Суспільство

  ▪   Володимир Заблоцький

Нові ролі оборонки

Фото: Сергій Старостенко
Чи здатен український ОПК стати драйвером економічного розвитку
Матеріал друкованого видання
№ 27 (607)
від 4 липня

По-справжньому оборонка знадобилася державі в критично важливий час — на початку російської воєнної агресії у 2014 році. Саме війна багато що змінила в оборонному сегменті, а ОПК зазнав реальних перетворень через необхідність забезпечувати ЗСУ та інші силові структури зброєю та військовою технікою. Водночас і далі виконувалися важливі експортні контракти, що забезпечували країні такі необхідні в складні часи валютні надходження.


Про скандали в «Укроборонпромі» добре відомо, тоді як про досягнення нашого ОПК говорять значно менше й рідше. А вони є. Багато кому «за поребриком», та й усередині країни, дуже хотілося б щонайменше замовчати такі приклади. Тим більше що українські зброярі активно витісняють російські компанії на зовнішньому ринку. Тож зрозуміло, чому Кремль вживає всіх заходів для дискредитації небезпечних для себе конкурентів з України. І він не нехтуватиме жодними можливостями, зокрема й інформаційно-пропагандистськими акціями.


Оборонка відіграє важливу консолідуючу роль в економіці країни, оскільки об’єктивно зацікавлена у випуску якісно нових видів продукції, як суто військової, так і подвійного призначення. На застарілий товар попиту на ринку немає. Своєю чергою, це сприяє розвитку економіки, оскільки до виробничого ланцюжка долучаються контрагентські підприємства, які також дбають про відповідність власного виробництва найвищим світовим (експортним) стандартам.
Сьогодні оборонні підприємства (державні та приватні) вже випускають не лише окремі вироби, як було донедавна, а цілі наукомісткі системи й комплекси озброєнь та військової техніки (ОВТ) із високою доданою вартістю. Це сучасний продукт, що має попит на міжнародному ринку. Війна й необхідність забезпечити ЗСУ всім необхідним підштовхнули український ОПК до створення нових, сучасних видів ОВТ. 

 

Читайте також: Від супутників до нового пороху


Хоча агресія Росії на початку 2014 року й заскочила нашу оборонку зненацька, саме підприємства національного ОПК, переважно ДК «Укроборонпром», доволі оперативно забезпечили всі види ремонтів бойової техніки в зоні АТО та налагодили випуск низки необхідних для війська комплектуючих виробів. Здебільшого йшлося про ОВТ ще радянських часів, які треба було підтримувати в боєздатному стані. 


Втім, уже тоді на державному рівні було ухвалено низку важливих для національної безпеки рішень про розробку нових типів реактивної та ракетної зброї (передусім крилатих і балістичних ракет), систем ППО, стрілецької зброї, прихованого зв’язку, БПЛА, РЕБ, боєприпасів (насамперед високоточних для артилерійських і ракетних систем), а також глибоку модернізацію бойових літаків і вертольотів, створення нових видів активного бронезахисту.

 

Вдалі приклади


Результати цього бачимо вже сьогодні. Це протикорабельна крилата ракета «Нептун», оперативно-тактичний ракетний комплекс «Грім», реактивні системи залпового вогню «Вільха» та «Верба» (на заміну РСЗВ «Град»), модернізовані до стандарту 4+ винищувачі МіГ-29 (із можливістю ураження наземних цілей), безпілотники різного призначення, бойові роботи, автомат «Малюк», низка боєприпасів (зокрема, високоточні), броньовані артилерійські та десантно-штурмові катери тощо. Важливо, що всі нові системи проходять випробування в реальних бойових умовах і лише після цього пропонуються на експорт. Завдяки якісній продукції українські виробники дістають унікальний шанс вийти на зовнішні ринки. Йдеться про сучасні танки, БТР, транспортні літаки та вертольоти, мобільні протитанкові комплекси. 

Оборонка відіграє важливу консолідуючу роль в економіці країни, оскільки об’єктивно зацікавлена у випуску якісно нових видів продукції, як суто військової, так і подвійного призначення. Своєю чергою, це сприяє розвитку економіки


Успішна реалізація експортних контрактів дає змогу країні отримувати валюту й освоювати нові ринки. За даними Стокгольмського інституту дослідження проблем світу (SIPRI), експорт українських озброєнь та послуг довгий час тримається в першій десятці світових експортерів (у 2018 році 12-те місце). 


За класикою жанру, конкурентоспроможна продукція може випускатися лише на якісному та сучасному обладнанні, що неабияк стимулює виробників до технічного переобладнання, придбання нового устаткування та технологій, які надають підприємствам нові унікальні можливості. Усе це ми спостерігаємо на підприємствах українського ОПК.


Спроби об’єднати зусилля були й раніше, але, на жаль, поки що безуспішні. Так, у квітні 2017-го з метою поглиблення кооперації державного та приватного секторів віт­чизняного ОПК було створено оборонний хаб — потужне об’єднання у складі 583 підприємств, із яких 134 входили до ДК «Укроборонпром», а понад 50 — до Ліги оборонних підприємств України. Решта виробничих об’єктів формально лишилися незалежними, але залучалися концерном до робіт у межах програми імпортозаміщення.

 

Наявний потенціал 


Сьогодні ядро вітчизняного ОПК утворює понад 300 підприємств різних напрямів діяльності та форм власності, задіяних у реалізації державного оборонного замовлення (ДОЗ) та експортних контрактів, а також у наданні відповідних послуг. Із них 98 суб’єктів державної форми власності (зокрема, 57 прибуткових) належать до ДК «Укроборонпром», решта (близько 200) — приватні виробники. При цьому майже половина обсягів ДОЗ припадає на приватні підприємства, і їхня частка постійно зростає. 

 

Читайте також: Забезпечити перемогу у великій війні


Чи можливе збільшення кількості компаній і відповідно працівників, які хотіли б брати участь у випуску ОВТ, випробуваннях та поставках українській армії або на експорт? Теоретично так, офіційних обмежень не існує. Усе залежатиме від вартості та якості запропонованого продукту, а також його відповідності потребам ЗСУ або світового ринку озброєнь.


Кількість працівників на підприємствах вітчизняного ОПК, за даними Міністерства оборони України, за останні роки збільшилася на 25%. Зросла й заробітна плата. Наприклад, на підприємствах, що займаються бронетехнікою, у середньому більш як у 4,5 раза.

 

ОПК як локомотив економіки 


Виготовлення озброєння завжди належало до високотехнологічної сфери й потребує значного фінансування. Тут українська оборонка не виняток. За даними інформаційно-консалтингової компанії Defense Express, у 2018-му на розвиток озброєння та військової техніки в Україні було виділено 17,3 млрд грн. У 2019 році на це планують спрямувати 16,3 млрд грн. Додатково для задоволення потреб війська в нових видах ОВТ з державного бюджету було виділено 4 млрд грн, отриманих у межах конфіскату фінансових ресурсів. Ще 3,15 млрд грн Міністерству оборони України було надано під державні гарантії.


Крім того, бюджетні кошти на розвиток оборонки (для підготовки виробництв нового озброєння) виділяються в межах Міністерства економічного розвитку та торгівлі. Зокрема, у 2019 році передбачено 2,42 млрд грн (у 2018-му було 3,043 млрд грн). Щоправда, гроші для закупівлі нового устаткування надходили лише на державні підприємства, а це дискримінує приватні компанії, що беруть участь у виконанні ДОЗ.


Виконання ДОЗ та експортних замовлень спонукає до технологічного оновлення виробництва й залучення значних інвестицій. Водночас створюються принципово нові лінії виробництва, передусім у секторах, підприємства яких залишилися на окупованих територіях і не мають аналогів у країні, та/або в частині випуску тих видів чи критично важливих компонентів ОВТ (порох, детонатори тощо), які раніше імпортувалися.

 

Читайте також: Танки в сучасній війні


Понад те, Україна входить до сімки країн світу, спроможних випускати як літаки власних конструкцій, так і цілу низку авіаційних двигунів різної потужності та призначення. Усе це неабиякий ресурс для подальшої експансії нашої продукції на світовому ринку.


Водночас необхідне усвідомлення на рівні керівництва держави важливості розвитку ОПК не лише як потенційного джерела отримання твердої валюти, а й як засобу залучення інновацій та інвестицій, що сприятимуть розвитку цілих напрямів вітчизняної економіки та прикладної науки. Тобто відоме «Купуй українське» потрібно реалізувати на практиці.


На жаль, маємо зовсім інші приклади. Згадати хоча б історію з підписанням МВС України контракту вартістю понад €700 млн на придбання у Франції 55 вертольотів (за наявності сучасного вертолітного виробництва на ВАТ «Мотор Січ»), а нещодавно ще й 25 патрульних катерів (за недостатнього завантаження вітчизняних потужностей). А якщо не буде вітчизняних замовлень на літаки та гелікоптери, українське авіабудування і далі деградуватиме й держава зазнаватиме втрат. Щоправда, з огляду на заяву, яка пролунала під час останнього авіасалону в Ле-Бурже, про можливе укладання контракту вже до кінця поточного року з МВС України на придбання партії нових літаків Ан-178, не виключено, що цей рік стане переломним.


Виклики часу 


За прогнозами експертів, війни майбутнього будуть переважно дистанційними, удари завдаватимуться здалеку, з-поза меж досяжності засобів ППО-ПРО противника. Тому розвиток засобів повітряного (космічного) нападу та захисту від нього набуває неабиякого значення вже сьогодні. І вітчизняні розробки в цій царині є доволі вагомими.


Відповідний потенціал і досвід Україна має й у створенні нових РЛС різного призначення. Передусім це станції, що працюють у системі ППО-ПРО. Остання розробка — РЛС 80К6Т класу 3D кругового огляду (робоча назва «Лелека»), яку розробив НВК «Іскра» (м. Запоріжжя) власним коштом. Вона здатна виявляти й супроводжувати одночасно до 300 цілей (літаки, вертольоти, балістичні та крилаті ракети) на відстані до 500 км на всіх діапазонах висот. 


Про свою зацікавленість у придбанні РЛС повідомляли військові аташе кількох іноземних держав, зокрема США. В останньому випадку відомо, що питання ППО-ПРО є одним із ключових пріоритетів розвитку національної оборони. 
Якщо говорити про ракетну техніку, то коштом іноземного замовника вже створено оперативно-тактичний ракетний комплекс (ОТРК) середньої дальності «Грім» (до 280 км), що саме проходить військові випробування. Це перша така розробка, реалізована в Україні. Цьогоріч згаданий комплекс має бути взятий на озброєння і в дещо модифікованій версії (збільшено дальність) серійно випускатиметься й для потреб ЗСУ (ОТРК «Сапсан»). 

 

Читайте також: Поповнення арсеналу. Яким буде нове озброєння ЗСУ у 2019-му


Завершено цикл випробувань першої української високоефективної ПКР «Нептун», яка дасть змогу Україні впевнено почуватися поряд з агресивним сусідом, передусім на морському напрямку. На сьогодні ПКР готова до серійного виробництва. Держзамовлення оцінюється в 250 ракет плюс певна кількість мобільних комплексів (пускових установок, машин управління та іншої техніки). Система вже активно пропонується на експорт у береговому та корабельному варіантах (носії-корвети типу «Володимир Великий» та ракетні катери типу «Лань»). Незабаром має бути розроблена також версія ПКР «Нептун» повітряного базування (носії-літаки типу Су-24 або Су-27). 


Завершено державні випробування, взято на озброєння й запущено в серійне виробництво перший український ракетний комплекс із коригованим боєприпасом «Вільха». Під час реалізації цього проекту було налагоджено виробництво (вперше в країні) ракетного палива, корпусів габаритних снарядів, елементів точної механіки, нових конструкційних матеріалів, елементної бази та ключових елементів системи управління вогнем, різних великих і малих комплектуючих деталей тощо. 


А ще підприємства української оборонки багато зробили для того, щоб посісти лідируючі позиції в розробці та випуску протитанкових засобів та увійти до елітного клубу в складі сімки країн, що мають повний цикл виробництва високоточних боєприпасів. Деякі з них уже активно закуповують іноземні замовники. Є попит на українські ПТРК «Стугна» та «Корсар», які постачаються Йорданії, Єгипту та Саудівській Аравії. Нещодавно повідомлялося про підписання контракту на експорт великої партії українських мобільних протитанкових комплексів до однієї з країн Перської затоки. 


Серед важливих напрямів розвитку вітчизняного ОПК має бути відродження та пришвидшений розвиток кораб­ле­будування. Консолідуюча роль оборонки тут вбачається в приватизації підприємств галузі та забезпеченні останніх замовленнями, оновленні виробничих потужностей, налагодженні системи підготовки кадрів тощо. Відродження військового кораблебудування (ракетні катери, корвети, тральщики, допоміжні судна) допоможе оживити галузь та економіку загалом. 


Водночас це дасть змогу створити сприятливі умови для поступового будівництва комерційних, морських і річкових суден, насамперед зерновозів, танкерів, барж, буксирів. З огляду на перспективи збільшення вирощування та експорту українського зерна на державному рівні варто було б замислитися над створенням національної акціонерної судноплавної компанії з виключним правом транспортувати вітчизняні товари, зокрема й на експорт. Підприємство треба буде забезпечити необхідним флотом і фахівцями, а це, своєю чергою, стимулюватиме розвиток морської освіти, кораблебудівної науки та відповідних досліджень. 


Від такого сценарію виграють і суміжні галузі, насамперед машинобудівна, металургійна, мореплавство. Це допоможе створити нові робочі місця тут, удома, а не за кордоном.


Херсонський суднобудівний завод «Паллада», що належить до ДК «Укроборонпром», у 2017 році здійснив поставку на Кіпр автономного композитного плавучого дока. У 2018-му ще один плавдок поставили на експорт до Південно-Африканської Республіки. Йдеться про будівництво на продаж й інших доків і допоміжних та комерційних суден. 


Утім, системного підходу тут немає. На жаль, українська суднобудівна галузь загалом позбавлена підтримки держави й змушена виживати самостійно. Заводам бракує інвестицій, нових технологій, підготовки кадрів тощо. Понад те, відчувається відплив кваліфікованих кадрів за кордон (до Польщі, країн Балтії, ОАЕ, Росії). 

 

Втрачені можливості 


У 2014 році внаслідок агресії Росії було втрачено також третину найпотужніших підприємств, зокрема три заводи ДК «Укроборонпром», що працювали в Криму (Керч, Севастополь, Феодосія). Сьогодні всі вони незаконно використовуються для виконання замовлень ВМФ РФ.


Але й із тими підприємствами, що лишаються в розпорядженні вітчизняної оборонки (переважно ДК «Укроборонпром»), поки що не все гаразд. Через тривалу відсутність Морської доктрини, Морської стратегії та недооцінки керівництвом держави важливості кораблебудівної (суднобудівної) галузі й морського напряму загалом ми вже втратили багато часу та можливостей. Зокрема, якби певних зусиль докладали до реалізації спільного чорноморського проекту корабля класу «корвет», Україна могла б стати лідером тринаціональної (Україна, Румунія та Болгарія) або навіть двонаціональної (Україна та Румунія) програми з їх будівництва. Згодом така продукція стала б конкурентоспроможною й на зовнішньому ринку.

 

Читайте також: Як переозброюється британська військова авіація


Підтвердженням цього є досвід України в проектуванні та будівництві бойових кораблів, наявність у ДПЦК (входить до складу ДК «Укроборонпром») готового проекту. До того ж ВМС усіх згаданих чорноморських країн потребують оновлення і саме корветів, призначених для використання в однакових умовах Чорного та/або Середземного морів. 


Такий підхід дав би змогу здешевити будівництво, заощадити значні кошти й у стислі терміни отримати необхідну кількість цілком сучасних бойових кораблів, що відповідали б стандартам країн НАТО. На жаль, цього не сталося, хоча на сьогодні ще не все втрачено. Ні Румунія, ні Болгарія досі не побудували для своїх ВМС нових корветів, хоча й зробили певні кроки в цьому напрямку.

 

У пошуках партнерів та союзників


Створення сучасних зразків ОВТ потребує значних коштів і часу, тому не всі країни світу, навіть промислово розвинені, можуть собі дозволити таку розкіш. Утім, необхідність у нових озброєннях та зменшенні витрат об’єктивно підштовхує до того, щоб робити це спільно з іншими учасниками процесу. 


Сьогодні українська оборонка перебуває в активних пошуках потенційних іноземних партнерів та інвесторів. Наша аерокосмічна галузь хоча й частково, але вже інтегрована в такі великі міжнародні космічні проекти, як Antares та Vega. Вже є певні успіхи у військово-технічній співпраці (ВТС) з такими країнами, як США, Китай, Казахстан, Польща, Туреччина, Саудівська Аравія, М’янма, Таїланд. Нещодавно нашими розробками зацікавилися й деякі країни Перської затоки, зокрема ОАЕ. На окрему увагу заслуговують тут Сполучені Штати, які стежать за реформою українського ОПК і готують власні рекомендації щодо її пришвидшення та якісних змін. Також розглядається можливість нарощування двосторонньої ВТС України зі США, зокрема щодо посилення системи ППО і ВМС ЗСУ. Водночас Сполучені Штати відкриті для розвитку ВТС із Києвом у форматі Foreign direct sales. 

 

Конфлікт інтересів. Військово-технічна співпраця України й Туреччини (завдяки якій у ЗСУ з’явилися ударні безпілотники Bayraktar TB2) може значно ускладнитися через політичні ускладнення між Вашингтоном та Анкарою


Після припинення дії Договору про звичайні збройні сили в Європі не можна виключати початку нової гонки озброєнь та загострення конкуренції між країнами ЄС і США. Такий сценарій навряд чи можна вважати позитивним для світу загалом. Проте якщо таке станеться, українські зброярі зможуть збільшити експорт та активізувати співпрацю з цілою низкою країн. З одного боку, це, безумовно, можна розглядати як шанс, а з другого — як випробування. Адже, зважаючи на позицію Сполучених Штатів, певні обмеження для ВТС України з деякими країнами зберігатимуться.


Серед ключових змін в ОПК американські експерти називають подальше реформування ДК «Укроборонпром» зі створенням на його базі низки спеціалізованих оборонних холдингів європейського зразка, а також реформування системи держуправління оборонною промисловістю. При цьому обов’язковою умовою є інтеграція національного ОПК у глобальний оборонний ринок і зняття нормативних обмежень щодо залучення в нього приватних інвестицій.


Щоправда, існують певні проблемні та політичні питання через суперечки деяких наших партнерів зі США, які не зацікавлені в розвитку окремих оборонних сегментів Туреччини й «настійливо рекомендують» не співпрацювати з нею. Зрозуміло, що Україна як одержувач військової допомоги Сполучених Штатів має дослухатися до думки Білого дому. Можливо, це так, але ж ідеться про нашу безпеку й наші інтереси, яким безпосередньо загрожує агресор. Тому варто переконливо та послідовно аргументувати свій інтерес і стояти на своєму. Тим більше що Туреччина, попри всі виверти її президента, наразі залишається членом НАТО! Безоглядне та некритичне виконання Україною американських побажань у 1998 році вже обернулося для нас втратою вигідного Бушерського контракту на виготовлення харківським Турбоатомом парових турбін для Бушерської АЕС в Ірані, який на диво швидко перехопила Росія. 


У сухому залишку ми так і не отримали обіцяної компенсації ні тоді, ні після відмови від ядерної зброї. Навіть сьогодні, після очевидного порушення Росією суверенітету та територіальної цілісності України, США і Захід загалом доволі стримані й не поспішають надавати нам оборонні технології. Що ми маємо робити, щоб запобігти повторенню таких випадків і водночас відстояти національні інтереси в оборонці? Як зазначив у нещодавньому інтерв’ю директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак, Україні треба розвивати своє. Як самостійно, так і в межах спільних двосторонніх та багатосторонніх програм.


Наприклад, у 2018 році державні та приватні підприємства ОПК України були визнані найактивнішими учасниками досліджень Промислово-дорадчої групи НАТО (NIAG). Наші фахівці спільно із західними колегами визначали основні вектори розвитку, працювали над концептуальними підходами за такими основними напрямами, як забезпечення логістичних спроможностей, вертолітна техніка наступного покоління, використання військової авіації різних типів та в різних умовах, автономні системи та техніка, морські безпілотні системи тощо. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.