Реформи ніколи не проводять заради них самих, хоч би яким величезним був суспільний попит на видимі перетворення. Бо зміни, навіть поверхові, завжди створюють незручності не тільки тим, хто щось втрачає, а й тим, хто просто панічно їх боїться чи не готовий до них морально. Часто такі громадяни становлять левову частку електорату, тож їх не слід ігнорувати. Будь-яку реформу може виправдати лише результат, який раніше чи пізніше вона повинна забезпечити, — зміна життя на краще. Це дуже добре розуміють політики й ті, хто береться за перетворення. Реформа повинна мати суть.
Але якщо поглянути на телеекрани, то таке враження, що реформа української банківської системи охоплює лише поверхові зміни, які чомусь усі без винятку є негативними. Закриті банки, втрачені вклади, непокарані банкіри, неповернуте рефінансування та чимало іншого сьогодні на вустах у більшості українців і політиків-популістів, які на негативі заробляють бали до власного рейтингу. Суть реформи лишається в тіні. Та й чи існує вона взагалі? Чи відбулися в банківській системі якісні перетворення, які змінять наше життя на краще? Тиждень спробував у цьому розібратися.
Читайте також: Націоналізація ПриватБанку: Робота над помилками
Найвидимішою зміною стала прозорість, яка стосується не тільки роботи НБУ, а й усієї банківської системи. Обсяг інформації, яку публікує Нацбанк, за останні три роки, мабуть, подвоївся. Сам НБУ чітко, з прогнозованою регулярністю озвучує свої дії у сфері монетарної, валютної політики. На сайті НБУ розкрито інформацію про власників банків, видане рефінансування та багато іншого. Прозорість поступово зростає. Здавалося б, хіба в цьому є хоча б крихта суті? Що спільного має рівень життя українців із прозорістю НБУ та комерційних банків? У розвинених країнах зв’язок величезний. Більше прозорості — більше довіри — менші коливання на ринку — менші ризики — дешевші кредити, стійкіша фінансова система, рідші та не такі глибокі кризи. Ось який зв’язок там. Але й для України ця зміна важлива. Бо, наприклад, коли суспільство не знало про власників банків, останні легше займалися шахрайством та уникали відповідальності, не ризикуючи втратити власне майно, яке пішло б на задоволення вимог вкладників збанкрутілого банку. Тепер усе інакше. Банкіри добре подумають перед тим, як зробити щось злочинне, а це безпосередньо зменшить ризиковість як конкретних банків, так і системи загалом. Тобто навіть ця видима зміна має свої якісні наслідки, хоч вони й неочевидні.
Завдяки такій зміні стала можливою ще одна, яка кардинально змінить банківську систему. Знаючи кінцевих бенефіціарів усіх банків, НБУ може відстежувати пов’язані з ними компанії. Це створює принципові можливості ліквідації схеми пилососа, за якою донедавна працювала левова частка українських банків, витягуючи гроші вкладників і видаючи ними кредити компаніям своїх власників. Тільки-но в таких банків виникали проблеми, власники втікали за кордон, гроші залишалися на рахунках їхніх фірм, зазвичай офшорних, а банк разом із обманутими вкладниками віддавали на милість держави, а відтак і нас — платників податків. Тепер так не буде. НБУ відстежує пов’язані компанії та практично забороняє видавати їм кредити (точніше, дозволяє їх у невеликій пропорції відносно активів). Отже, відтепер таких стихійних банкрутств поменшає, як і обманутих вкладників. Водночас знизяться ризики у всій системі й держава не буде змушена так часто втручатися, викидаючи на вітер гроші платників податків. А це, погодьтеся, величезна якісна зміна, яка матиме невидимий , але суттєвий позитивний вплив і на наші з вами кишені.
Зменшення кредитування пов’язаних осіб цілковито перекроїть величезні грошові потоки в економіці та фінансовому секторі. По-перше, раніше олігархам, щоб мати вдосталь фінансування для свого бізнесу, треба було відкрити банк і використовувати його як власну кишеню. Тепер це неможливо. Але потреба у фінансуванні не зникла, тому олігархам доведеться конкурувати за грошовий ресурс, для чого будуть змушені ставати прозорішими, структурувати свій бізнес і ще багато чого. Стисло кажучи, вони повинні стати цивілізованішими й не бути олігархами в тому значенні слова, як ми його розуміємо зараз.
Читайте також: Вільна каса
По-друге, банки матимуть величезну ліквідність, яку раніше перекачували в офшори, а тепер не можуть. В умовах закредитованості великого бізнесу це відкриє фінансовий ресурс для малих і середніх підприємств, і то досить доступний ресурс. Структура економіки перевернеться з голови на ноги, адже кредити тепер отримуватимуть не великі, неповороткі, неефективні та непрозорі, а малі та перспективні. Разом із цим в економіці можуть розпочатися структурні зміни.
По-третє, ставки за депозитами та кредитами впадуть. Раніше олігархи пилососили заощадження вкладників банків під будь-який відсоток, бо не могли залучити інше фінансування і знали, що, тільки-но їм це стане невигідно, можуть легко позбутися банку разом із вимогами вкладників. Тепер пилососів не буде. А враховуючи структурний надлишок ліквідності, фінустанови намагатимуться обмежити залучення вкладів шляхом зменшення ставок за депозитами. На перший погляд, вкладники втратять. Але, коли поглянути уважніше, їхні заощадження будуть захищенішими, і якщо НБУ при цьому досягатиме своїх інфляційних цілей, то реальна їхня вартість зростатиме не меншими темпами, ніж раніше. А от позичальники однозначно виграють: за низьких депозитних ставок подешевшають і кредити.
Ще одна масштабна і комплексна проблема, яка донедавна стосувалася всіх без винятку банків, — якість застав. Банкіри можуть розповісти багато випадків, коли заставлений автомобіль продавали без відома фінустанови, а відповідний кредит потім не повертали, коли в заставленій квартирі прописували купу мешканців, щоб банк не міг її забрати, а позику погашати відмовлялися, коли куплені суди ухвалювали очевидно несправедливі рішення у справах про стягнення заставного майна з підприємств чи фізичних осіб. Таких випадків тисячі. Українці можуть посміхнутися, мовляв, так і треба цим банкам-ненажерам. Але наслідки пожинали всі, бо фінустанови закладали ці ризики в кредитні ставки, роблячи їх почасти захмарними, відмовлялися кредитувати добросовісних позичальників, бо обпеклися на шахраях, зрештою, цей фактор міг стати останньою краплею, після якої деякі банки завалилися б. Це неймовірно комплексна проблема. Її також намагаються подолати. Протягом минулого року почали діяти два закони, покликані забезпечити швидке стягнення заставного майна. Кабмін ухвалив постанову, яка зменшує ризик продажу без відома банку заставлених транспортних засобів, деякі рішення Верховного Суду також посилили правовий захист кредиторів. Однак ситуація далека від ідеалу, і це гальмує кредитування. Реформатори мають бачення того, як подолати наявні проблеми, і воно оформлене у вигляді законопроектів, але останні припадають пилом у Верховній Раді. Це той випадок, коли певний елемент реформи потребує консолідованих зусиль практично всіх ключових державних органів. Але таких зусиль, а отже, і результату, на жаль, немає.
Читайте також: Природний відбір
Ще одна проблема. Якщо позичальник в умовах кризи потрапляє в скрутне фінансове становище, ситуація в наших реаліях заморожується на багато років. Суди тривають вічно, їх не здатна виграти ні одна, ні друга сторона, при цьому позичальник несе непідйомний борговий тягар, який не дає йому змоги будь-коли виплатити кредит, а банк тримає на балансі сміття, від якого не може позбутися. На серйозність проблеми вказує світовий досвід: США за допомогою спеціальних законів буквально за рік вичистили баланси фінустанов, і їхня система відтоді пройшла величезний шлях уперед, натомість країни ЄС ніяк не могли прийняти нові реалії, тому боролися з борговою кризою та її впливом на банківський сектор років п’ять. А в деяких із них, наприклад Італії, частина банків досі не може оговтатися й перебуває на межі банкрутства. Це також дуже комплексна проблема. Її спробували вирішити, ухваливши закон про так звану фінансову реструктуризацію. Він передбачає можливість урегулювати поза судом проблему між фінустановою та позичальником через добровільне списання частини заборгованості, щоб позичальник таки платив, але не більше, ніж може потягнути, а банку не довелося списувати весь кредит. Такі схеми теоретично вигідні для обох сторін, але на практиці, в умовах, коли ніхто нікому не довіряє, можуть виникати перепони в їх реалізації. Чи запрацює цей закон і чи зникне зазначена проблема з порядку денного банківської системи, буде видно.
Не можна оминути увагою й проблему банків-пралень, які займаються відмиванням грошей, конвертацією коштів у готівку, виведенням їх за кордон та подібними махінаціями. Здавалося б, яке простому українцю діло до того, що хтось виводить свої гроші з України, чи до того, що хтось конвертує зароблене в готівку, щоб потім виплатити нам зарплату в конверті? Відповідь проста: якщо власник банку готовий до систематичних злочинних дій, отже, він не готовий гарантувати безпеку вкладень. Тому в підсумку саме прості українці — вкладники таких банків розплачувалися за менталітет сумнівних банкірів. Із цією проблемою НБУ бореться буквально від початку реформи. Виявляється, законодавство не розпізнавало деяких тіньових схем, до яких раніше вдавалися банки, тобто такі схеми не мали ознак незаконності. Цю помилку вже виявлено й усунуто, а загалом вимоги до діяльності банків стали значно жорсткішими, а це дає підстави сподіватися на те, що з відмиванням грошей у колишніх масштабах покінчено.
Читайте також: SWIFT попередила банки по всьому світу про зростаючу загрозу кібератак
Іще одна проблема — національна безпека. Поки банки з українським капіталом десятками банкрутували, російські фінустанови відповідально вносили додатковий капітал в українські «дочки». І ця експансія триває, хоча ми розуміємо, що кожна гривня, зароблена росіянами в Україні, вносить свою лепту в смерті українських вояків. Не факт, що ця проблема — компетенція НБУ, але вона однозначно потребує якогось вирішення. Змін десятки, про них можна говорити й писати дуже довго. Так, не все поки що вдається, бо потребує координації зусиль багатьох органів влади, деякі з яких, схоже, і не помітили Революції гідності. Але зроблено чимало. І навіть зараз можна сказати, що в реформі банківської системи зміни суті цілковито виправдовують втрати, яких зазнала країна. Нехай навіть їх поки що не побачиш у цифрах статистики й на телеканалах.