Один із шедеврів австрійського кіно, гостра критика антисемітизму, експресіонізм, розкіш класицистичних декорацій, український кіноавангард, антиутопія та пророчість – попри все це, шість стрічок 20-х років минулого століття, які цьогоріч увійшли до програми фестивалю "Німі ночі", десятиліттями лежали в архівах, були заборонені радянською владою, були забуті, або ж вважалися втраченими.
"Карусель" Дмитра Буховецького 1923 року із успіхом проходить у прокаті та достойно конкурує з голлівудськими стрічками на екранах Європи і навіть Японії. "Маленька Вероніка" Роберта Ланда 1929 року здатна і сьогодні здивувати глядача своєю візуальною концепцією та сміливістю. Експерементальний художній агітпроп "Штурмові ночі" Івана Кавалерідзе 1931 року стає передвісником стрічки "Іван" Олександра Довженка. Побутово-фантастична стрічка "Місто без євреїв" Ганса Карла Бреслауера 1924 року передбачає злочинну діяльнсть нацистської влади. Дитячий фільм "Пригоди полтиннка" Акселя Лундіна 1929 року спричиняє неабиякий розголос, ставши, на думку багатьох глядачів і критиків, еталоном у своєму жанрі. Стрічку "Мій син" Євгенія Черв'якова 1928 року охрещують шедевром "кіноімпресіонізму”.
Тим не менш, стрічки були заборонені, загублені, вважалися втраченими.
9-ий фестиваль німого кіно та сучасної музики "Німі ночі", метою якого є популяризація та переосмислення німої кінокласики за допомогою музичної складової, повертає зазначені фільми до глядача.Так, упродовж 20-23 червня у Києві в Довженко-Центрі та 22-23 червня в Одесі шанувальники якісних фільмів, люди, які цікавляться історією кіно, українського зокрема, зможуть відкрити для себе цінний пласт кінематографу минулого століття.
Не випадково субназвою фестивалю у 2019-му є "Блудні сини". Як зазначається, фільми цьогорічної програми, віднайдені в архівах в різних частинах світу впродовж останніх кількох років, об’єднані саме темою вигнання та повернення: як самих стрічок, здавалося назавжди втрачених, так і їх героїв, які полишають домівку в пошуках кращої долі.
З точки зору історії створення, картини поділяються на три секції: "Знято в Україні" – фільми українського виробництва, забуті протягом майже століття ("Штурмові ночі" Івана Кавалерідзе та комедії "Пригоди полтинника" Акселя Лундіна), "Репатріація" – твори світового кінематографу, зняті за участю кіномитців українського походження (ліричний етюд "Мій син" режисера Євґєнія Чєрвякова та "Карусель" (1923, Швеція) та "Австрійська класика" – фільми з Австрійського кіноархіву з нагоди двостороннього року культури "Австрія-Україна" ( "Маленька Вероніка" Роберта Ланда та "Місто без євреїв" Ханса Карла Бреслауера).
Читайте також: Ночі німого кіно і книжковий фестиваль Book Space. Найважливіші культурні події тижня
Так, у "Каруселі" вихідець з України і доволі успішний режисер у Німеччині Дмитро Буховецький показує глядачеві, як розмірене щасливе життя молодого подружжя на заміській віллі "Бланш" порушує прикрий випадок. Одного сонячного дня Белла Бланш виїжджає в екіпажі на прогулянку, але кінь, наляканий автомобілем, пускається в галоп. Майже непритомну жінку рятує випадковий незнайомець Реймонд Дюваль. Вдячне подружжя запрошує героя-рятівника погостювати на віллі, не здогадуючись, що їхнє життя зміниться назавжди.
Через скрутне становище своєї родини, маленька Вероніка в однойменному фільмі Роберта Ланда змушена залишити рідне тірольське селище та переїхати до своєї тітки у Відень, батьківщину фройдівського психоаналізу. Проте велике місто сповнене своїх химерних таємниць і досить скоро дівчина відкриває для себе його темну сторону. Тим більше, що її нова покровителька мешкає у борделі, а нові знайомства досить скоро починають загрожувати й самій Вероніці.
У фільмі "Штурмові ночі" Кавалерідзе, відомий на той час скульптор двох конструктивістських пам'ятників Артему у Бахмуті та Святогірську, а також уславлений майстер історичного кіно, зображує новий індустріальний пафос, механізацію праці та естетику машини, вперше взявши у роботу сучасний матеріал – будівництво Дніпрогесу. Особливої уваги цей фільм заслуговує також з огляду на те, що довгі роки він був заборонений офіційною Москвою за формалістичні помилки та зображення класової боротьби "у відсторонено-космічному плані…".
Читайте також: Шенґ Шеєн: "Доля архівів авангардистів складніша, ніж їхніх картин"
Безтурботна юна мешканка міста Утопія Лотте закохується в художника Лео. Так починається кіно австрійського режичсера Ганса Карла Бреслауера "Місто без євреїв". На заваді щастю молодих людей стають політичні обставини: до влади в країні приходить консервативна Християнсько-соціальна партія на чолі із затятим антисемітом Швердтфеґером. Останній вирішує складні соціальні проблеми простим радикальним рішенням – виселенням євреїв за межі міста. Лео – єврей, а батько Лотте – член Національної Асамблеї, котрий підтримав ініціативу Швердтфеґера. Лео вимушений покинути місто і країну. З еміграцією євреїв з Утопії зникають художні та театральні події, крамнички та кав’ярні перетворюються на одноманітні пивні, росте безробіття, економіка зазнає краху. Лео заново приїздить до Утопії під виглядом французького живописця та починає готувати підґрунтя для повернення євреїв.
""Місто без євреїв" часто вважають історично чутливим та пророчим твором. Хоча в момент виходу фільму на екрани влітку 1924 року Адольф Гітлер сидів у мюнхенській в’язниці. Лише десятиліття потому очолювані ним німецькі нацисти почали втілювати сумні антиутопічні фантазії Беттауера на практиці", – зазначають організатори "Німих ночей".
Крім того, дану стрічку можна вважати прикладом архівного дива. Так, з 1933 року "Місто без євреїв" не виходило на екрани та довго вважалося втраченим, у 1991 році його виявили в скороченому вигляді на VHS в Нідерландському музеї кіно, і лише у 2015 році на барахолці в Парижі була випадково знайдена повна версія фільму на плівці. Відновлення фільму взяв під свій контроль Австрійський кіноархів, яким була проведена безпроцентна краудфандингова кампанія зі збору коштів. Як наслідок – зусиллями понад 700 донорів стрічку було реставровано та в 2018 році повернуто на екрани.
Читайте також: Мистецтво дозвілля. Як театральні вистави виходять із затемненого простору на білий світ
У фільмі одного з перших майстрів Одеської кінофабрики Акселя Лундіна "Пригоди полтинника" діти з робітничих кварталів весело і безтурботно відпочивають на засніжених вулицях Києва – скочуються з засніжених гірок, випробовують сили на краю глибоких урвищ і навіть підкорюють скреслу кригу Дніпра. Лише крізь шпаринку у паркані можуть вони зазирнути і побачити, як розважаються багатії. Хлопець Федько, якого через бешкетливий і норовливий характер називають "халамидником", придумує щораз більш ризиковані розваги, через що часто отримує "на горіхи" від дорослих та щиру відданість і повагу серед друзів. Та одного разу все йде шкереберть.
Один із небагатьох збережених дитячих фільмів ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління) працює з традиційним для 1920-х років класовим антагонізмом, до межі загострюючи проблему соціальної нерівності, яка, хоч і меншою мірою, присутня в літературному першоджерелі фільму – оповіданнях Володимира Винниченка "Федько Халамидник" і "Бабусин подарунок".
Читайте також: Міфи та легенди фестивального Зальцбурга. Про цьогорічні сенси, настрої та програму одного з найбільших європейських оперних фестивалів
На завершенні фестивалю глядачі матимуть можливість ознайомитися із сенсаційною архівною знахідкою – єдиним зі збережених німих фільмів 1920-х років одного з основоположників ліричного радянського кінематографа Євгєнія Черв'якова "Мій син".
У традиційній, на перший погляд, побутовій мелодрамі дружина (Анна Стен) народжує чоловікові пожежнику (Гєнадій Мічурін) дитину від іншого. Чоловік шокований, дружина з немовлям на руках йде з дому. От власне і все, з точки зору подієвості, подальша драма розгортається буквально на обличчях і в очах головних героїв.
Стрічка була віднайдена у 2008 році в аргентинській сінематеці в Буенос-Айресі, і вважається найбільшою знахідкою в історії російського радянського кіно, відколи глядач побачив другу частину "Івана Грозного" Сєргєя Ейзєнштейна.
Слід зауважити, що фільми традиційно демонструватимуться у живому музичному супроводі сучасних українських та закордонних виконавців і композиторів.
Так, над створенням авторських саундтреків працювали: композиторка Алла Загайкевич (Україна) та перкусіоніст Аркадій Готесман (Литва); фіналістка освітньої програми для кінокомпозиторів Envision Sound Ольга Подгайская та Five-Storey Ensemble (Білорусь); композиторка і виконавиця Олеся Здоровецька (Україна/Ірландія); композитор Андрій Показ та Арсен Одабашьян (Україна); композитор і гітарист КМЕТ (Австрія); музиканти Герхард Грубер, Петер Росманіт та Адула Ібн Кадр (Австрія).