Інтерв’ю із представниками влади на сторінках Тижня можна побачити вкрай рідко. Це не є винятковою позицією видання чи особливістю редакційної політики, адже ми завжди відкриті до спілкування та продуктивних дискусій на своїх сторінках. Ідеться радше про наслідок недостатньої відкритості влади та неготовності більшості її спікерів відверто, а не за темником аналізувати свої дії, події в країні й щиро спілкуватися на незручні теми. Проте, зважаючи на непросту ситуацію в державі, на всі ті виклики, які стоять нині перед українським суспільством, і розуміючи, наскільки важливою є нині будь-яка спроба пошуку консенсусу для вирішення накопичених і загострених до краю проблем, ми вирішили надати можливість представнику влади викласти її позицію і дізнатись її бачення з, так би мовити, іншого боку революційних барикад, куди простому громадянину сьогодні не проштовхатися через щільні заслони беркутівців зі щитами.
У. Т.: Україна переживає доволі непростий період. Що в країні не так? Чому все саме таким чином відбувається?
– Думаю, головна причина всіх наших проблем – у відсутності довіри й недостатній політичній культурі. У будь-якому суспільстві є певні проблеми, виклики й конкуренція. Але от відсутність взаємної довіри поміж політиками, соціумом, владою та суспільними інститутами породжує конфліктний спосіб вирішення цих проблем. Ми не завжди чуємо одне одного. Відповідно проблеми зберігаються тривалий час, і зрештою виникає напруження.
У. Т.: І як це виправити?
– Вважаю, що ми напрацьовуємо політичну культуру через діалог. Я є учасником багатьох таких подій. Зокрема, постійного діалогу між владою і опозицією. Головний майданчик у цьому контексті, звичайно, Верховна Рада. Долучається активно і президент. Наприклад, ініційовано створення Загальнонаціонального круглого столу «Об’єднаємо Україну». Тобто як усунути недоліки недовіри? Через діалог. Як сформувати політичну культуру? Через діалог. Як уникнути зіткнень? Через той самий діалог. Тому напевне він є відповіддю на найголовніші виклики. Причому, кажучи «діалог», я маю на увазі не лише процес спілкування, а й здатність почути одне одного, зробити крок назустріч. Десь поступитися своїми амбіціями і навіть інтересами.
У. Т.: А влада й, зокрема, президент, вони так само думають?
– Безумовно.
У. Т.: Але останні події демонструють дещо інше. Наприклад, після зустрічі чотирьох президентів за круглим столом усі були переконані, що більше насильства не буде, однак наступної ночі знову почалася зачистка Майдану від барикад. І це ще одна крапля в море недовіри.
– Є суперечливі рішення з обох сторін. Тобто іде процес. Процес, що викликає гостру реакцію на ті чи ті дії. Але отаку надмірну реакцію породжує насамперед відсутність довіри.
І знову ж таки єдиний спосіб вилікувати ситуацію – через подолання внутрішніх упереджень і з одного боку, і з другого. Президент активно підтримав ідею круглого столу й запропонував долучитися до нього опозиції та представникам громадянського суспільства, розуміючи, що якісь непорозуміння за інерцією ще будуть. Але таких фактів ставатиме менше й менше. Кроки, що їх роблять сторони одна одній назустріч, будуть щораз ширшими, ніж на початку. І мені здається, ця тактика себе виправдовує.
Читайте також: Сашко Лірник: «Доля Майдану – бути очищенням»
Наприклад, є рішення Верховної Ради, підготовлене і схвалене, зокрема, й за активної участі Партії регіонів: ним ми звільняємо від відповідальності осіб, яких затримано під час акцій протесту і проти яких були порушені адміністративні або кримінальні справи. Тобто яка логіка влади? Відновити довіру.
У. Т.: Людей на вулиці вивело щонайменше два питання: згортання євроінтеграційного курсу й насильство з боку влади – побиття молоді на майдані Незалежності. Нині ми бачимо крок уряду до порозуміння: ухвалено закон про амністію. Але залишається ще проблема покарання винних. Наскільки влада готова до цього?
– Звичайно, людей вивела певна непослідовність влади в питаннях євроінтеграції. Президент про це говорив не раз і висловив свої претензії до уряду із цього приводу, адже Кабмін готував цю угоду. Ситуація була справді динамічна, ми жили в просторі не лише своїх бажань, а й певних дій інших суб’єктів міжнародного права. Україна входила в процес переговорів у одній міжнародній ситуації, на фініш ми вийшли в інших обставинах і, власне, мали коригувати свої позиції. Але водночас відсутність діалогу із суспільством і, можливо, розподілу відповідальності не лише між суб’єктами влади, а й між суспільними інститутами та владою, коли йдеться про долю країни, роз’яснення логіки ухвалення рішень керівництвом, – це для нас урок. Нам треба враховувати те в роботі. Безперечно, каталізатором напевне стали події 30 листопада, але багато в чому люди вийшли й через проблеми корупції, через відсутність оцього діалогу із владою, коли громадяни самі виживають в умовах кризи, коли втрачають робочі місця, коли не знають, як складеться їхня доля завтра, на що їм чекати. І ця відсутність діалогу (або певною мірою недостатня відкритість влади) теж породжує отакі настрої невпевненості й негативні емоції. Ми сприймаємо це як сигнал від суспільства, на який маємо зважати.
У. Т.: Чи готовий нині президент на вимогу Майдану відправити уряд у відставку?
– Питання діяльності й відповідальності уряду є зараз предметом особливої уваги президента. Він публічно заявив, що має претензії до уряду загалом і до окремих міністрів зокрема. Але не діятиме емоційно чи під тиском і не робитиме якихось популістських кроків. Глава держави об’єктивно оцінюватиме діяльність кожного й ухвалюватиме відповідні рішення. Така його позиція. Тож тим, хто працює сумлінно, незважаючи на будь-які процеси, нічого боятися. Ті, хто працює несумлінно, хоч би які вони аргументи наводили, повинні відповідати. Невідворотність відповідальності має бути ознакою діяльності і влади, і опозиції, і кожного громадянина.
У. Т.: Ведуться якісь перемовини з лідерами опозиції? Бачите перспективи урегулювання політичної кризи?
– Щодня. От виступ генерального прокурора фактично організований головою Верховної Ради з ініціативи опозиції. Спікер пішов назустріч. Особисто запросив генпрокурора. Віктор Пшонка до цього зустрічався з лідерами опозиції. Ми, таким чином, через відкритість, через роз’яснення відновлюємо довіру. Ухвалено закон про амністію затриманих євромайданівців. Намагалися знайти правильні формулювання, які унеможливили б довільне трактування цього закону. Взагалі шукали статус цього документа.
Читайте також: Андрій Парубій: «Закриваючи собою Майдан»
Насамперед як політичного закону, як політичного сигналу всім учасникам подій: представникам і влади, і опозиції, і громадськості, яка сьогодні бере участь у діалозі, й людям, які стоять на Майдані. Мені здається, ми знайшли прийнятну формулу. І честь представникам влади робить те, що вони зробили достатньо великий крок назустріч громадянам, які на майданах вимагають, щоб учасники акції навіть через неправомірні дії не зазнали покарання, з огляду на винятковість ситуації, в якій ці люди перебували. Отакий крок, мені здається, посилює владу, посилює в частині довіри до неї.
У. Т.: А як узагалі в Партії регіонів ставляться до Майдану? І як, зокрема, ви?
– Я до Майдану ставлюся з повагою. І в партії, до речі… Ми можемо поділяти чи не поділяти ідеї євроінтеграції, і в партії справді тут одностайності немає. Я, наприклад, поділяю ідею євроінтеграції. Але політика є мистецтвом можливого. І в тих обставинах, у яких опинився Віктор Янукович як глава держави, він не мав права підписати Угоду, яка не дала б нам змоги досягти заявленої мети, дискредитувала б певною мірою європейський вектор в очах громадян. Власне, він чесно про це сказав. І представникам країн Європейського Союзу на Вільнюському саміті, й суспільству це пояснював.
У. Т.: Багато хто, оцінюючи відмову підписувати Угоду з ЄС, указує на несамостійність української влади у прийнятті рішень. Справді, чимало фактів підтверджує, що вони продиктовані Кремлем. Зокрема, наводять аргумент, що українські силові структури, Нацбанк очолюють люди, доволі тісно пов’язані з Росією…
– Мені здається, Україна якраз продемонструвала свою зрілість, а з іншого боку – незалежність. Тому що ми були здатні діяти, виходячи з національних інтересів. Ми зважили всі «за» і «проти», зиски й потенційні втрати. На момент Вільнюського саміту потенційні втрати, які не мали відповідної компенсації, стали причиною перенесення (ще раз наголошую: не відмови від євроінтеграції, а перенесення) дати підписання Угоди про асоціацію. Тому, власне, це якраз свідчення зрілості, свідчення того, що ми здатні приймати рішення, вигідні Україні.
У. Т.: Тобто ви вважаєте, що українська влада самостійна у прийнятті рішень?
– Абсолютно. Навіть коли ви посилаєтеся на Росію. Подивіться, як довго Україна наполегливо ставила питання про перегляд газового контракту, про розширення співпраці і тримала в цих питаннях чітку позицію. І ми маємо нарешті успіх.
У. Т.: А ви не боїтеся, що отримані від Росії $15 млрд будуть банально проїдені, а Москва посадить Київ на борговий гачок?
– Ці гроші будуть інвестовані в Україну і працюватимуть на неї. Зменшення ціни на газ здешевить собівартість вітчизняної продукції, а це, своєю чергою, стимулюватиме виробництво й експорт. Таким чином створюватимуться нові робочі місця й наповнюватиметься бюджет. Кредит, який отримала Україна, дасть уряду змогу взятися за інфраструктурні проекти. Звісно, часи для України складні. Зовнішні кон’юнктура і криза значно зменшили попит на товари вітчизняного експорту, тож маємо компенсувати за рахунок кредитів розрив між державними надходженнями й витратами.
У. Т.: Партія регіонів, ідучи на вибори, ніколи особливо не акцентувала на євроінтеграції. Але в певний момент влада раптом почала активно готуватись до підписання Угоди про асоціацію з ЄС і так само раптово дала задній хід. Як це сприймає електорат ПР і чи такі комбінації не зашкодили іміджу вашої політсили?
– Ми говоримо про певну послідовність, і вона присутня. Пріоритети ми не змінюємо. Недарма, коли Віктор Янукович став президентом, одним із перших законопроектів його авторства був закон про засади внутрішньої і зовнішньої політики. Це не було зроблено всупереч словам, які говорились до виборів. Ми ухвалили цей закон, де поставили за мету зовнішньої політики інтеграцію до Європейського Союзу. Договір – це воля двох сторін. Слава Богу, що європейці, навіть незважаючи на те, що ми не змогли підписати у Вільнюсі Угоди, кажуть: «Двері ЄС відчинені». Це дуже позитивний сигнал, який також іде й з України, з вуст нашого президента, політиків, міністрів. Україна продовжує діалог із Європою. Наші переговірники знову їдуть у Брюссель. Ми повинні глибше вчитатися в текст цієї угоди, подивитися, що можемо модернізувати, виходячи з того, що світ мінливий, а інтереси всіх наших партнерів, зокрема Росії, також мають бути враховані, коли ми ухвалюємо ті чи ті рішення. Адже взаємозалежність країн значна. Ринок глобальний.
Читайте також: 2014: право на опір, право на оптимізм
Не думаю, що наші виборці нас не зрозуміють. Хоча, звісно, наш електорат не настроєний на конфронтацію з Росією. Натомість працюють наші приймальні, ми спілкуємося з людьми. І не лише на центральних каналах, а й на місцевому рівні і в місцевих ЗМІ йде роз’яснення, в чому є інтерес України і як ми його захищаємо.
У. Т.: Ваша партія найчисленніша не тільки у ВР, а й у країні. Утім, не секрет: щоб організувати якісь масові заходи, залучається адмінресурс, а учасникам акцій на підтримку влади платять гроші. Водночас хоч би хто що казав про слабкість опозиції, але вона безкоштовно збирає в Києві кількасоттисячні мітинги. А ПР потрібен для цього адмінресурс? Чому так?
– Я не дотичний до організації мітингів партії, бо як представник президента у Верховній Раді працюю якраз у сфері парламентської роботи й публічних комунікацій. Але проведення будь-якого масового заходу вимагає і організаційного ресурсу, й забезпечення транспортом, і харчуванням, якщо йдеться не про один день. А заходи на підтримку курсу влади, які відбувалися в Києві, тривали не один день, відповідно треба було подбати про людей, які є нашими прихильниками. Так само відбувається, до речі, й на Майдані. І тих людей, які прийшли на Євромайдан, теж треба погодувати, розмістити, обігріти, і це нормально. Чи присутня на будь-яких майданах, не лише ПР, фінансова складова? Присутня. Чи є вона визначальною? Напевне ні. Тому що головна мотивація для людей бути на цих заходах – це підтримка або ПР, або європейського вектора, як на Євромайдані. Ми повинні поважати такі позиції. Не звести наші дискусії про ці майдани до взаємних звинувачень, хто скільки кому платить і фактично підсвідомо чи свідомо доводячи, що ці майдани не мають нічого спільного з позиціями громадян.
У. Т.: 2014-й – рік перед президентськими виборами. За вашими відчуттями, чи можна сподіватися в цих умовах на порозуміння, налагодження реального діалогу між громадянським суспільством, опозицією, владою?
– Безперечно, це буде складний рік. В економіці триватиме криза. Хоча він буде, мені здається, в економічному плані легший, ніж 2013-й. Тому що цей рік Україна пережила без системної співпраці з міжнародними фінансовими інститутами, в умовах негативної кон’юнктури щодо зовнішніх ринків. І, власне, в умовах відсутності імунітету до ситуацій, які супроводжуються політичним напруженням.
Однозначно складніший він буде якраз у політичній сфері. Виклики поставатимуть значно більші, пов’язані, поза сумнівом, із виборами президента. Але за 2013-й та попередні роки ми напрацювали певні інструменти й механізми виходу із ситуації загострень. Діалог існує, він триває. Якщо політики будуть здатні домовлятися, це помітно пом’якшить потенційні небезпеки протистояння або політичної конкуренції, які об’єктивно виникають під час виборчого процесу. В 2015-й ми також ввійдемо з напруженням, адже маємо вибори президента, а потім органів місцевого самоврядування.
Але я оптиміст. Я депутат уже кількох скликань. Був активним учасником багатьох надзвичайно складних ситуацій, і мені здається, сила України в тому, що ми все-таки не радикальні всередині. У нас немає ненависті одне до одного. Є емоції. Є якісь емоційні вислови, але ми все-таки здатні вчасно зупинитися, щоб не перетнути небезпечну межу. Це і є позитивний сигнал для суспільства й основа для оптимізму.