Від 9.00 до18.00 він – постійно у костюмі перед монітором, з телефоном чи при факсі. Так неважко перетворитися на робота чи зомбі! Це – співробітник однієї з численних фірм – офісний клерк.
Акваріуми для гарячих мізків
Статус найманця акул капіталізму вимагає відповідних умов для виконання функціональних обов’язків. Для цього й виникають концептуальні бізнес-центри та ділові містечка, інколи навіть зовні схожі на акваріуми. Там штучно підтримується особливий мікроклімат, який сприяє максимальній ефективності праці.
34-поверховий красунчик “Парус” на Бесарабці – поки найвищий в Україні небосяг, та один із небагатьох бізнес-центрів класу «А». За своєрідний вигляд у народі будівлю називають «Титаніком». Рекордсменом з висоти «Парус» протримався 3 роки. Недавно збудований, та ще офіційно не відкритий, хмародряп «Континенталь» має 141 м. Це на 5 м більше, аніж у його попередника.
Бізнес-центри намагаються приваблювати до себе не лише масштабами, а й оригінальністю архітектури, концепцією, назвою, врешті-решт, – як той же прямокутний «Кубік» в Києві – переліком брендових орендарів, як у “Горизонт Тауері”, або акцентами у рекламі, яка обіцяє «виняткову атмосферу для корпоративного зростання та успіху вашої справи».
На території київського бізнес-сіті «Форум», що складає майже 3 га на вул. Пимоненка, розташовані 7 корпусів-будівель, у яких містяться понад 50 різношерстих установ. Це орієнтовно дві тисячі працівників.
Передобідня пора. Біля урни стоять дві дівчини у білих сорочках і темно-синіх спідницях, палять. На грудях – беджі із зазначеними іменами та посадами. Вікторія та Марія, менеджери відділу людських ресурсів, обговорюють взуттєві новинки літа. Через хвильку одна із них констатує, що час перекусити. Інша і собі дивиться на годинник, із усмішкою киває. «Вийдемо за зону?» – перепитує колежанку.
«Так. Давай прогуляємося, набридло в офісі, хоч там і кондиціонер. Хочу столик на вулиці», – відповідає та. Дівчата проходять повз місцеве кафе-книгарню, настінне меню якого запрошує працівників ділового містечка на смачний бізнес-ланч всього за 40 грн., прямують до воріт із контрольно-пропускним пунктом, ховаються за рогом.
До смітника підходить двірник, перевертає решітку з недопалками, буркоче: «Та із цими жувачками замучили. Чого, питається, не викинути всередину урни? Потім їх із кришки же не віддереш. От культура!» – сердиться на курців.
Причина невдоволення іншого прибиральника території вже іншого бізнес-центру Києва «Парусу» білш суттєва – відсутність сьогодні у контейнерах для сміття, що стоять на задвірку, порожніх картриджів з-під принтерів. Дядя Стьопа – так відрекомендувався шукач скарбів використаної оргтехніки – знайдене віддає племіннику. Той торгує на радіоринку, заправляє наново принесе дядьком і перепродує.
Білі комірці
Олегу – 25. Він – класичний представник “паперового пролетаріату” постіндустріального суспільства. Йому подобається носити кежуальні речі – кросівки, джинси. На роботу доводиться ходити у костюмі та сорочці з краваткою.
Олег вже майже два роки займається інвестиційними проектами на благо однієї із великих компаній із вітчизняним капіталом. Прийшов на фірму за пару місяців до кризи. Згадує минулі часи. Тоді гроші з каси лилися рікою: «Підходиш зі службовою запискою до головного бухгалтера, просиш, наприклад, на налагодження партнерських зв’язків або на неофіційну зустріч із кредитором. Будь ласка, ось тобі пару тисяч гривень, витрачай на свій розсуд! Ну, зводиш ти того партнера в мажорний ресторан чи купиш на презент якого чіваса рігала (шотландського віскі – Ред.), ікорку… Зараз по-іншому. Насилу перед святами вибиваємо копійку, щоб потрібних людей привітати, та й те робиться під детальний звіт».
Нині доводиться домовлятися і просувати проекти, покладаючись на підвішений язик і вміння влізти в довіру співрозмовнику – потенційному клієнту.
Дарвінизм у дії
Прямий начальник Олега – 32-річний менеджер Дмитро. Таких, як він, у офісі п’ятеро. Керують управліннями за окремими напрямками. Диференційними ознаками таких управлінців середньої ланки є наявність автомобіля бізнес-класу. На столі Дмитра поруч із ноутом – ключі від японської автівки. Неодмінним атрибутом менеджера також є брендовий одяг. На зап’ястку правої руки Дмитра – швейцарський годинник.
«На сьогодні у мене 6 підлеглих. Два роки тому було утричі більше. Вимушена оптимізація роботи – це завжди скорочення. Довелося переконатися, що роздуті штати не є запорукою ефективності. Мої люди чудово дають раду справам і в меншості», – ділиться інформацією Дмитро.
Стверджує, що після антикризових скорочень на фірмі залишили найпродуктивніших. Кількість перекурів та приватних розмов по корпоративному стільниковому безліму (безлімітний тарифний план мобільних операторів – Ред.) протягом робочого дня, кількість запізнень, кількість витраченого часу на спілкування в соціальних мережах – при відборі тих, кого залишати, враховувалося все.
Охоронець яйцеголових
Про сірі трудодні сучасних українських клерків 22-річний черкащанин Максим Олабін знає не з чуток. Майже рік пропрацював охоронцем у столичному бізнес-центрі «Фаренгейт».
Основні завдання Максима – реєстрація візитерів, контроль за камерами на поверхах і надворі, після закінчення роботи –перевірка вимкнення світла, техніки, увімкнення сигналізації. Йому доводилося виконувати й не популярні функції – наприклад, брати участь у з'ясуванні стосунків з фірмою, яка заборгувала перед бізнес-центром гроші за приміщення.
«Ми із напарником не давали їм виїхати, поки вони не вирішили ситуацію», – пригадує Максим.
Різницю між начальством і підлеглими у середовищі “білих комірців” охоронець оцінює по-своєму. “Із вигляду я б не сказав, що ця різниця помічається. А от автомобілі – то так. У керівників окремі місця для парковки. Є навіть бокси спеціальні. Прості ж клерки паркують свої тачки на вулиці», – ділиться спостереженнями.
Корпоративне виживання
Підходи до організації трудового процесу в кожній фірмі різні. Щоправда, рівень дисципліни залежить від ментальності керівництва. У представництвах корпорацій світового масштабу порушення статуту – невідповідний дрес-код, запізнення, ігнорування планівок – тягне за собою покарання у вигляді штрафів, стягнень із зарплатні.
Вітчизняні капіталісти задану закордонними колегами планку покарань взяли. Та західні моделі управління в теорії із нашими кадрами на практиці часто розходяться.
«Так, у нас перепускна система. Так, час приходу на роботу тепер чітко фіксується. Чи рідше я запізнююся від того? Ні. У таких випадках на рецепції кажу, що забув перепустку вдома. Мені виписують тимчасову із вказаною годиною – вірять на слово. Охорона – свої хлопці. Тому на роботі я завжди заздалегідь – без десяти-без п’яти дев’ята», – описує корпоративні звичаї та традиції банківський працівник Артем.
На прогули є своя протидія – знайомий лікар у поліклініці. Довідка – вагомий аргумент, щоб у офісі не застосовували санкції проти недбальця.
Найзапеклішим ворогом офісмена, за словами банківського клерка Артема, є сисадмін (системний адміністратор, забезпечує роботу комп’ютерної техніки організації – Ред.). Це саме він обмежує доступ до розважальних сайтів. «Пляшка пива – і кодування знято, я знову дивлюся еротику. Адміни – теж люди», – саме так він вирішив проблему із забороною доступу до соціальних мереж та інших цікавинок інтернету.
«Кава-брейк, бізнес-ланч, аська (ICQ, централізована служба миттєвого обміну повідомленнями мережі Інтернет – авт.), пасьянси на компі, приколи на ютубі (YouTube, сервіс розміщення відеоматеріалів у «світовій павутині» – Ред.) – це хоч трохи дає перепочинку від на фіґ нікому не потрібної документації та інформації, яка навалюється тоннами щодня», – пояснює хлопець.
Окремим корпоративним обрядом є святкування днів народження колег. Подарунок у фінансистів зазвичай стандартний – гроші і елітна випивка. Вибір алкоголю – справжній ритуал. Чим вища посада у іменинника, тим дорожчий і люксовіший напій обирається.
Одне з найулюбленіших занять “білих комірців” – перекури. Вони бувають одиничні – якщо потрібно переговорити по мобільному про плани на вечір із друзями; парні – якщо чергова мотиваційна ранкова зустріч із шефом викликала шквал неоднозначних емоцій і хочеться поділитися з тим, хто був відсутній на цій події; групові – коли керівник управління на нараді.
Словом, офісний планктон цвіте, коливається й переміщується у просторі майже так само, як звичайні люди. Але й трохи по-своєму, унікально.