За 1991-й у нашій країні було видано тільки 18 мовних словників, у 2011-му – 224 друкованих одиниць. Здавалося б, двадцятирічка пішла на користь українській лексикографії та посприяла урізноманітненню довідкових видань, якщо не брати до уваги той факт, що загальні наклади мовних словників порівняно з 1991-м зменшилися більше ніж удвічі (з 1,1 млн до 427 тис. примірників). Невже українці почали рідше зазирати у словники, тоді як лексикографи, озброївшись комп’ютерними технологіями, пришвидшили випуск книжок? Чи, можливо, користувачі перейшли на зручніші й часто безплатні електронні формати?
Читайте також: Книжка як фетиш
ХАЛЯВА ОНЛАЙН
Якщо художня література ще триматиметься паперу, то довідкові видання, на думку дослідників книжки, перейдуть виключно в електронний формат. Так, за даними виробників і розповсюджувачів електронних словників, кількість їхніх користувачів постійно зростає. Переваги очевидні: швидкість пошуку, миттєвий переклад, його альтернативи, озвучення, можливість розпочати дискусію відносно словникових статей чи стати їхнім співавтором.
Проте навіть для користувачів електронних словників є два способи: платити за якісніший контент чи послуговуватися безкоштовним і часто неповним публічним продуктом. Платні словники мають чимало додаткових бонусів: відеоуроки для тих, хто вивчає мову, професійне озвучення її носіями, системи запам’ятовування слів та багато іншого. Уже третій рік поспіль популярності набирають і мобільні словники, у яких найпривабливішими є функції розпізнавання незнайомих слів (незалежно від мови й шрифту) за допомогою фотокамери й швидке отримання перекладу. Ті ж, хто не може собі дозволити таку «розкіш», скачують піратські версії або ж користуються онлайн-ресурсами. Найзатребуваніші в уанеті: «Google translate», «Словники України on-line», «Словопедія», «r2u», «LingvoOnline», «Розум.нет» тощо. Але навіть за такий безплатний сир доводиться віддячувати. «Ми аналізуємо запити користувачів свого вільного словника, тенденції на ринку тих людей, які не хочуть платити за контент, таким чином вирішуємо свої завдання», – розповідає Віталій Тищенко, генеральний директор IT-компанії «Аbbуу Україна», яка з 2004 року видала 14 електронних словників українською мовою.
Читайте також: Куди вказує золотий компас
ПОЛЕГШЕНА КАТОРГА
Пам’ятаєте, як Борис Грінченко бідкався з тисячами паперових карток і реєстрових слів, називаючи укладання словника каторжною працею? «Тепер кількатомний тлумачний словник ми можемо описати лише однією формулою», – ділиться здобутками директор Українського мовно-інформаційного фонду НАНУ академік Володимир Широков. Виявляється, комп’ютерною лінгвістикою в Україні цікавилися ще в 1990-х. Разом із професорами Марією Пещак і Віталієм Русанівським вдалося розробити модель лексикографічної системи, проте через брак фінансування втілити її програмно вдалося тільки 2001 року в електронній версії тлумачного двадцятитомника. Пан Володимир демонструє лінгвістичну програму, яка дає змогу структурувати кожне слово. Редакторові такої словникової статті потрібно, так би мовити, заповнити всі ніші для обраної лексеми: тлумачення, приклади, ілюстрації, відтінки, словосполучення, синонімічні ряди тощо. До речі, до редагування можна в будь-який час повернутись, як і простежити, хто і коли вніс зміни.
ЕНТУЗІАЗМ У МЕРЕЖІ
Є в Україні й ентузіасти лексикографічної справи, які вкладають у неї власні кошти й ресурси. Ольга Кочерга, фізик-теоретик, перекладачка шістьох наукових книжок англійською мовою, виклала в мережу «Англійсько-українсько-англійський словник наукової мови (Фізика та споріднені науки)» – результат багаторічної спільної праці з Євгеном Мейнаровичем. Така ідея виникла після того, як видавництво поставило на нього високу ціну. «Майже 1 тис. грн за два томи! Із нинішніми зарплатами для науковців це недосяжна сума. Коли ми побачили, що словник вбивають високою вартістю, зробили електронну версію», – пояснює своє рішення авторка.
Іншим прикладом ентузіазму онлайн можна назвати діяльність «батьків» ресурсу «r2u», який сьогодні дає змогу кожному оцінити шедевр української лексикографії – «Російсько-український академічний словник» за редакцією Кримського і Єфремова. Доробок, над яким із 1926 по 1934 рік працювали знавці своєї справи, було заборонено, а останній, четвертий том знищено ще на етапі видання. На думку багатьох сучасних мовознавців, саме він найбільше відповідає нашій мові. Бо пізніше вже стали виходити репресивні бюлетені з настановами про вилучення окремих питомо українських морфем і лексем, після чого українська лексикографія постійно підганялася під російську.
На жаль, паперовий варіант словника держава досі не спромоглася видати, та виручили ті ж таки комп’ютерні технології і завзятість кількох людей, після чого електронний варіант був безплатно поширений на дисках серед охочих. Тоді й виникла ідея зробити книжку доступною для ширшої аудиторії і викласти в мережі. «Пізніше ми додали ще десяток російсько-українських словників того періоду, щоб показати повну картину й усунути прогалину відсутнього четвертого тому. Хтось оцифровував, хтось сканував, надсилав свої зауваження, долучався до вичитування публікації в мережі», – розповідає один із модераторів сайта Олександр Телемко. Паралельно виникла ідея публікації на базі «r2u» народного словника, який би фіксував і пояснював новітні лексеми. Після того як від користувачів надходить запит, на який немає відповіді в словниках, адміністратор сайта береться за укладання відповідної статті. Загалом до народного словника додалося близько 3,5 тис. нових статей. Зацікавлення ресурсом «r2u» постійно зростає. Наприклад, мовознавець Лариса Масенко зізналася, що вже кілька років поспіль своїм студентам радить відвідувати саме його.
Читайте також: Смерть книжки?
ПІРАТСЬКІ БАТАЛІЇ
Комп’ютерні технології полегшили життя не тільки авторам і читачам словників, а й спраглим обійти авторські права. Деякі умільці примудряються ще й заробити на краденому. «Диск інтегрованої лексикографічної системи «Словники України» розповсюджуємо безплатно (найчастіше люди надсилають нам заявки). За кілька років він пережив 10 перевидань, – показує найновіший примірник Володимир Широков. – Але є такі користувачі, які продають наші диски. Ми їх не обмежуємо в цій «благородній» справі, може, вони щось зароблять, коли ми не вміємо».
Проте не всі згодні замовчувати піратське «благородство». У мовних інституціях свого часу відбувалося бурхливе обговорення словників-двійників радянського 11-томного СУМу, яких із початком незалежності та розквітом сканування несподівано побільшало на книжкових прилавках. Його черговим «клоном» мовознавці публічно назвали «Великий тлумачний словник української мови», що вийшов у видавництві «Перун» 2001 року. І це був лише перший скандал, адже згодом електронну версію перунівського тлумача не поділили власники вже закритого ресурсу Slovnyk.net і згадана вище компанія Abbyу. Але якщо в перших були лише усні домовленості з директором видавництва, то Abbyу закріпила їх купівлею авторського права, що й стало головним аргументом у суді на її користь. Віталій Тищенко каже, що про творче копіювання «Перуном» радянської спадщини на момент купівлі прав на електронний варіант не чув. На його думку, мовознавцям варто не тільки обурюватися, а й проводити відповідні експертизи: «Якщо довести плагіат, то автори радянського СУМу можуть спокійно подати позов на видавництво «Перун». Але з часу виходу словника жодних позовів не було».
Несумлінність деяких сучасних лексикографів Євгенія Карпіловська, доктор філологічних наук, завідувачка відділу лінгвістики Інституту української мови НАН України, також пов’язує з розвитком комп’ютерних технологій: «Словників начебто більшає, а їхня якість гіршає». Широко розрекламований тлумачний 20-томник, згаданий вище, теж дістав на горіхи від мовознавців. На їхню думку, часто в ілюстраціях вказаний не конкретний автор, а просто написано: «з газет, з журналів, з наукової літератури», і під час прискіпливого вивчення виявляється, що багато прикладів взято просто з інтернету, а деколи й з російськомовного. На таку критику Володимир Широков реагує: «За все, що тут написано, ми відповідальні. Зрозуміло, не до всіх слів дібрані ілюстрації з художньої літератури, бо треба брати і науковий, і конфесійний, і публіцистичний стилі, і з газет. Тому приклади беруться з різних джерел, щоб мова була представлена у всій її повноті».
ЛІНГВІСТИЧНИЙ ДІАЛОГ
Сьогодні видавці набираються сміливості, перш ніж публікувати такі вузькоспеціалізовані довідкові видання, як «Словник українських наукових і народних назв судинних рослин» чи «Словник прізвиськ Північно-Західної України». Звісно, електронний формат зменшує очевидний ризик для них, надає додаткові зручності для читачів, а також здешевлює процес публікації. Але ж тільки не працю самих лексикографів. Несумлінність чи поспішність деяких словникарів часто пов’язана саме з браком державних чи приватних інвестицій у час і працю науковців.
Лексикографи не перший рік просять чиновників докласти зусиль до всеукраїнського лінгвістичного діалогу, залучивши найкращі технологічні розробки. А якщо підключити сили профільних вітчизняних вишів, то і студенти отримають цікаву практику, і держава заощадить. Та до закликів з року в рік не надто прислухаються.
Читайте також: Коли мова має значення