Поціновувачка званих вечерь, полячка Єва Сивец відверто переймається долею України. Спілкується англійською, говорить ламаною російською, крім того, каже, що за роки роботи з нашою країною навчилася будь-якою мовою розуміти, про що йдеться. Глава представництва ЄС у Польщі не так давно займалась веденням перемовин між Україною та ЄС щодо створення зони вільної торгівлі (ЗВТ), очолюючи переговірну групу Євросоюзу. Наприкінці жовтня Єва пішла з цієї посади й відтоді безпосередньо не бере участі в перемовинах, однак відстежує кожен крок у відносинах між Києвом та Брюсселем, і вони викликають у неї сплутані відчуття. З одного боку, пані Сивец тішить прогрес, що розпочався під час останнього, жовтневого раунду перемовин, який, власне, вона і проводила. З другого, Єва явно переживає, чи не віддасть перевагу наша країна іншому об’єднанню, що з’явилося на її кордонах. «Єдине, що нас турбує, – чи ви часом не ухвалите рішення щодо приєднання до Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану», – казала пані Сивец в останньому інтерв’ю українській пресі після жовтневого раунду переговорів.
Її страхи небезпідставні. Ідея Митного союзу за участю Білорусі, Росії, Кахастану й бажано інших країн СНД у пострадянському просторі зародилася ще на початку 2000-х. Минулого року в Москві її стрімко заходилися реанімовувати, й уже 1 січня 2010-го це об’єднання було оформлене офіційно. Москва мріє бачити Україну «митним союзником», обіцяючи за членство золоті гори. Український президент, своєю чергою, безупинно стверджує, що він прихильник прагматизму в зовнішній політиці. Що Україні вигідніше – інтегруватися з ЄС чи РФ, Білоруссю та Казахстаном? Чи, можливо, взагалі об’єднати одне й друге?
Непоєднувані задоволення
Концептуально ЗВТ і Митний союз подібні. Зона вільної торгівлі – економічна інтеграція країн (у цьому разі України та блоку країн ЄС), за якої в країнах-учасницях відміняються митні збори, податки, а також кількісні обмеження (насамперед – квоти) у взаємній торгівлі. Створення ЗВТ із ЄС передбачає, що митні кордони між нашою країною та 27 країнами Євросоюзу буде або цілком стерто, або принаймні максимально знято будь-які обмеження.
Митний союз – це ще один шлях до економічної інтеграції. Створюючи такий союз, країни не лише знімають мита і обмеження щодо торгівлі один з одним, а й погоджуються грати за спільними правилами з іншими державами. Для цього приймають єдиний митний тариф щодо торгівлі з третіми країнами. Отже, якщо Україна ввійде до Митного союзу з РФ, Білоруссю та Казахстаном, їй доведеться ухвалити єдиний митний тариф щодо торгівлі з іншими, зокрема й у відносинах з країнами ЄС. Якщо Україна стане членом такого «клубу», на нашому кордоні з ЄС також з’явиться митна стіна.
Інакше кажучи, ЗВТ виключає Митний союз і навпаки. Керівництво України не зможе поєднати інтеграцію водночас і з ЄС, і з РФ. Треба вибирати.
І до того ж є з чого. На одній шальці терезів – доступ до величезного внутрішнього ринку Європи, де проживає 501 млн людей, а ВВП (за паритету купівельної спроможності) на одну особу становить $29 729 на рік. Торгуючи з європейцями, українці сплачують мита. Після створення ЗВТ мита на переважну більшість товарів будуть зняті: тарифи на 95% українських товарів відмінять. Втім, вітчизняні компанії особливих надій на прихильність Європи до українських товарів не покладають. У ЄС бізнесу доводиться працювати в умовах великої конкуренції, витримати яку зможе не кожна компанія з України.
На другій шальці – бар’єри зникнуть і для іноземних компаній, що торгують з Україною. В червні 2010 року Верховна Рада ухвалила закон про державні закупки, який зробив зрозумілішими та привабливішими перспективи для іноземних компаній на участь в українських тендерах. Завдання такого кроку, так само як і низки майбутніх, – зрівняти можливості європейського та українського бізнесу в Україні. І якщо мети цих дій буде досягнуто, присутність конкурентів український бізнес відчує сильніше не лише в ЄС, а й в Україні. До того ж, за словами нового керівника переговірної команди ЄС щодо зони вільної торгівлі Филиппа Куіссона, вільна торгівля з ЄС може обійтися Україні в 5% бюджетних надходжень.
«Сподіваюсь, ми зможемо завершити стадію переговорів (щодо ЗВТ. – Ред.) до початку літніх канікул», – каже комісар Європейської комісії із зовнішньої торгівлі Карел де Гюхт. Тоді стане зрозуміло, хто саме може рахувати прибутки, а хто – збитки від угоди. Але загальний ефект для країни безсумнівно буде добрий. Тарас Качка, учасник української переговірної команди й заступник голови департаменту адаптації законодавства Мін’юсту, зауважує, що створення ЗВТ сприятиме вибудовуванню в Україні зрозуміліших, прозоріших правил гри й ефективному управлінню. «Щоб створити ЗВТ, Київ має адаптувати своє законодавство до європейського», – зазначає Качка. Тобто Україна повинна переробити під стандарти ЄС (інакше кажучи, покращити) свої закони в більшості напрямів економічної діяльності.
Занадто дорого
Про перспективи ринку та конкуренції згадують, ведучи мову й про Митний союз. Його ринок, щоправда, трохи менший (167 млн людей), однак потенціал зростання попиту в трьох країнах союзу значний: лише за останні п’ять років рівень доходів населеня цих країн збільшився вдвічі. Вже нині сукупний обсяг ринку трьох держав, за даними Рахункової палати РФ, становить $600 млрд. Намагаючись зробити ідею членства в союзі для України привабливішою, російські економісти визначили, що це членство забезпечить нашій державі додаткові 3–5% зростання економіки на рік.
Щоправда, в той час як у рамках ЗВТ Брюссель бореться за зниження усіляких тарифів, митний «шлюб» із Росією змушує їх піднімати. Загалом у випадку з Митним союзом Білорусі, Казахстану та Росії для 82% товарів митний тариф «дотягли» до найвищого рівня поміж тих трьох країн – російського. В Казахстані, наприклад, результатом створення Митного союзу стало те, що до російського рівня підвищили мита на тритину усіх казахських товарів. Внаслідок чого всі мита на торгівлю із зовнішнім світом тут значно вищі, ніж в Україні. Середньозважений тариф Митного союзу становить 10,6%, тоді як в Україні – 5,6%.
При цьому Олексій Блинов, директор департаменту аналітики ІК Astrum Investment Management, переконаний, що російська сторона не погодиться знизити імпортні мита до рівня України. А відповідно йти на поступки й робити однаковими тарифи до рівня вже встановленого в союзі, доведеться Києву. Користь від таких поступок буде сумнівна. Астана мусила в 2–4 рази підвищити ціни на меблі, підняти ціни на продукти харчування й автівки в 8–30 (!) разів. З січня 2011 року підвищення мита на б/в авто для фізосіб очікує також білорусів. За уживаний автомобіль жителі Білорусі відтепер платитимуть на кілька тисяч євро більше. Зростання митних ставок наносить удар по імпортерах, а заразом і по надходженням до бюджету. Аляксандр Лукашенко до останнього марно намагався захистити права білоруських автомобільних імпортерів. Але, найголовніше, тарифні поступки мало що дадуть українській державі – членство в МС не так сильно розширить доступ до ринків трьох країн, адже з Росією, Білоруссю та Казахстаном наша країна також має режим вільнох торгівлі.
До того ж економічне зближення з РФ в межах МС може поставити хрест на можливому членстві України не лише в зоні вільної торгівлі з ЄС, а й на участі у Світовій організації торгівлі (СОТ). Коли в травні 2008 року Київ став членом цього торговельного клубу, він узяв на себе зобов’язання не підвищувати імпортні мита й не запроваджувати експортних обмежень щодо торгівлі з іншими країнами. В разі приєднання України до Митного союзу Києву доведеться порушити свою обіцянку. «В такому випадку чимало торгових партнерів України, котрі нині відповідно до вимог СОТ надають українським виробникам режим найбільшого сприяння, потенційно можуть його відмінити», – зауважує Віталій Варищук, аналітик інвестиційної компанії BG Capital.
Уникнути суперечностей, звісно, можна. Наприкінці вересня Росія розпочала фінальний етап вступу до ВТО, заявивши, що поведе за собою до цього клубу й своїх партнерів по МС. Якщо всі три країни ввійдуть до ВТО на таких самих умовах, як і Київ (тобото візьмуть на себе не менш ліберальні зобов’язання щодо торгівлі), перешкоду членству України в МС також буде знято. Однак такий сценарій малоймовірний.
Чи можливий компроміс?
Через набір усіляких «проти» й «але» ідея приєднання до МС не має однозначної підтримки навіть серед нинішньої влади з її проросійською позицією. Ставши очільником держави, Віктор Янукович заявив, що Україна не повинна входити до цього об’єднання, а заступник голови Адміністрації президента Ірина Акімова свого часу пообіцяла, що це питання «не стоятиме на порядку денному ні сьогодні, ані завтра, ані післязавтра». Втім, таку дивну позицію досить легко пояснити, оскільки робота за правилами Митного союзу не така вже й вигідна українським олігархам.
Київ готовий, хоча б на словах, брати участь в інтеграції з проросійським об’єднанням, якщо це не суперечитиме інтеграції до ЄС. А саме – на рівні зони вільної торгівлі України з трьома «митними союзниками». Щоправда, формально така ЗВТ вже давно є. Ще до оформлення МС Київ уклав угоди щодо зони вільної торгівлі з усіма трьома країнами, що беруть у ньому участь. Згідно зі ст. 7.2. Рішення «Про єдине митно-тарифне регулювання митного союзу» від 27 листопада 2009 року наявні домовленості перекочували до Митного союзу. Але знову ж таки, вільна торгівля з цим об’єднанням існує виключно формально. Наприклад, на початку жовтня Кремль заборонив увозити до Росії м’ясо виробництва чотирьох українських заводів. Відтепер під забороною опинився імпорт продукції з 12 до 15 м’ясопереробних підприємств нашої країни. Офіційна причина – українські аграрії не дотримуються ветеринарно-санітарних вимог. Але насправді причина набагато банальніша: контролюючі органи Росії намагаються обмежити імпорт конкурентоспроможних за ціною товарів з України, використовуючи будь-який привід. М’ясні санкції, ухвалені в жовтні, – всього-на-всього новий виток торгових війн. В середині листопада до цього додали ще один – відтепер про продовження дії загороджувальних імпортних мит на українські труби (їхній термін дії, що має закінчитися 31 грудня 2010-го, запропонували продовжити ще на п’ять років).
В цілому українська ЗВТ з Росією та двома її «напарниками» як дірявий мішок наскрізь просякнута взаємними вилученнями товарних позицій і митними обмеженнями. Лише в домовленості про ЗВТ із Росією до 2010 року було близько 50 виключень щодо «вільної» торгівлі між країнами. В уряді України хотіли б залатати дірки. Однак Москві це аж ніяк не вигідно.
Переговори щодо економічної інтеграції з ЄС проходять не найлегше. Економічний розділ угоди про асоціацію містить понад 20 глав. За два з половиною роки – з квітня 2008 року – вдалося передчасно завершити перемовини лише за чотирма з них. В результаті перед останнім раундом їхні учасники навіть почали роздратовано тупотіти ногами один на одного й погрожувати вдатися до крайнощів. Один із представників Єврокомісії зізнався Тижню: «Низка країн ЄС вже порушила питання про те, що коли наступний раунд перемовин знову завершиться без прогресу, то треба буде зробити паузу».
Союз непорушний?
Білоруси не помітили запровадження Митного союзу своєї країни з Росією та Казахстаном
Автор: Зміцер Панямонав, Білорусь
Під час саміту Євразійського економічного співтовариства (ЄврАзЕС), що відбувся 5 липня в Астані, лідери Росії, Білорусі та Казахстану підписали Митний кодекс Митного союзу трьох держав, який наступного ж дня набрав чинності. А отже, росіяни, білоруси та казахстанці начебто почали жити за новими митними правилами. Відтоді минуло вже понад чотири місяці, але ставлення до Митного союзу в Білорусі неоднозначне. Більшість експертів узагалі схиляються до думки, що по-справжньому він так і не запрацював.
Контрабандний союз
Економіст, керівник Науково-дослідного центру Мізеса Яраслав Раманчук вважає, що Митний союз – це не більше ніж спроба легалізувати чи підтримати союз контрабандистів-монополістів Білорусі, Росії та Казахстану. «Де-факто потужні торговельні потоки надходять із Казахстану без сплати формального мита, – каже він. – Дірки в кордонах та законодавстві перетворюють Митний союз на союз контрабандистів».
Щоправда, Раманчук визнав, що позитивні тенденції в торгівлі з Росією в Білорусі все ж є, але вони пов’язані зі створеним через політичну кон’юнктуру Митним союзом. Натомість таке об’єднання породило нові проблеми між країнами.
«Білоруській стороні, наприклад, довелося переглянути режим увезення товарів для фізичних осіб. Наше Міністерство закордонних справ скаржиться на те, що російські мобільні митниці зупиняють білоруські товари без документів. Не вирішено питання податку на додану вартість, мита на нафтопродукти й нафту. А коли з 2012 року для нас буде запроваджено мито або ПДВ на газ, вартість блакитного палива стане зовсім непосильною», – розмірковує Яраслав Раманчук. На його думку, Митний союз не має сенсу і є суто формальним, втілити його в життя нереально.
Не бачить жодного сенсу в Митному союзі й економіст Сяргєй Чали. «Що в такому союзі є, то це єдиний митний тариф. Але в нас і до цього тарифи з Росією були на 95% такими самими, як і зараз. Найбільший інтерес для нас у Митному союзі становили мита на нафту й нафтопродукти, але енергетичну галузь винесли за його межі. А отже, нині ситуація майже така сама, як і до його підписання, – нічого не працює».
Чи запрацює Митний союз у майбутньому, за словами Чали, залежить від того, яким буде процес формування єдиного економічного простору. Білоруси намагаються форсувати його, сподіваючись на скасування експортних мит на енергоносії, а росіяни, навпаки, гальмують. Особливо цьому сприяють такі умови Кремля, як «давайте ми скасуємо мита, але при цьому претендуватимемо на частину ваших прибутків від переробки нафти».
Політична інтеграція
Економіст Лєанід Злотнікав також згоден із тим, що Митний союз досі так і не запрацював на повну силу. Крім того, що дотепер проводиться «вибірковий» митний контроль на кордоні Білорусі з Росією, так ще й Казахстан виторгував собі право п’ятирічного відтермінування запровадження однакових із союзниками мит на велику групу товарів. Експерт каже, що Білорусь, Росія та Казахстан не порозумілися й у багатьох інших питаннях.
«Наприклад, в усіх трьох країнах мають бути однакові стандарти, але тільки тепер почали розробляти стандарти харчів, товарів легкої промисловості. Тільки тепер ці документи узгоджуються. А якщо союз реально не працює, то яка може від нього бути віддача? До того ж і в межах СНД пересування товарів між Білоруссю та Казахстаном було безмитним. Що з того, що ми увійшли до цього союзу?» – ставить риторичне запитання Злотнікав.
У білорусів виникає ще одне логічне питання: для чого інтегруватися країнам із низьким рівнем технологій? Країнам, що гарячково шукають інвесторів, які прийшли б до них не лише з грошима, а й з можливістю модернізації підприємств? Злотнікав не бачить сенсу в інтеграції під гаслом Митного союзу. Він вважає, що згаданий процес відбувається під впливом Росії, а Кремлю союз потрібен передусім для досягнення політичної мети: щоб, спираючись на цей геоекономічний простір, мати можливість виступати як один із полюсів сили на світовій арені, як потужний гравець, що очолює великий економічний блок.
«Виходить, що геополітичні інтереси, які обстоює Росія і в ім’я яких намагається скомбінувати всі ці інтеграційні союзи, щоби просувати свої економічні цілі, суперечать необхідності економічного розвитку трьох країн – учасниць союзу. Інтеграційне будівництво під політичні інтереси весь час відбувається зі збоями», – каже Злотнікав.
За словами економіста, Росії зараз потрібно одне – не скотитися до рівня другорядних країн. Адже після цього її може очікувати розпад на губернії. Тож Митний союз – це не більше ніж один із засобів хоча б зовні демонструвати свою значущість. А тому Злотнікав вбачає шанс Білорусі не в митних союзах із Росією, Казахстаном чи якоюсь іншою країною СНД, а з Євросоюзом.
Банкрутство автосалонів
Єдина помітна зміна, яку пересічним білорусам забезпечив Митний союз, – різниця в розмитненні автомобілів для юридичних та фізичних осіб. Отже, якщо за розмитнення автомобіля з двигуном об’ємом 5 л береться юрособа, то це обійдеться в €24 тис. – так само, як і в Росії. А ось фізособа витратить лише близько €3 тис. (старий білоруський тариф). Тому продаж нових авто в салонах практично дорівнює нулю, дилери звільняють працівників і шукають менші приміщення. Дехто взагалі планує піти з ринку.
«Автодилери в Білорусі працюють вхолосту. Приходить клієнт, ми надаємо інформацію, розповідаємо про автомобілі, він нам дякує, сідає в літак і летить до Німеччини. Про машину та її комплектацію все знає, тож купує авто там. Навіщо тоді нам тримати людей – щоб працювали як безплатне інформаційне бюро?» – скаржиться Аудрус Шатас, директор компанії, що є офіційним дилером BMW у Білорусі. Якщо купувати авто самостійно, то на новому BMW можна заощадити близько €10 тис., пояснює підприємець. А тому Аудрус Шатас думає про закриття компанії. Втім, може, цього й не варто робити, адже з наступного липня мито на авто до російського аналога піднімуть і для фізосіб.