Триденний візит Сі Цзіньпіна в Москву цього тижня засвідчує зміцнення зв’язків між лідерами Комуністичної партії Китаю і Кремлем. Але й також підкреслює відмінності й дилеми.
Китай і Росія по-різному бачать війну в Україні. Путін розуміє (і небезпідставно), що прозахідна, успішна й демократична Україна становить екзистенційну загрозу для його клептократичного неоімперіалізму. Він готовий сіяти хаос, аби уникнути такого сценарію. Натомість Китай не проти, щоб в Україні панував лад і процвітання — тоді вона була б кращим клієнтом для експорту, надійнішим постачальником і вигіднішою для інвестицій. Перспектива членства України в НАТО і ЄС також не становить загрози для безпеки Китаю.
Путінська пропаганда воліє зображувати Росію фортецею в облозі, яку оточили прогнилі, та все ж небезпечні, західні вороги. Єдність Заходу підкріплює цей меседж. І Путін не проти. Натомість Сі Цзіньпіну треба конче втримати Європейський Союз від приєднання до очолюваної американцями коаліції, що дедалі більше стримує і протидіє амбіціям китайців. Поки Китай знову потерпає від локдаунів унаслідок зростання захворюваності на Covid, лідер держави прагне підтримати економіку, а не наражатися на нові санкції.
Читайте також: Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Путіна. Повний переклад повідомлення суду
Для Росії китайська дипломатична, економічна, і (доволі обмежена) військова підтримка має свою ціну. Як неодноразово застерігав коментатор Андрєй Піонтковський, що нині перебуває у вигнанні, альянс між Росією і Китаєм — це союз «кролика з удавом». Росія раніше була значно більше розвиненою країною, порівнюючи з Китаєм, особливо у військовій сфері. Однак нині вони майже зрівнялися. За кількістю населення й економічним впливом Китай майже вдесятеро перевершує Росію. Тимчасом остання, з огляду на свою одержимість природними ресурсами, боязко усвідомлює, що величезний східний сусід має так само величезний апетит на сировину.
Саме через страх перед Китаєм росіяни раніше балансували у своїй політиці між антизахідною риторикою і прагматичними діями, як-от експортом енергоресурсів до Європейського Союзу. Зв’язки за межами Заходу з диктаторами в африканських країнах, Сирії, Венесуелі й деінде не можуть збалансувати викривлені відносини з Пекіном. З тактичного погляду дружба з Китаєм може видаватися розумним рішенням; але зі стратегічного — це безглуздя.
Китай також опинився перед дилемами. Росія може видаватися дедалі кориснішим товаришем, але водити з нею дружбу складно. Ордер на арешт Путіна за звинуваченням у викраденні дітей з окупованої України зробив його небажаним майже в усьому світі. Росія перетворюється на країну-парію на зразок Ірану або Північної Кореї. Ніде правди діти, китайський режим і сам не гребує викраденням дітей (згадати хоча б Панчен-ламу, якого викрали в п’ятирічному віці 1995 року і відтоді більше не бачили). Однак, підтримуючи Путіна, Сі Цзіньпін бере на себе відповідальність і за іншу діяльність свого протеже, зокрема за погрози ядерною зброєю. Тоді будь-який представник Заходу наводитиме цей аргумент на самітах або офіційних зустрічах у Пекіні.
Читайте також: Західні ЗМІ про візит Сі Цзіньпіна у Москву: Тет-а-тет нерівних партнерів
Та найскладніше Сі Цзіньпіну буде визначитися, як позиціонувати себе вірогідним посередником в укладенні миру між Україною і Росією, та водночас лишатися близьким другом Путіна. Це видається майже неможливим завданням. Якщо не враховувати сприяння нещодавній угоді Ірану й Саудівської Аравії, Китай не дає ради в міжнародній дипломатії (зокрема стосовно сусідньої Північної Кореї). В Україні китайцям треба починати з нуля, і це в кращому разі. Телефонний дзвінок Сі Цзіньпіна президентові Володимиру Зеленському був би запізнілим початком китайської залученості, але не приводом для інтервенції. Україна не збирається йти на компроміси: наступ Росії загальмувався, Західна зброя прибуває, і на носі контрнаступ. Єдиним справжнім важелем впливу Сі Цзіньпіна можуть бути погрози забезпечити більш суттєву військову допомогу Росії. Однак це може ще більше розлютити Сполучені Штати. Якщо лідер Китаю не прагне зараз вступати у відкрите протистояння із Заходом, це не дуже доцільний варіант.
Однак, зробивши ставку на мир, Сі Цзіньпін ризикує втратити обличчя, у разі провалу. І він не подарує Путінові такого небезпечного безладу, що обходиться дорогою ціною.