Повітряна складова залишається одним із ключових факторів забезпечення бойового потенціалу збройних сил, роль і значення якого надалі лише зростатиме. Йдеться про бойові та військово-транспортні повітряні платформи, літаки, вертольоти, дрони, засоби авіаційного ураження, ракети тощо. Відповідно впровадження нових засобів повітряного нападу залишається одним із критично важливих напрямів розвитку сучасної бойової авіації.
Своєю чергою, це зумовлює активний розвиток нових технологій, залучення останніх досягнень сучасної науки і техніки. Адже перспективні бойові літаки, що створюються для дистанційних війн майбутнього, мають літати швидше, вище і далі порівняно з попередніми поколіннями. Вони повинні першими знаходити й уражати ворожі об’єкти, залишаючись при цьому непоміченими засобами ППО противника. Такі вимоги часу.
Час шостого покоління
Ще торік Тиждень.ua писав про стан і перспективи розробок у світі літаків-винищувачів п’ятого покоління, які надходять на озброєння ВПС багатьох країн світу. Проте технічний прогрес не стоїть на місці, і вже сьогодні в провідних авіаційних державах активно працюють над створенням літаків-винищувачів наступного, шостого покоління. Йдеться про автоматизовані безпілотні (пілотована версія залишається опцією) комплекси без обмежень у маневреності та швидкості, які зазвичай створює «людський фактор». Насамкінець вони включатимуться до загальної комп’ютеризованої системи управління бойовими діями. А фахівці говорять вже й про майбутні винищувачі сьомого покоління, тобто цілком автономні дрони з можливістю виходу на суборбітальну траєкторію польоту.
Читайте також: Нові ролі оборонки
Винищувач шостого покоління вирізнятимуть «наднизький профіль» із плавними обводами фюзеляжу й крила, а також використання плазмових стелс-технологій зменшення помітності машини під час польоту. Він матиме надзвукову крейсерську швидкість (не можна виключати й запровадження гіперзвукових швидкостей) та підвищену маневреність на надзвукових швидкостях (зокрема, за рахунок використання двигунів із керованим вектором тяги ±20 градусів).
Новий літак матиме велику дальність польоту й знищуватиме цілі на супердалеких відстанях. Можливе використання потужної лазерної та електромагнітної зброї, гіперзвукових ракет тощо. Важливо, що новий винищувач буде інтегрований з усіма наявними та перспективними системами бойового управління й ураження — наземними, повітряними, морськими, підводними та космічними. Взяття нових машин на озброєння очікується у 2035–2050 роках.
Над створенням літаків-винищувачів шостого покоління вже активно працюють у США, Росії, Китаї, Великій Британії (спільно зі Швецією), Франції (спільно з Німеччиною та Іспанією). Про більшість розробок майже нічого невідомо або ж вони перебувають на етапі початкових досліджень.
Війна по-новому. Безпілотні платформи-носії Remote Carrier 100 та Remote Carrier 200 запускатимуться в повітрі й нестимуть летальне та нелетальне озброєння, що може значно змінити принципи ведення сучасного бою
Дещо відомо про розробки європейських конструкторів, а також деякі цікаві рішення, що пропонуються в інших країнах для винищувачів шостого та наступного поколінь. Реальне уявлення про новинки дають останні брендові міжнародні авіаційні салони-виставки, що пройшли в британському Фарнборо та французькому Ле Бурже.
Європейська кооперація
У межах роботи над перспективним пан’європейським «винищувачем майбутнього» шостого покоління NGF (Next Generation Fighter) в експозиції французької компанії Dassault Aviation було вперше показано повномасштабний макет літака, конкурентного для американських F-35 п’ятого покоління та навіть для вельми амбітного британського проекту Tempest.
Над NGF спільно працюють Франція, Німеччина та Іспанія. У перспективі він має замінити багатоцільові винищувачі, що стоять на озброєнні ВПС трьох зазначених країн. За даними Dassault Aviation, новий літак за своїми можливостями набагато перевищуватиме навіть сучасні американські машини F-35 і F-22.
Читайте також: Від супутників до нового пороху
Створення винищувача NGF зумовлене необхідністю взяття на озброєння ВПС Франції, Німеччини та інших європейських країн високоефективного бойового літака, здатного протистояти винищувачам п’ятого та попереднього поколінь, а також прагненням позбутися необхідності закуповувати американські машини, оскільки власного проекту літака п’ятого покоління в європейських виробників просто немає.
Конструктивною особливістю NGF (відомий також як «французький винищувач») є майже цілковита відсутність класичного хвостового оперення і W-подібного крила, притаманних сучасним літакам малої помітності. Втім, у його конструкції зберігатимуться елементи технології малопомітності stealth. Винищувач буде інтегрований у бойові інформаційні системи, він матиме два двигуни, що забезпечить йому максимальну потужність і швидкість, а також трьохстійкове шасі для бетонних аеродромів.
Законодавці моди. США наразі є лідером у розробці бойових літаків шостого покоління
За даними компанії Dassault Aviation, літак буде адаптований під нові загрози та користуватиметься в бою штучним інтелектом. Демонстратор машини планується створити до 2025-го й підняти в повітря у 2026-му. Отже, загалом на реалізацію проекту піде від 15 до 20 років, тому реально побачити нову машину шостого покоління в небі можна буде ще нескоро.
Своєю чергою, NGF буде складовою частиною перспективної європейської авіаційної бойової системи FCAS (Future Combat Air System), що передбачає створення перспективного бойового літака та низки асоційованої з ним інноваційної зброї, зокрема бойових дронів. Винищувач створюється у двох версіях: безпілотній (основна) та пілотованій (опція). Цього року на авіасалоні в Ле Бурже вперше демонструвалися повномасштабні макети кабіни пілота та його озброєння.
Вартість проекту NGF оцінюється щонайменше в €4 млрд, із яких попередньо мають сплатити €1,5 млрд Німеччина і €2,5 млрд Франція. Після того як долучиться Іспанія, імовірно, вона теж візьме на себе частину фінансування.
З 2040 року серійні машини мають поступово замінити в лінійних частинах ВПС країн-учасниць наявні літаки-винищувачі, передусім Eurofighter Typhoon. Останній у 1980-х спільно випускали компанії Airbus і BAE Systems у межах багатонаціональної промислової кооперації за участю Великої Британії, Німеччини, Франції, Італії та Іспанії. При цьому французький концерн Dassault є головним проектантом нового літака, тоді як Airbus працює над безпілотними бойовими системами та об’єднаною інформаційною системою повітряного бою (повітряною хмарою). Новий двигун розробить французька компанія Safran спільно з німецькою MTU Aero Engines. За системи озброєння відповідає MBDA, а авіоніку має постачати Thales.
Читайте також: Забезпечити перемогу у великій війні
За останніми даними, можна говорити про певний прогрес у реалізації програми FCAS, передусім у створенні інформаційної системи, відомої під назвою «повітряна хмара» (air cloud), а також дистанційно контрольованих носіїв (remote carriers) Remote Carrier 100 i Remote Carrier 200. Останні розробки разом із концепцією використання нової зброї вперше оприлюднив концерн MBDA під час міжнародного авіаційного салону в Ле Бурже цього року.
Саме до таких рішень належать дистанційно керовані носії — ракети Remote Carrier 100 i Remote Carrier 200. За своїми можливостями згаданий вид зброї є чимось середнім між крилатою ракетою та БПЛА. Ці відносно невеликі, проте малопомітні ракети з великим радіусом дії спроможні нести різноманітне корисне навантаження (устаткування для розвідки, РЕБ або цілевказу, проте технічно не виключене оснащення носія й ударною боєголовкою).
Дистанційно керовані носії спроможні забезпечувати розвідку на маршруті польоту, цілевказ і постановку перешкод електронним засобам спостереження противника. Вони вирізнятимуться компактними габаритами, зменшеною радіолокаційною сигнатурою і взаємодіятимуть з іншими типами озброєння та їх носіями. Зокрема, крім ударних повітряних платформ можуть використовуватися також із борту транспортних літаків та бойових кораблів.
Remote Carrier є системою багаторазового використання. І, попри ризик можливої втрати під час бойової місії, в ідеалі ракета повинна повернутися до свого носія. Планується, що дистанційно керовані носії запускатимуться з винищувачів, далі оперуватимуть у складі роїв, нівелюючи чисельну перевагу противника. Вони мають забезпечити прорив ППО-ПРО противника й дозволити використання інших спеціалізованих засобів ураження, зокрема дозвукових та надзвукових крилатих ракет.
.jpg)
Королівська відповідь. Велика Британія взялася за розробку власного винищувача наступного покоління, відомого як проект Tempest («Буря»)
Для озброєння NGF пропонується два види крилатих ракет: дозвукова і надзвукова. Вони призначені для завдання глибинних ударів по захищених цілях у тилу противника з використанням передових способів проникнення з проривом навіть найефективніших систем обмеження доступу A2AD (ППО-ПРО). Дозвукова КР матиме велику дальність дії і малу помітність. А надзвукова — високі вартість і точність. Її призначення — знищення найбільш цінних захищених цілей (таких як літаки класу AWACS), наземних центрів управління тощо. Усі системи мають бути здатні взаємодіяти на мережецентричному рівні між собою та зі своїми носіями, тобто винищувачами шостого покоління NGF. Нові, дуже компактні ударні системи також призначені для високоточних ударів і масованих атак на цілі з використанням роїв бойових дронів.
До новинок експерти зараховують й антиракети типу hard kill, що безпосередньо мають знищувати під час місії атакуючі ворожі ракети. Це особливо актуально в умовах запровадження противником багатошарової масованої ППО-ПРО для забезпечення захисту самих авіаційних платформ (у ситуаціях, коли класичні ракети та цілі-пастки втрачають свою ефективність).
Читайте також: Танки в сучасній війні
Фактично європейці в межах своєї програми NGF створюють реального конкурента британському проекту винищувача нового покоління Tempest, презентація якого відбулася у 2018 році на міжнародному авіасалоні у Фарнборо.
Британські напрацювання
Tempest також створюється для заміни літаків Eurofighter Typhoon, що стоять на озброєнні Королівських ВПС Великої Британії. Роботу над новим винищувачем планується закінчити до 2035-го, тобто значно раніше, ніж над NGF. За офіційними даними, уряд Великої Британії виділив на дослідження в межах програми Tempest ₤2 млрд.
До 2017 року не виключалася можливість залучення до проекту також Франції, проте вона остаточно змінила свою позицію на користь співпраці з Німеччиною в межах FCAS. Утім, із липня 2019-го про свою участь оголосила Швеція. До програми залучені британські компанії BAE Systems, Rolls-Royce (двигуни), MBDA (ракетне озброєння) та британсько-італійська Leonardo.
Tempest орієнтована на розвиток можливостей Великої Британії у сфері бойової авіації та збереження її позицій як глобального гравця і конкурентного лідера завдяки глибокому розумінню майбутніх концепцій та технологій. Літак має бути високотехнологічною платформою, здатною до виживання в найскладніших бойових умовах, що підкреслює ключову роль таких його характеристик, як корисне навантаження, дальність, швидкість і маневреність. Експерти відзначають оснащення машини великою кількістю різноманітних сенсорів, зокрема радіочастотних, активних та пасивних електрооптичних і просунутих електронних систем викриття та перехоплення загроз.
Королівська відповідь. Велика Британія взялася за розробку власного винищувача наступного покоління, відомого як проект Tempest («Буря»)
Система має працювати як із кінетичною, так і з некінетичною зброєю. Передбачається можливість інтеграції лазерної енергетичної зброї для ураження ворожих цілей і самозахисту, а також розгортання та управління роєм бойових дронів, що зберігатимуться у відсіку корисного навантаження літака. Система має бути максимально інтегрована з літаком п’ятого покоління F-35B.
Як і в проекті NGF, британсько-шведська розробка покликана забезпечити малу помітність. Це можна помітити хоча б за фюзеляжем майбутньої машини. Не варто виключати й використання нових та навіть інноваційних рішень, які вже активно впроваджують інші конкуренти, зокрема китайці (штучне коригування електромагнітних відбитків на основі розробки відповідної математичної моделі).
Нові «очі» бойової авіації
Треба зважати також на появу принципово нових засобів викривання повітряних цілей, що матимуть революційний вплив на перебіг повітряних боїв. Зокрема, це радіофотонні радари, що дають змогу бачити навіть малопомітні повітряні цілі.
Відомо про створення російським концерном «Ростех» експериментального зразка радара РОФАР (радиоптические фазированные антенные решетки) для оснащення нових винищувачів Су-57, для якого характерні в п’ять – сім разів менша маса, компактна конструкція, значно вищий порівняно з традиційними РЛС коефіцієнт корисної дії, а також стійкість до штучних перешкод.
Читайте також: Поповнення арсеналу. Яким буде нове озброєння ЗСУ у 2019-му
Повідомлялося, що РОФАР дає змогу «бачити» повітряні цілі у відеодіапазоні на відстані до 500 км. Щоправда, наразі йдеться про експериментальний зразок, що перебуває на етапі досліджень. Та й РФ не є монополістом у сфері радіофотонних технологій та їх розробки.
Сьогодні в цьому напрямі активно працюють США, країни ЄС, Китай і Японія. Тому не виключено, що в майбутньому нічого не заважатиме, наприклад, сховати літак уже від радіофотонного спостереження, покрити фюзеляж і крила машини «розумною обшивкою» нового типу.
Турецький дебют
На тлі розробок світових компаній цікавою виявляється розробка багатоцільового літака-винищувача нового покоління MMU (Milli Muharip Ucak — національний бойовий літак), він же TF-X (турецький винищувач моделі Х), який можна зарахувати до машин п’ятого покоління.
Розробник проекту — Turkish Aerospace Industries (TAI). Макет майбутнього літака вперше демонструвався на виставці в Ле Бурже цього року. Повідомлялося, що обліт нової машини заплановано на 2027 рік. А з 2031-го вона має поступово замінити у складі ВПС Туреччини винищувачі F-16С.
MMU створюється як літак малої помітності (stealth) зі стартовою масою понад 27 т. Він матиме два турбореактивні двигуни F110-GE, які випускає турецька компанія TUSAŞ Engine Industries (TEI) на основі американської ліцензії. Двигуни мають тягу по 120 кН кожен, максимальна швидкість становитиме M1,8. Максимальна висота польоту — 17 000 м, радіус дії — понад 1100 км. Довжина машини — 21 м, розмах крил — 14 м, висота — 6 м, несівна поверхня — близько 60 м2. Усе озброєння літака має розміщуватися всередині бойового відсіку.
Безумовно, можливості MMU відповідатимуть ТТХ літаків п’ятого покоління. Для реалізації програми в Туреччині планується використати мотиваційну систему, що спиратиметься на конкретні складові проекту. На першочергові розробки вже виділено 4,8 млрд турецьких лір. Над MMU працюють 3,2 тис. осіб, поступово чисельність фахівців має збільшитися на 11,2 тис.
Авіоніку постачатиме турецький концерн ASELSAN, який має забезпечити передачу даних між літаками та керування дронами (наприклад, TAI Anka), як і бортові РЛС з активним електронним скануванням AESA. Конструкція машини зберігатиме малу помітність, тому все озброєння міститиметься всередині, у спеціальному відділенні.
За оцінками експертів, турецька сторона від початку роботи над MMU зіткнулася з низкою проблем, які їй довелося вирішувати самотужки через відмову США та інших потенційних постачальників надати допомогу. Зокрема, йшлося про такі критично важливі питання, як двигуни, інтеграція із супутниковими системами, покриття, що поглинає випромінювання радарів, система управління. Тож навіть за умови, що турки просунулися на деяких із цих напрямів, решта питань чекає на вирішення. І чергове охолодження відносин зі США, напевно, аж ніяк цьому не сприятиме.
Після того як Анкара придбала в Росії ЗРК С-400, Вашингтон заблокував продаж їй понад 100 винищувачів п’ятого покоління F-35. І це при тому, що Туреччина є учасником спільного виробництва цих літаків і бере безпосередню участь у виготовленні 937 компонентів машини. Після виключення Анкари з програми, що обійдеться США в $500–600 млн, американська сторона буде змушена шукати іншого виробника.
На думку керівництва TAI, завдяки впровадженню MMU Туреччина долучиться до тих небагатьох країн світу, які володіють необхідними технологіями та промисловою інфраструктурою, що дають змогу самостійно створювати бойові літаки малої помітності stealth. І ця обставина набуває особливого значення у світлі подальшого ускладнення відносин між Вашингтоном та Анкарою через придбання останньою російських ЗРК С-400.
Український інтерес
Передусім наш інтерес полягає у своєчасному оновленні парку бойових літаків ще радянського виробництва, що стоять на озброєнні ПС ЗСУ. Це можливо або через закупівлю готового продукту за кордоном, або через самостійну розробку нової машини, або ж у результаті участі в міжнародній програмі разом з іншими учасниками.
За повідомленням американського інтернет-видання Defence One від 25 липня цього року, не можна виключати, що винищувачі F-35 Lightning II невдовзі з’являться на озброєнні ЗСУ унаслідок скасування США 9-мільярдного контракту на виготовлення понад 100 таких літаків для ВПС Туреччини. На сьогодні вже готові чотири машини, ще понад 30 перебуває в роботі.
Відтак американці мають намір запропонувати літаки «турецького контракту» іншим потенційним покупцям, яких чимало (Канада, Фінляндія, Швейцарія, Польща, Іспанія, країни Балтії), адже їм потрібно реалізувати вже готові машини, що дасть змогу мінімізувати шкоду для тамтешніх виробників і ВПК США загалом. Однак з огляду на суперечності у відносинах США з РФ, як вважають у Defence One, існує правильне рішення: щоб роздратувати Путіна, передати колишні турецькі літаки Україні.
А Україна в цьому випадку дістане можливість якісно оновити парк літаків ВПС і суттєво покращити потенціал своєї бойової авіації. Якщо розглядати такий варіант як реальний, як вважають у Defence One, наша країна могла б розрахуватися зі Сполученими Штатами за літаки позабюджетними коштами. Частково за рахунок американського цільового кредиту, а частково за рахунок допомоги США на придбання летальної зброї. Нагадаємо, що Конгрес ухвалив рішення виділити Україні у 2019 році $250 млн.
Треба віддати належне: у Росії повідомлення американського видання сприйняли з хворобливою зацікавленістю. Його активно обговорювали в соцмережах, адже йдеться про реальну можливість отримання Україною новітнього озброєння для стримання агресора. У Москві навіть заговорили про можливість оренди американцями військових баз на території України як плати за нові літаки. Російські експерти посилаються на участь американських військових у переобладнанні та ремонті всієї інфраструктури військових аеродромів ПС ЗСУ в Очакові та Кульбакиному (Миколаїв) з огляду на перспективу базування там нових винищувачів п’ятого покоління.
Безумовно, з поправкою на фантазію російських пропагандистів такий варіант теоретично можливий, проте це надто добре, щоб бути правдою. А якщо серйозно, то цікавим варіантом була б участь України в турецькому проекті TF-X. Насамперед, вважають експерти, ми могли б запропонувати поставки авіаційних двигунів. Адже саме двигуни сьогодні є одним із проблемних місць цього літака, що навіть змушує перенести терміни його готовності. З огляду на рівень нашої військово-технічної співпраці з Туреччиною такий варіант можна вважати цілком реальним, тим більше що терміни готовності турецького винищувача цілком відповідають планам і потребам ПС ЗСУ щодо оновлення парку бойової авіації та придбання нової універсальної повітряної платформи.