Завгородня Інна редактор відділу "Соціум"

Із України з «любов’ю»

ut.net.ua
25 Вересня 2009, 00:00

 

Цьогоріч збільшився потік туристів до України. Зокрема, у східному напрямку подалися європейці, які у кризові часи зазвичай вибирають бюджетні маршрути. Україна їх приваблює відносно низькими цінами і безвізовим режимом. Однак «візовий позитив» багатьох іноземців забувається дуже швидко – вже на кордоні починається вимагання грошей. Зустрічі з працівниками ДАІ чи правоохоронцями закінчуються для інтуристів дилемою: платити чи спробувати розібратися у законах незнайомої країни, які тут не виконуються.
 
«Ходи сюди, бен Ладене!»
 
Олів'є ЛерікОлів’є Лерік три роки викладав французьку мову в київських вишах. Із міліціонерами йому доводилося стикатися регулярно: «На Хрещатику ніколи не мав проблем, але я також працював у Торговельно-економічному університеті біля станції метро Лісова. Там копи зупиняли мене щоразу, коли я заходив до метро. За деякий час я вже почав їх упізнавати. Вони підходили, наче гопники, клали руку мені на плече і казали: «Ходімо зі мною». Я показував свою службову картку, видану МЗС, і мене відпускали. Завдяки дипломатичному захисту мене не затримували». Так само «гостинно» зустрічали молодого француза на вокзалі в Харкові, Вінниці.
 
Кількаденна щетина, чорне волосся – тепер Олів’є знає, що його зовнішність не лише «балканська», а й «кавказька». «Добре бути іноземцем в Україні, якщо ти «офіційний» іноземець і маєш дипломатичну недоторканність. Моїм друзям арабам, які проходили в Україні практику, велося набагато гірше. Вони розповідали, як за один тиждень їх перевірили 26 разів! Міліціонери поводилися з ними надзвичайно грубо, називали їх бен ладенами. Вони так і казали: «Бен Ладене, іди сюди. Бен Ладене, що ти тут робиш?» І постійно вимагали грошей – коли 300 грн, а коли й $200».
 
Одеське полювання
 
Нещодавно у ЖЖ-спільноті «Одесит» жваво обговорювали випадок із міського життя: стражі порядку затримали туриста із Санкт-Петербурга і заявили, що в нього проблеми з документами, хоча з ними було все гаразд. Далі почали залякувати, трохи побили, погрожували, вимагали гроші. Врешті-решт турист віддав 50 грн. Попри неабиякий туристичний потенціал, Одеса зустрічає туристів не надто привітно. 
 
Показуючи рідне місто італійським фотографам Вілові та Федеріко, які подорожували Східною Європою, одесит Сергій Поляков намагався уникати зустрічей із правоохоронцями. «В одну із кав’ярень зайшли випити кави, – розповідає Тижню Сергій Поляков. – За сусіднім столиком сиділи два міліціонери у формі. Ми спілкувалися між собою англійською. Почувши іноземну мову, міліціонери підійшли до нас, почали допитуватися: мовляв, звідки, давайте паспорти. Перейшов на російську, сказав, що це італійці, мої гості. Не подіяло – запросили до відділка. Лише після того як пообіцяв зателефонувати до департаменту туризму, вони змінили тон: «Ну ладна, дайтє хотя би 20 гривень на кофе». Я пояснив своїм супутникам, чого вони хочуть, ті дістали 20 грн… Далі міліціонери вже поводилися як свої, запитували, як там справи в Італії…»
 
Іноземці, які стикаються з такими перевірками, воліють радше заплатити гроші, ніж добиватися справедливості чи обстоювати свої права. Особливо якщо забули взяти із собою паспорт. «Ми заплатили, бо не хотіли, щоб нас затримали на три години до з’ясування обставин. Як відомо, правоохоронці можуть це зробити», – пояснює Сергій.
 
Згадує незлим тихим словом одеських міліціонерів і берлінець Флоріан Бреннер, який протягом місяця подорожував по Україні залізницею: «У Києві та в Криму я не мав жодних проблем із міліцією. Проте в Одесі мене щодня затримували, щоб перевірити мій паспорт. Міліціонери постійно знаходили в ньому якісь «проблеми». Хоча після того, як платив 100 грн, все раптом ставало «без проблем». Якось я був за межами центру і фотографував на мобільний житлові будинки. До мене підійшов міліціонер у цивільному, перевірив мій паспорт, після чого захотів доправити мене до відділка. Йому видалися підозрілими моя неголена борода і те, що я фотографував. Здавалося, він був справді переконаний, що я терорист».
 
Законослухняні європейські громадяни звикли довіряти стражам порядку. Тому близьке знайомство з українськими міліціонерами зазвичай їх просто шокує. «У підвалі міліційного відділка я мусив знову і знову пояснювати, чому гуляв не в центрі й фотографував житлові будинки, чому не голюся, чому моє волосся таке довге і чому позначив хрестиком деякі місця на кишеньковій мапі Одеси, – розповідає про свої одеські пригоди Флоріан. – Міліціонери тричі витрясали речі з моєї сумки, змушували роздягтися, та я відмовився. Але через деякий час вони втратили до мене інтерес і відпустили. Склалося враження, що вони влаштували весь цей театр тому, що я не заплатив. Або вони просто нудилися…»
 
Штрафи для обраних
 
Бельгійський турист Себастьян заплатив €40 львівському міліціонерові за те, що у скверику пив із другом горілку. Заплатив, хоча така буква українського закону Себастьяна неабияк здивувала, оскільки до зустрічі з правоохоронцем ходив під враженням масового п’янства українців у громадських місцях під пильним «наглядом» міліції.
 
До консульств країн ЄС в Україні постійно надходять скарги іноземців про намагання українських даішників розвести їх на гроші.
 
«Востаннє телефонував водій вантажівки, який їхав із Польщі, – розповідає генеральний консул Республіки Польща у Києві Едвард Добровольсь­­кий. – Його зупинили і сказали, що вихлопні гази з машини не відповідають стандартам. Він показав документи, які підтверджують, що машину було перевірено і вихлопи відповідають європейським стандартам. Але міліціонер, навіть не маючи обладнання для перевірки рівня СО2 у вихлопі, наполягав на своєму». Коли консул попросив водія передати слухавку даішникові, той відмовився. Тоді консул порадив співвітчизникові переписати номер міліцейської машини або дізнатися прізвище інспектора. Однак поборник екології не назвався.
 
«Час від часу мандрівників проситимуть заплатити дорожній міліції або на кордоні податок чи штраф. Лишайтеся незворушним. У крайньому разі наполягайте на заповненні протоколу. Занотуйте ім’я службовця і номер його автомобіля», – радить німецький журналіст Клеменс Гоффман у своєму путівнику Україною для іноземців, який саме готується до друку.
 
Тиждень не отримав відповіді на офіційний запит до Міністерства внутрішніх справ України щодо реакції на випадки порушення прав іноземних гро­­мадян, про які стало відомо редакції. А ось Олів’є Лерік відповів українським правоохоронцям цілим оповіданням. І став одним із переможців літературного конкурсу «Із Києва з любов’ю». Герой оповідання, вже надрукованого в одному з київських журналів, – міліціонер Іван Панько, персонаж доволі симпатичний, який за сюжетом має перевезти самогубця з дворика київського дитсадка до свого відділка громадським транспортом.

[1525][1526]

 
ДУМКА ПРАВОЗАХИСНИКА
Євген Захаров
співголова Харківської правозахисної групи

 

Міліція налаштована на те, щоб зупиняти іноземців і перевіряти їхні документи. Особливо вихідців із Південної Америки, Азії та Африки. Вони намагаються побачити в їхніх документах правопорушення й отримати за це хабар. Іноземцям легше віддати певну суму грошей, ніж намагатися довести, що з ними вчинили незаконно. Вони не вірять, що за допомогою скарг можуть чогось домогтися.
 
Така практика пов’язана з тим, що міліція бідна та корумпована. Середня зарплата міліціонера – 2300 грн, а працівники патрульної служби отримують ще менше. Таким чином вони просто заробляють гроші. Тобто причини проблеми насправді глибші – так звані правоохоронці виманюватимуть гроші з іноземців, так само як із нас, допоки їхня зарплата залишатиметься неадекватною покладеним на них функціям і повноваженням.
 
Та я все-таки радив би іноземцям бути принциповими і не давати грошей, скаржитися міліцейському начальству. Рядові міліціонери бояться покарань.
 
Зі скаргами можна звертатися до помічників із прав людини міністра внутрішніх справ, які є в кожній області. Звернення до них – це ефективний засіб захисту. Вони можуть написати заяву, за їхньою вимогою буде проведено службове розслідування. Якщо факти підтвердяться, міліціонера можуть звільнити. Такі випадки були.
 
Міліція дуже обмежена у своїх можливостях щодо затримання, для цього мають бути підстави. Якщо в людини немає документів, її можна затримати на три години до з’ясування особи, але лише за умови, якщо скоєно злочин і прикмети злочинця збігаються з прикметами затриманого.
 
Ще правоохоронці користуються «гумовою» статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що передбачає адмінпокарання за опір працівникові міліції під час виконання його службових обов’язків. Якщо вас затримують за такою статтею, краще все ж таки мати адвоката.
 
ДУМКА ПРАВОЗАХИСНИКА
Максим Буткевич
координатор проекту «Без кордонів» Центру «Соціальна дія»

Документи й особисті речі дуже часто перевіряють у людей з відмінною зовнішністю. Це те, що в міжнародних служителів закону має назву «етнічний профайлінг» або «расовий профайлінг». Натомість наші правоохоронні органи мають право зупиняти, а потім затримувати людину і з’ясовувати її особу, якщо її підозрюють у скоєнні правопорушення. Такі перевірки почастішали після того, як заговорили про необхідність посилення боротьби з нелегальною міграцією.
 
Іноземцям, які опинилися у скрутній ситуації, слід звертатися по допомогу до міжнародних та правозахисних організацій, а також консульських відділів посольств своїх країн. Якщо це студенти, то передусім до деканату по роботі з іноземними студентами свого вишу.