мартін Шульц. Саме він ініціював місію Кокса – Квасневського, яка протягом року провалила переговори з Віктором Януковичем щодо долі ув’язненої Юлії Тимошенко. Шульц, як і Фергойґен, переконаний у необхідності прив’язки України до ЄС та звільнення її від впливу Росії.
Відкритим лишається питання, наскільки сильним є бажання СДП іти на компроміс. Фергойґен, як і інші політики-міжнародники із цієї політсили, вважає помилкою узалежнювати підписання Угоди про асоціацію від вирішення долі Юлії Тимошенко. Така позиція може зберегтися лише тоді, коли СДП ввійде у «велику коаліцію» з очолюваною Меркель партією ХДС/ХСС. Тільки в такому разі застосування принципу «зміни через зближення» буде на порядку денному.
Читайте також: "Тефолоний канцлер"
Водночас СДП воліє уникати об’єднання з політсилою Меркель з внутрішньополітичних причин та через особливості програми партії. Хоча такий розвиток подій усе ще можливий. Для німецького парламенту та уряду є два реалістичні сценарії: продовження існування консервативно-ліберального альянсу ХДС/ХСС і Вільної демократичної партії або ж формування нової коаліції між політсилою Меркель та СДП. Теоретично ймовірним є також об’єднання першої з Партією зелених або (що стане сенсацією) створення червоно-зеленої коаліції. Однак такі припущення залишаються тільки здогадками.
Зрозуміло, що Партія зелених у жодному разі не погодиться підписати Угоду про асоціацію з Україною доти, доки Тимошенко сидітиме у в’язниці. Вільні демократи будуть на роздоріжжі, як і тепер. Не виключено, що Меркель залишиться на посаді, а отже, останнє слово щодо України буде за нею. Маючи міністра закордонних справ із СДП на своєму боці, німецькому канцлерові буде простіше досягти компромісу в зазначеному питанні. Але чи прагне вона цього?
Мало що підтверджує думку, що Анґела Меркель і далі вестиме затяжні політичні торги з Віктором Януковичем. Український президент уже якось не виправдав сподівань лідера ФРН. Принаймні такі чутки ходять у Берліні. Два роки тому перед самітом Східного партнерства у Варшаві він обіцяв швидке вирішення справи Тимошенко, але так і не дотримав слова. Але ж відомо, що канцлер не забуває такого.
Отже, реальна ситуація не відповідає принципам СДП «зміни через зближення». Чому ж тоді ЄС, який досі перебуває в найбільшій за всю свою історію кризі, має прив’язувати себе до ще одного партнера – України, якщо політична надійність останньої залишає бажати кращого? Економічний потенціал країни може бути значним. Але без налагодження і нормального функціонування законів та утвердження правової держави він не мобілізує західних інвесторів. В одному всі партії Німеччини єдині: довіряти українському правосуддю – це те саме, що грати в лотерею, і справа Тимошенко є доказом того.
Тож доки особи, які приймають найважливіші рішення в Україні, не розуміють, що демократичні реформи в інтересах держави, доти зближення з Євросоюзом лишатиметься мрією, яка лякає Брюссель надмірною ейфорією. Тому питання, чи керуватимуть СДП і Вільна демократична партія разом у Берліні, наразі неактуальне для України. Зрештою, останнє слово за Меркель, як це було з Грецією під час кризи. Якщо Київ не зробить певних кроків, зближення з ЄС не відбудеться. Без компромісу в справі Тимошенко асоціація неможлива.