На вашу думку, чому ми зараз спостерігаємо чергову активізацію негативного впливу з боку РФ?
— Україна, і не лише вона, і не лише останні вісім років, а вже давно перебуває в стані інформаційної війни. Не ми її почали, адже як демократичні країни не ведемо війн. Та все ж усі європейці повинні усвідомити, що гібридна агресія триває вже багато років і зараз іде чергова масована атака. Авторитарна Росія — наш спільний сусід (як для Естонії, так і для України) і використовує інформаційні методи десятиріччями. Починаючи з 1917 року, коли більшовики захопили владу, вони розпочали воювати з вільним світом. Авторитарні режими не можуть собі дозволити не реагувати на демократію, адже відчувають із її боку загрозу своєму існуванню. Тому цілі в них залишаються незмінними: боротися з демократичними відкритими суспільствами, з тими базовими речами, що становлять основу: свободою слова, плюралізмом думок та позицій, коли консенсус досягається через компроміс, шляхом дискусій. Влада в демократичних суспільствах не сконцентрована в одних руках. Це має вразливі місця, а Москва упродовж усього цього часу вдосконалювала свої знання та можливості впливу й готова цим скористатися.
Чому це відбувається?
— Сьогодні досить легко використовувати інформаційний простір. Особливо якщо порівнювати з 1990-ми, коли я був головним редактором найбільшої щоденної газети Естонії (Postimees — Ред.) і коли в нас ще не було свого сайту. Сьогодні поширити неправдиві наративи чи дезінформацію набагато легше.
Читайте також: Майже за Мопассаном. Чи стали проривом візити Емманюеля Макрона до Москви та Києва
Чи можна стверджувати, що Україні варто очікувати ще більше інформаційних загроз?
— Я вважаю, що багато залежить від того, наскільки Україна сприйнятлива. Це питання не лише того, що РФ може застосовувати негативні наративи проти вашої держави. Питання в тому, як добре підготовлене населення, щоб, отримуючи інформацію, не потрапляти в пастку, а також у тому, як критично сприймає те, що відбувається в інформаційному просторі. Тут дуже важливо, що, а також як вивчають у школах, наприклад, медіаграмотність.
Чого РФ хоче добитися від Європи?
— Зараз іде повномасштабна атака на той безпековий устрій, що був створений у Європі після Другої світової війни. Ми бачимо, що РФ хоче змінити цей устрій та відновити свій імперський статус. Ревізія йде давно, але зараз вони використовують не лише деклараційну риторику, а й реальні кроки: війна з Україною, «тиха» анексія Білорусі, ультимативні атаки на дипломатичному рівні проти Заходу — що НАТО має саморозпуститися, що в Європі повинні існувати зони впливу і що в разі, якщо цього не буде, то Росія начебто буде відчувати себе атакованою, бо її інтереси нібито під загрозою. Це знову ж таки неправдивий наратив, що використовує Кремль, іноді й успішно. У Європі досить багато політиків, які не розуміють: якщо йти за цими наративами й почати вести діалог із Москвою, то загроза зростатиме.
То чи є єдність у НАТО?
— Єдність є. Всі розуміють, що РФ і її діяльність у сфері гібридній та в реально-конвенційному вигляді є загрозою. Всі розуміють, що це не жарти. Але питання в тому, що не так багато в нас на Заході лідерів, які розуміли б, у чому саме причини тої політики Кремля, що ми зараз бачимо. Хтось думає, що треба поставити мораторій на розширення НАТО завдяки Україні — тоді РФ заспокоїться. Чи хтось гадає, що було помилкою взяти східноєвропейські країни до НАТО. Ні, це не те. Найголовніше те, що після розпаду СРСР Росія не змінилася й не стала демократичною країною. РФ зараз тоталітарна держава, яку можна порівняти з тим, що було при Сталіні в 1930–1940 роки, бо саме тоді говорили про сфери впливу, зокрема в пакті Молотова — Ріббентропа. Тому важливо, щоб усі зрозуміли: якщо Ніколай Патрушев (секретар Ради Безпеки РФ, генерал, колишній директор ФСБ. — Ред.) говорить, що холодна війна ніколи не закінчувалася, то потрібно це почути й потрібно сказати: «Ок, раз ви так говорите, то це матиме наслідки». І тоді ми повинні вибудовувати свою стратегію, щоб зберегти стабільність і безпеку в Європі. Саме з цього треба виходити. І для цього необхідно дуже серйозно збільшувати інвестиції в політику стримування (Росії. — Ред.). І саме зараз дуже важливо, що надається серйозна допомога Україні, і не лише озброєнням, а й тренуваннями та іншими напрямами. А також суто дипломатична та політична допомога. Зараз усім у Європі та США дуже потрібно сказати, що Україна буде в НАТО, що вона може стати членом ЄС, коли необхідні критерії будуть виконані.
Читайте також: Надвисока активність. Мапа демонструє масштаб міжнародної уваги до України та Росії під час нинішньої кризи
Ваша держава не може стати другою Фінляндією. «Фінляндизація» неможлива, бо буде означати, що країна стане підконтрольною РФ. Тут вибір має бути однозначний: Україна залишиться демократичною країною, я впевнений у цьому. Вона має бути серед таких самих країн, як Естонія, Литва, Латвія та інші, у складі НАТО та ЄС. Якщо в Москві хтось гадає, що це ускладнює безпеку в регіоні, я їм скажу: заспокойтеся, це буде лише на користь стабільності й безпеці.
Чим Естонія допомагає Україні?
— Перш за все розумінням того, що демократична й вільна Україна — це стрижень безпеки всієї Європи, навіть усього західного світу сьогодні. Якщо Україна буде зруйнована як демократична країна, що якраз і є однією з основних ідей Путіна, то це буде катастрофа не лише для вашої держави, а й для всієї Європи. Тому ми працюємо на рівні дипломатії та політики в межах НАТО й ЄС з іншими країнами, що також розуміють це.
Підтримка України — це наш стратегічний інтерес. Також це допомога в обороні. Наприклад, ми вирішили передати вам ракети до комплексів Javelin, які раніше Естонія отримала від США, американська згода вже є. Сподівалися, що ФРН надасть погодження на передавання 122-мм артилерійських систем Д-30 та снарядів до них, але, на жаль, ми не можемо здійснити без їх згоди. Звичайно, маємо враховувати те, що, передаючи вам це озброєння, ми не зменшуємо свої сили оборони. Але тут головне солідарність. У естонському суспільстві підтримка України дуже велика, зокрема й на політичному рівні.
Читайте також: Стратегія деокупації Криму. Наміри, проблеми і гасла
Крім того, ми беремо участь у тренуваннях із відпрацювання протидії цивільним кризам у різних регіонах України. Вони пройдуть у восьми областях, перше в Сумській області. Потрібні відпрацювання спільних дій різними структурами. Бачимо, що це складно організувати взагалі, адже це цілий комплекс дій. Але наші експерти допомагають вам. Також Естонія надає щорічно близько €2 млн допомоги через різноманітні програми розвитку, щодо питань реформ на локальному рівні тощо. Наше посольство в Україні працює в режимі 24/7.
Як ви оцінюєте нинішні перспективи України?
— Я думаю, що дуже важливо для нас те, що Україна — не тільки країна, якій ми допомагаємо. Важливо те, що Україна зробила за ці 30 років, і не лише для самої державності чи вашого народу. Для нас важливо, що й ми змогли розвиватися. Зараз мало говориться, що на самому початку розпаду СРСР роль України в цьому процесі була колосальною, її внесок один із найбільших. Волевиявлення українського народу 1 грудня 1991 року стало вирішальним. Важливо все, що ви пройшли за ці роки: 90-ті, дві революції, війна… Я сам був на Майдані в січні 2014 року, чотири рази їздив на Схід України, на фронт — бачив усе, розмовляв із вашими військовими командирами. Я просто дивуюся героїзму людей, які насправді захищають не лише Україну, а й вільну Європу. Я оптимістично дивлюся в майбутнє. Хоча небезпека велика, ситуація може стати ще гіршою, ніж зараз. Однак ви повинні знати, що у вас є друзі, і, партнери, союзники.
—————
Марко Мігкельсон народився 1969 року в місті Валга. Голова Комітету закордонних справ Рійгікогу (естонського парламенту), член Партії реформ Естонії. Уперше його обрали до парламенту у 2003 році, і сьогодні він виконує свій п’ятий мандат. Працював у попередніх парламентах як голова Комітету із закордонних справ, голова Комітету у справах ЄС та голова Комітету національної оборони. У 1994–1997 роках був кореспондентом найбільшої національної щоденної газети Postimees у Москві, у 1997–2000 роках — головним редактором Postimees, у 2000–2003 роках — директором Балтійського центру російських досліджень. Має ступінь магістра історії (Тартуський університет). Автор книжок «Росія: у сутінках і на світанку» («Russia: In Dusk and Dawn», 2010) та «Вибухова ера» («The Disruptive Era», 2018).