Вибух у метро Мінська забрав життя 12 людей, з яких на момент написання цього тексту були впізнані лише шестеро. Число загиблих може збільшитись: у важкому стані до лікарень білоруської столиці потрапили більше 20 осіб. Усього ж офіційно нараховується півтори сотні постраждалих.
Велика кількість поранених пояснюється тим, що вибуховий пристрій, залишений в сумці під лавкою на станції “Жовтнева”, був начинений уражаючими елементами. Як заявила білоруська влада, відеокамери зафіксували особу, що залишила сумку. Стверджується, що це був чоловік середнього зросту й “кавказької зовнішності”.
Разом із тим, про самогубцю-підривника, які тероризують сусідню Росію, не йдеться. За повідомленнями білоруського телебачення, вибух взагалі міг бути радіокерованим.
Також відомо, що цей вибух, який стався близько шостої вечора 11 квітня в одному з центральних районів Мінська (саме біля “Жовтневої” знаходиться президентський палац Аляксандра Лукашенки), вперше в новітній білоруській історії кваліфікується як теракт.
Сам Лукашенка на терміновій нараді з силовиками заявив: “Мужики, нам кинуто серйозний виклик”. І одразу висловив кілька цінних думок з приводу можливих організаторів теракту. “Встановіть, кому вигідно підірвати спокій і стабільність в країні, хто за цим стоїть… Я не виключаю, що нам могли цей “подарунок” завезти ззовні. Але нам треба подивитись і в себе”, – цитує білоруського президента агентство БЕЛТА.
Білоруська опозиція, думку якої неважко прослідкувати в блогосфері, сприйняла це як команду “фас”, і тепер активно обговорює версію про те, що теракт могло бути влаштовано самим ж спецслужбами — мовляв, це дозволить владі ще більше “закрутити гайки”.
Нагадаємо, попереднього разу таке “закручування” відбулося після президентських виборів, 19 грудня минулого року, коли за несанкціоновані акції протесту проти фальсифікації голосування в Білорусі було заарештовано сотні опозиціонерів, чимало з яких пізніше свідчили про моральні та фізичні тортури з боку міліції.
Чи міг Лукашенко, або якась із груп впливу в білоруській владі, піти на подібний крок? Очевидно, роздуми в умовному способі тут недоцільні. Дати відповідь можуть лише беззаперечні факти. Але так само очевидно, що шанси публіки дізнатись ці факти, навіть якщо їх буде встановлено слідством, невеликі.
Авторитарні режими в поводженні з інформацією виходять із того, що правда часто буває “надто” багатогранною, а отже, широким масам підданих цілком вистачить і відфільтрованої до примітивізму версії подій. Так неминуче буде й цього разу. Недарма ж, за словами свідків, які широко приводяться російськими ЗМІ, міліціонери масово відбирали у перехожих та навіть постраждалих мобільні телефони, на які ті намагалися фотографувати місце трагедії.
При цьому, хто б не був справжнім винуватцем теракту, “закручування гайок” по відношенню до білоруської опозиції неминуче. Саме так було після вибуху в Мінську під час святкування Дня незалежності Білорусі в ніч з 3 на 4 липня 2008 року. Тоді “за підозрою” в організації вибуху, який поранив близько 50 глядачів святкового концерту, швидко затримали кількох відомих опозиціонерів.
Приводом для затримання стало те, що в одного вдома знайшли… цвяхи, а в іншого — гайки. Саме цими предметами найчастіше шпигують вибухівку терористи, намагаючись завдати найбільшої шкоди. Проте тоді затриманих довелось відпустити: жодних доказів проти них міліція не знайшла.
Уже під час здачі цього матеріалу надійшла інформація, що в Мінську вже затримано “по гарячих слідах” кількох підозрілих осіб. Але детальних даних ще нема. Між тим, у перші дні після вибуху 2008-го року білоруські правоохоронці теж провели з півдюжини затримань, але в кінцевому рахунку винуватців так і не знайшли.
Тоді було взято свідчення сотень осіб, зокрема — співробітників хімічних підприємств, які могли б зробити вибуховий пристрій. Міліція навіть намагалась встановити терористів за… написанням цифр. Адже неподалік від місця вибуху (перетин проспекту Машерова та проспекту Переможців) оперативники знайшли ще один вибуховий пристрій.
Цей пристрій було запаковано в пакет соку “Садочок” (такий от “український слід”; до речі, вибух першого пристрою пролунав під час виступу українки Таїсії Повалій). А на упаковці було від руки написано ручкою цифри 5700.
На жаль, ані графологічні експертизи, ані допити, ані численні затримання (зі швидким звільненням затриманих) слідчим з білоруського КГБ так і не допомогли. Як не допомогли й фахівці російської ФСБ, терміново відряджені до Мінська братньою державою. Востаннє про цю справу було чутно 2 березня 2010 року: до відділу міліції в Барановичах подзвонив чоловік, який назвав своє ім'я та адресу і повідомив, що має відношення до вибуху 2008 року.
Але перевірка встановила: 31-річний “бомбіст” під час вибуху в Мінську не був. Натомість кілька разів лежав у психлікарні.
Цікаво, що відсутність звинувачених не заважає Лукашенці вірити в “провину” його політичних опонентів. На вже згаданій нараді з приводу вибуху в метро білоруський президент знову згадав про теракт трирічної давності. “Можливо, це ланки одного ланцюга”, – припустив Лукашенко.
Опозиціонери у відповідь згадують, що за день до вибуху 2008-го року в газеті “Комсомольская правда” вийшло інтерв'ю “бацьки”, яке, зокрема, містило такі слова: “Опозиція дуже набридла Заходу, особливо американцям… Ті вже кажуть прямо: буде дуло — будуть гроші. А що це значить? Перш за все, вуличні виступи, демонстрації. А якщо ще погроми та вибухи… Тоді замовник взагалі був би задоволений”.
Коли після таких заяв вибух і справді пролунав, нелояльні до режиму білоруси лише зміцнилися в думці, що теракти влаштовує сама влада. Очевидно, так буде й цього разу. Навіть якщо, на відміну від 2008-го року, білоруські правоохоронці швидко вийдуть на організаторів, яких покажуть по ТБ, знайдуться люди, що назвуть це інсценуванням.
З іншого боку, щирі симпатики Лукашенка побачать у всьому “руку Заходу”, навіть якщо спецслужби так нічого й не доведуть.
Безумовно, українці не можуть не висловлювати співчуття жертвам та близьким жертв білоруської трагедії. Разом із тим, як і будь-яка трагедія, ця — вагомий привід замислитися про деякі аспекти стабільності на пострадянський лад. Свого часу, наприклад, представники нинішньої “партії влади” багато лякали нас сплеском тероризму у випадку вступу до НАТО. Але перший офіційно визнаний теракт у Білорусі показує, що гарантій безпеки не може дати ні приналежність до “Русского міра”, ні наявність “бацьки”, ні навіть така грізна колись абревіатура КГБ.