Всі, хто збирався заробити на реконструкції стадіону і на підготовці до Євро вже заробили. І треба вміти вчасно зупинятись. Бо жадність, як відомо, породжує бідність.
Довга стадіонна епопея, яка мала би закінчитись в суботу 8 жовтня, насправді тільки підтвердила істину, що в країні якою править команда справжніх професіоналів під мудрим керівництвом проффесора, все робиться через одне місце. Не будемо аналізувати всі перипетії пов’язані з реконструкцією, а лише подивимось на останній фінальний етап очима сторонньої особи, наприклад, іноземного журналіста.
Аби потрапити на відкриття стадіону треба було пройти дуже хитру схему реєстрації. Спочатку залишаєте заявку на сайті, потім вам приходить лист, що заявку прийнято, але про результат буде повідомлено за день до акції. Людину, яка живе десь в Польщі чи Грузії, такі умови навряд чи влаштують. Адже треба ще чимось доїхати, купити заздалегідь квитки і подбати про житло. Та найцікавіше виявляється вже на місці при отриманні перепусток. Навіть коли вам повідомили, що ви зареєстровані, не вірте. Бо вашого прізвища може не виявитись в списку.
Читайте також: Олімпійський ДОРОГОбуд
Грошей на стадіон витрачено чимало, але купити для прес-служби принаймні один комп’ютер, щоб процес не тягнувся вічність, здається не дуже накладно. Бо, друковані дрібним шрифтом на кількох десятках сторінок списки, коли пошук людини в них займає від 10 хвилин і більше, це занадто радикально. Мало того, наявність в тих списках таких цікавих видань, як наприклад “женский портал “Хочу”, з наголосом на останній склад, і відсутність в них місця для відомих всеукраїнських видань – це похабно. Важко зрозуміти який саме стосунок портал “Хочу” має до відкриття стадіону і наскільки важливе висвітлення ним цієї події, але факт залишається фактом. Не в образу порталу, можливо він і справді має стосунок до спорту, але на замітку прес-службі – підходьте, будь ласка, до своєї роботи більш відповідально.
Втім, все цікаве очікувало гостей вже в день відкриття. Тих три тисячі міліціонерів, для забезпечення безпеки можна було би і не ставити, якби якийсь придурок захотів під видом техніки пронести з собою вибухівку. Охорона, чи то через відсутність досвіду, чи то з переляку, навіть не перевіряла, що журналісти проносять в сумках і чи це “щось” справді фотографує, знімає, чи робить щось інше.
Плачевним виявився і стан прес-центру. Невідомо навіщо його взагалі облаштували, коли забули поставити банальний телевізор. Єдине, що тішило, так це кавові автомати,в яких при натисканні кнопки “налити окропу” висвітлювався на моніторі портрет Миколи Яновича Азарова. Чому саме його, а не Колесникова чи Суркіса, або й самого президента? Можливо, Микола Янович виступив спонсором закупівлі апаратів? А коли так, то чому портрет не загорався підчас наливання кави? Адже її журналісти замовляють частіше, а отже і реклама більш результативна.
Ще один цікавий нюанс – це туалети. Їх на стадіоні обладнали чимало, але доробити не встигли. Добре хоч повмуровували унітази і підключили до них злив. Все інше – як після війни. Бруд, будівельне сміття і діри в стінах на місці, де не встигли вмонтувати якісь пристрої. Унітази для стадіону вибрали чомусь висячі, не призначені для громадських місць. Навіщо не зрозуміло. Адже сідати на них відважаться лише хворі на голову, а вилазити з ногами ризковано. Унітаз може обірватись. Мало того. Ані паперу, ні тим паче гігієнічних серветок, передбачених для того, щоб сідати на такий унітаз знайти не вдалося, як не вдалося багатьом дамам відшукати на стадіоні і туалет з буквою “Ж”. Довелося ділити зручності з чоловіками.
Та найцікавіше було попереду. Коли на трибуні з’явився президент з компанією і уважно розглядав стадіон, на поле вибігли три представниці жіночого руху Femen і, світячи голими грудьми, намагалися запротестувати проти проведення Євро 2012. Їх протест швидко вгамували охоронці, які досить спритно зігнали дівчат з поля, а кого зігнати не вдалося, винесли за руки і ноги подалі. Невідомо чи помітив таку цікаву акцію президент, але Микола Янович, який стояв поруч, мусів би був помітити. Він здавна мав добрий нюх на “кровосісі”.
Під час шоу, коли вдарив невеличкий феєрверк загорівся целофан під куполом, яким накрили прожектори від дощу. Загорівся якраз навпроти VIP-ложі, в якій стояв президент і свита. Вогонь горів хвилин 15, доки на нього звернули увагу. Аж тоді стюарти додумались вивести з небезпечної зони людей, на яких лились каплі розплавленого поліетилену і взялись думати, як би то загасити.
Дуже дивно, що від полум’я не загорівся купол. Будь сильнішим вітер, і наслідки виявилися б плачевними. Адже на верх, де кріпляться прожектори, піднятися можна лише по канату і лише маючи відповідне спорядження. Інших виходів не передбачено. Спочатку, щоб загасити полум’я відправили хлопця без вогнегасника. Він довго там крутився, але вдіяти нічого не міг, доки не притягли вогнегасник. З часу загорання минуло близько пів години і це при скупчені 70 тисяч людей. Навіть важко передбачити, що було б, якби полум’я поширилось далі.
Втім, найпікантніший момент шоу стався тоді, коли на люди вийшов сам президент Віктор Федорович. З такої рідкісної нагоди гімн співали двічі. До його виступу і після. А сам виступ супроводжувався гучним гудінням стадіону. В якийсь момент Віктор Федорович ледь не псіханув та не припинив свій спіч, але вчасно взяв себе в руки і дочитав написане до кінця. Якщо така історія трапиться раптом на Євро, то зарубіжні гості матимуть довго про що говорити.
Ну і на завершення про акустику. Звук на стадіоні жахливий. Виступ дорогої розрекламованої Шакіри виявився напрочуд ніяким. І виною саме паскудно виставлений звук. І Шакіра, і інші виконавці, і учасники шоу виклались на всі сто відсотків, але окрім гуркоту басів почути щось було вкрай складно.
Як це не дивно, та відкриття Олімпійського стадіону вдалося на славу. Багато хто думав, що буде гірше. Особливо видовищним вдався феєрверк. Всі залишились живі, ні на кого не впав вінок і навіть купол, і картинка на телевізорі була просто чудесна. Треба віддати належне організаторам, які за рекордно короткий термін часу зробили навіть більше ніж могли. А всі вище описані зауваги це для роздумів. В принципі, якщо дуже захотіти їх можна полагодити. Тільки не слід забувати, що дідько ховається в дрібницях. І наступного разу такі дрібниці, коли їх не вирішити заздалегідь, можуть вилізти боком. А якраз цього би дуже не хотілося.