Після офіційного призначення наприкінці серпня Мітта Ромні кандидатом на президентських виборах у США від Республіканської партії у столицях багатьох країн світу замислилися над тим, як може вплинути на зовнішню політику Вашингтона в їхніх регіонах зміна господаря Білого дому. Виборці (серед яких і більш ніж мільйонна громада американських українців) аналізують переваги того чи того кандидата. Утім, їхні інтереси сягають дуже далеко за межі програм двох учасників перегонів.
Для української діаспори зацікавленість у цій кампанії зосереджується головним чином на внутрішніх економічних питаннях. Президент Обама закликає до серйозніших державних «інвестицій» в освіту й технології та до підвищення ставки оподаткування для багатих. Команда Ромні – Раяна обіцяє скасувати нову й досить дорогу програму у сфері охорони здоров’я (Obamacare), узяти під контроль витрати федерального бюджету і зменшити зарегульованість бізнесу.
Читайте також: Конкуренти Обами: мормон, мільярдер та інші
Американці українського походження не надто виділяються в політиці США, попри свою солідну чисельність. Деякі з них стверджують, що їхня громада могла б зробити більше, і це, поза сумнівом, так. Ті, хто мешкає в штатах із непевною політичною орієнтацією (як-от Вісконсин, Огайо, Пенсильванія та Мічиган), здатні вплинути на результат виборів у випадку невеликого розриву між претендентами.
Багато українців, особливо старшого покоління, сильно переймаються політикою США стосовно своєї історичної батьківщини й узагалі курсом Вашингтона в Центрально-Східній Європі. Вони читають промови кандидатів і вишукують там зовнішньополітичні заяви відповідної тематики. Власне, намагаються ворожити на кавовій гущі, щоб спрогнозувати міжнародну політику президента Ромні. Що ж до Обами, то вони можуть набрати достатньо цієї «гущі» у світлі його зовнішньополітичних досягнень за останні три роки.
Багато хто відчуває, що за правління Обами Україну відсунули далеко на задній план. Усю увагу він приділяв «перезавантаженню» відносин із Москвою, що, мабуть, не могло не супроводжуватися лінією «доброчинного невтручання» у справи інших колишніх радянських республік. Відчуття, що Білий дім вважає ці держави вторинними у своїй політиці, посилилось у липні 2009 року, коли віце-президент Джозеф Байден відвідав Україну та Грузію. Його візит мав місце через два тижні після поїздки Обами до Москви і був сприйнятий як знак того, що Білий дім не визнає відносини з цими двома партнерами за важливі. Під час поїздки Байден коректно відкинув заявки Росії на відновлення своєї сфери впливу в межах кордонів імперії Романових ХІХ століття. Проте йому не вдалося відповісти на запитання щодо загрози національній безпеці Києва і Тбілісі.
Адміністрація Обами залишилася мовчазною і тоді, коли Віктор Янукович підписав Харківські угоди із Дмітрієм Мєдвєдєвим, продовживши російську оренду Севастополя до 2042 року, сподіваючись на зниження Газпромом ціни блакитного палива. Не зробили США нічого і для того, аби підтримати Угоду про асоціацію та зону вільної торгівлі між Україною і ЄС, підписання якої було заблоковане на знак протесту європейських держав проти ув’язнення Тимошенко.
Загалом адміністрація Обами завдала чималої шкоди вибудовуванню особливих відносин із Росією. За перші три роки вона припустилася серйозної помилки у визначенні справжнього господаря Кремля, зробивши ставку на Дмітрія Мєдвєдєва. Неспроможність зрозуміти, що Путін якраз і був російським «національним лідером» і що він ані на мить не випускав влади з рук і не мав жодного наміру дозволяти Мєдвєдєву залишатися президентом після березня 2012 року, просто приголомшує.
Це закінчилося цілою низкою принципових прорахунків у взаєминах із Кремлем. Сподіваючись, що Мєдвєдєв балотуватиметься на повторний термін, адміністрація Обами погодилася зменшити ядерні сили США в межах Договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-III), відійшла від початкового плану розгортання ПРО в Польщі та Чехії і почала безрезультатні перемовини з Росією щодо протиракетної оборони. На решті пострадянського простору Білий дім провадив політику нехтування геополітичними інтересами, а ще приглушував критику на адресу Кремля за порушення демократичних свобод.
Президентська виборча кампанія Мітта Ромні, швидше за все, розверне цей курс у протилежному напрямку. Його зовнішньополітична команда, в якій згуртувалися «неоконсерватори» й «реалісти», вже звинуватила Росію у відмові від бодай імітації демократичних цінностей та підходів. Сам кандидат у президенти і його представники назвали кремлівську політику «геополітичною загрозою» для США й засудили ув’язнення Міхаіла Ходорковского, лідерів опозиції і навіть членів групи Pussy Riot як наступ на демократичні цінності, а також відкрито висловлювалися про махрову корупцію влади РФ.
У той-таки час, коли тривав з’їзд Республіканської партії Сполучених Штатів, Інститут сучасної Росії провів зустріч за круглим столом з участю Павла Ходорковского, котрий є сином ув’язненого засновника компанії ЮКОС і президентом цієї дослідної установи, Владіміра Кара-Мурзи, журналіста, активіста руху «Солидарность», та посла Річарда Вільямсона, ветерана адміністрацій президентів Рейґана та Буша. Учасники зустрічі вимагали звільнення Ходорковского й засудили наступ на права людини, який відбувається сьогодні в Російській Федерації.
Багато також можна зрозуміти із промови Ромні у Варшаві, виголошеної наприкінці липня. Він хвалив Вінстона Черчилля за визнання того факту, що ключем до розуміння поведінки Росії є її національні інтереси, а не демократичні цінності. Ромні також віддав шану Папі Іванові Павлу ІІ та його гаслу «Не бійтеся», яке підняло на боротьбу за свої права і звільнило мільйони людей у всьому світі. Цей понтифік-поляк, великий поборник свободи й Рейґанів союзник, без якого навряд чи стало б можливим закінчення комуністичного панування у Східній Європі, поза сумнівом, теж є одним із героїв Ромні.
Тому не дивно, що колишній лідер «Солідарності» і президент Польщі Лех Валенса зустрічався з Міттом Ромні, але відмовився від рандеву з Бараком Обамою, який скасував орієнтований на його державу план європейської протиракетної безпеки президента Буша. Крім того, Ромні високо оцінив вдалі економічні перетворення Польщі – від планової економіки до успішного вільного ринку, які дали їй змогу виявитися єдиною європейською країною, що не постраждала від нещодавньої рецесії.
Поза сумнівом, наступну адміністрацію чи то Ромні, чи то Обами очікують чималі проблеми. Дві кампанії об’єднує спільний лейтмотив: завдання номер один – підняти все ще ослаблену американську економіку. Перемога чи поразка на президентських перегонах у США залежить насамперед від питань внутрішньої політики. Але після обрання (чи переобрання) на посаду глави держави кожному із претендентів доведеться зіткнутись із міжнародними проблемами й подіями, які ставлять під загрозу безпеку та свободу мільйонів людей. Саме від того, як конкретний президент реагуватиме на ці світові виклики, й залежить часто-густо успіх або провал його правління.