Другу добу в українській столиці не працює метрополітен. Дороги до Києва перекриті великими групами працівників ДАІ та підрозділами внутрішніх військ. У центрі міста всю ніч було частково відімкнуте вуличне освітлення. Фактично не працюють школи та вузи, зупинено чимало підприємств, закрито чимало торговельних закладів. Кабмін проводить закрите засідання. Всі міські лікарні вщерть переповнені пораненими, Лук’янівське СІЗО – затриманими та заарештованими. На вулицях – великі групи людей у формі…
За цими та іншими ознаками у Києві – надзвичайна ситуація та надзвичайний стан. Але формально-юридично у місті все ОК. Штатний режим! Хоча за всі роки його існування столичне метро зупинене вперше, і так само вперше над центром міста 18 лютого стояли клуби густого диму, а потім усю ніч і ранок чулися глухі вибухи та постріли.
…На початку минулого грудня, коли у ЗМІ почала жваво обговорюватися можливість запровадження в Україні надзвичайного стану, експерти-юристи ставилися до цієї можливості вельми скептично. Вони детально описували правові механізми запровадження такого стану й робили висновок: з огляду на складність цієї процедури, ймовірність запровадження надзвичайного стану невелика. Що ж, це справді так. Але, по-перше, хіба чинна влада не порушувала за роки свого правління що один, що інший варіант Конституції (не кажучи вже про десятки законів) буквально на кожному кроці? Отож для неї запровадити надзвичайний стан з грубими порушеннями процедурних норм – це щось звичне і звичайне, тим більше, що деякі норми закону «Про правовий режим надзвичайного стану» дають можливість владним структурам неоднозначно їх трактувати.
Воно й не дивно: закон ухвалений у часи Леоніда Кучми, майже синхронно з проведенням референдуму 2000 року, фальсифікованого від початку й до кінця, а кілька разів доповнений спочатку у часи прем’єрства Януковича, а потім у часи його президентства. По-друге, навіщо офіційно запроваджувати надзвичайний стан і нести всю повноту відповідальності за неминучі під час нього ексцеси? Можна ж в обхід законодавства де-факто діяти за нормами надзвичайного стану, але робити вигляд, що все добре. І, по-третє, надзвичайний стан в усій своїй передбаченій законом повноті небезпечний, як це не парадоксально, у першу чергу для чинної влади, а не для її противників.
Нагадаю, що у Законі України «Про правовий режим надзвичайного стану» наведене визначення надзвичайного стану як «особливого правового режиму, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях» у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру та «при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до цього Закону повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров’я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень». Конкретно запроваджувати такий стан можна у разі «захоплення окремих особливо важливих об’єктів або місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування; виникнення масових безпорядків, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їх права і свободи».
Одним словом, формальні підстави для запровадження надзвичайного стану «алхіміки» з президентської команди були здатні легко знайти ще пару місяців тому, хоча насправді, скажімо, насильством над громадянами найбільш ефективно займаються представники так званих «правоохоронних органів» – і роблять це постійно, без перерв на обід та без вихідних… Але досі цей стан офіційно і так не запроваджений. Бо ж без нього куди простіше.
Адже, як уже було сказано, надзвичайний стан – це складна система заходів, за які треба нести відповідальність тим, хто його запровадив. А на додачу реалізувати ці заходи мають не лише солдати й офіцери внутрішніх військ плюс працівники СБУ, а й військовики Збройних сил, вигнані взимку з теплих квартир і казарм на мороз, а в сльоту – під дощ, причому не великими табунами, що їх легко контролювати, а невеличкими групами, розкиданими по всій території дії режиму надзвичайного стану – по області, місту чи по всій країні.
Де гарантія, що без повсякчасного контролю солдати й молодші командири не почнуть торгувати зброєю і спецзасобами з противниками, як це робили залоги радянських блокпостів в Афганістані? Крім того, список засадничих заходів надзвичайного стану включає можливість заходити всюди, оглядати все та офіційно чи неофіційно реквізувати потрібне; це за українських умов швидко перетворить більшість частин і підрозділів, які будуть здійснювати режим надзвичайного стану, на орди п’яних мародерів, вільних від будь-яких дисциплінарних чи моральних обмежень. А невдовзі неминуче почнуться запеклі конфлікти з приводу «несправедливого» поділу награбованого між десятками тисяч молодих мужиків із табельною зброєю…
…А тим часом Віктор Янукович у зверненні до народу намагається показати себе «миротворцем», гарантом спокою і щастя українців. Ну як миротворцеві – і раптом запроваджувати надзвичайний стан? Куди легше і звичніше діяти беззаконно, перекладаючи відповідальність за гостроту чинної ситуації на «радикалів», а за найбрутальніші ексцеси силовиків – на дрібних виконавців.