Глухий кут

Політика
31 Липня 2020, 10:32

21 липня, у річницю тріумфу партії «Слуга народу» на парламентських виборах, який уперше в історії України дав сформувати однопартійну більшість і відмовитися від коаліції з іншими політсилами, керівник фракції СН Давид Арахамія заявив про намір у вересні підписати коаліційну угоду. У політсилі Зеленського змушені визнати давно очевидний факт: відсутність монобільшості й неможливість стабільно ухвалювати закони без підтримки інших політсил.
Напередодні було опубліковано результати дослідження Комітету виборців України, у якому підрахували, що якщо у вересні — грудні 2019 року за ухвалені Верховною Радою закони голосували в середньому по 228 «слуг» (мінімальна необхідна кількість для ухвалення рішень — 226 голосів), то в січні — липні 2020-го вже лише 220. А із 87 прийнятих у 2020 році законів голосів було досить лише для 29. Ухвалення решти 58 їх ставало можливим тільки завдяки іншим політсилам. Тобто фактично монобільшості вже давно немає.

Навіть за лобійований особисто Зеленським земельний закон голосували лише 206 «слуг». За програму дій уряду Дениса Шмигаля 18 червня взагалі тільки 176. У парламентсько-президентській республіці це означає політичну кризу. Так само, як і відсутність уже майже півроку голосів за призначення повноцінних міністрів у низку важливих відомств, як-от освіти чи енергетики, посади яких і далі обіймають виконувачі обов’язків. Спусковим гачком для остаточного розповзання монобільшості, що назрівало поступово, стало призначення Андрія Єрмака головою Офісу президента й початок перебудовування ним системи влади під себе. Належної підтримки серед нинішнього складу «слуг» він не має, тому бачить вихід або в коаліції «слуг» з іншими силами в парламенті, або (у разі неможливості першого варіанта) у дострокових виборах до ВР, які дали б можливість завести в парламент більше лояльних людей.

 

Читайте також: Партійний довгобуд

Проте жодній з основних опозиційних парламентських сил, які мають високі шанси збільшити присутність у новому складі ВР, входження до коаліції із «слугами» невигідне. Вони ризикують утратити нарощений за останній час в опозиції рейтинг в обмін на сумнівні вигоди. Тому зацікавлені в коаліції із СН у цій Раді можуть бути лише депутатські групи мажоритарників, які давно підголосовують в інтересах ОП. Зі значно меншою, але ймовірністю — «Голос», який без Вакарчука навряд чи матиме шанс для повторного проходження в парламент.

Усе більше проявляється також напруження між ОП та нинішнім головою ВР Дмитром Разумковим, який має другий після Зеленського рівень підтримки в нинішній владі. Його діяльністю задоволені 25% опитаних (діяльністю Зеленського — 37%, а прем’єр-міністра Шмигаля — 16%), не задоволені — навіть менше, ніж Зеленським (57% і 59% відповідно). Нещодавно конфлікт перейшов у гостру фазу, коли голова апарату ВР В’ячеслав Штучний, зорієнтований на заступника голови ОП й одного з бізнес-партнерів Зеленського Сергія Шефіра, був змушений подати у відставку. Водночас його майже відразу призначили заступником керівника УДО, що підтвердило: Штучний є лише ефективним пішаком у жорсткій закулісній боротьбі «сім’ї» Зеленського з нинішнім спікером і головним обличчям «Слуги народу» на торішніх виборах.

Сам Зеленський нині небезпідставно вважає розпуск парламенту «пострілом собі у ногу», хоча ще в перший день роботи публічно погрожував новообраним депутатам. Проте без належної керованості цим складом депутатів у нього не залишиться варіантів, окрім як таки розпустити ВР. Адже після просідання рейтингу Зеленського нижче за 20% нинішні «слуги» остаточно перетворяться в різноспрямовані групи, орієнтовані на власну перспективу. І надзвичайна строкатість, притаманна політсилі, яку чинний президент торік зібрав нашвидкуруч, зробить цей процес швидшим і виразнішим, аніж це бувало раніше.

 

Читайте також: Слуги і господарі

 

За неможливості створити лояльну коаліцію в нинішній ВР дострокові вибори залишаться безальтернативним варіантом і для нинішнього керівника ОП Андрія Єрмака. Він по суті не впливав на формування виборчих списків «слуг» до попередньої ВР, і значну частину людей завели його непримиренні вороги. Тож для Єрмака, який давно провадить свою гру, заведення в парламент відданих йому людей (навіть ціною зменшення представництва «Слуги народу») є вигідним з погляду власних довгострокових інтересів, у яких Зеленський є лише епізодом.

Нещодавнє опитування групи «Рейтинг» (липень 2020 року) свідчить, що наразі за «Слугу народу» готові проголосувати лише 27,9% тих, хто визначився й має намір іти на вибори. А за інші прохідні політсили — 49,3–53,6% (друга цифра з урахуванням «Сили і честі» Смешка, яка мінімально не дотягує до виборчого бар’єра). Це означає, що в обраному лише за пропорційною системою новому парламенті «слуги» отримали б 154–162 мандати замість нинішніх 250 (із головою ВР Дмитром Разумковим і його заступником Русланом Стефанчуком). Натомість значно зміцнили б свої позиції ОПЗЖ (до 99–105 місць із нинішніх 44), «Європейська солідарність» (до 81–86 із нинішніх 27) та «Батьківщина» (до 63–66 із нинішніх 24). Конфігурація, звісно, може суттєво змінитися за умови появи нових яскравих політичних проектів безпосередньо під вибори та їх ефективної розкрутки в інформаційному полі. Адже запит на «нове», що торік зіграв на руку Зеленському й Вакарчуку, у значної частини українського суспільства постійний і нікуди не зник. Але цей запит ударить по СН не менше, ніж по всіх інших політичних силах.

Та навіть якщо в результаті дострокових виборів представництво «Слуги народу» стане меншим, для Зеленського і його найближчого оточення це може виявитися єдиним і останнім шансом зберегти серйозний вплив у парламенті. За нинішніх рейтингів його політсила все ще має шанс здобути блокуючий пакет із близько 150 місць, які гарантуватимуть, що навіть усім іншим депутатам разом узятим не вдасться подолати його вето і створити будь-яку конфігурацію урядової коаліції без участі Банкової. Натомість чи зможе ОП завести бодай 100 людей у разі дострокових виборів за рік — питання відкрите.

Динаміка рейтингів Зеленського та його політичної сили свідчить, що до осені у «слуг» рівень підтримки радше впаде, аніж виросте, порівняно з нинішнім. У квітні — навіть в умовах жорсткого карантину та пов’язаного з ним невдоволення людей — рейтинг СН був на 10% вищим, аніж зараз. Та й невдоволення самим Володимиром Зеленським зростає дедалі стрімкіше: із 52% у червні до 59% у липні. Але найголовніше те, що найближчим часом можна очікувати на низку потужних ударів по популярності Зеленського та його політсили.

 

Читайте також: Рейтинги Зеленського падають так само, як раніше у Порошенка

Сам президент і представники його політсили публічно оголосили себе ініціаторами зниження курсу гривні, пов’язаного з цим пришвидшення зростання цін і, відповідно, додаткового зниження рівня життя в країні. 8 липня на зустрічі з представниками бізнесу в Чернівецькій області Володимир Зеленський заявив, що «як ми можемо жити, якщо в нас навіть бюджет пораховано за курсом 30, а гривня, ви бачите, яка у нас?». 14 липня вже народний депутат від СН Дмитро Наталуха в інтерв’ю порталу «РБК-Україна» був не менш відвертим: «Відповідальність візьмемо ми всі як команда… Треба змиритися з думкою, що (…) відбудеться певний сплеск цін і курсу, якщо буде прийняте таке рішення, це 100%». Чинний міністр економіки Ігор Петрашко неодноразово твердив, що інфляцію слід збільшити хоча б до 8–9% або й до 11–12%. А в свіжому огляді департаменту стратегічного планування й макроекономічного прогнозування підпорядкованого йому відомства прямо вказано, що на динаміку інфляції в Україні до кінця 2020 року впливатиме посилення ролі кредитного каналу емісії.

Можливо, у Зеленського не повністю усвідомлюють наслідки навіть не самого цього кроку, а його публічного й акцентованого декларування. Та опитування різних соціологічних компаній свідчать, що інфляція та нестабільність курсу гривні завжди належали до тих проблем, які найбільше непокоять українців. Часто навіть більше за корупцію чи безробіття. Тим часом, як свідчить червневе опитування групи «Рейтинг», ще до цих заяв можновладців 53% опитаних українців були переконані, що економічна криза восени може статися саме через некомпетентність влади, а не коронавірусну інфекцію чи інші причини.

Не кажучи уже про те, що дебютний рік правління «слуг народу» й так увійде в історію України як перший за часи незалежності випадок, коли у країні відбулося зниження навіть номінальних середніх заробітних плат. У вересні 2019 року, коли керівництво країною перебрала монобільшість «Слуги народу» та сформований нею уряд, середня заробітна платня становила 10,7 тис. грн, а у травні 2020 року — лише 10,5 тис. грн. І підвищенням із вересня мінімальної заробітної платні до 5 тис. грн цього не компенсувати. Понад те, без відповідної індексації заробітних плат по тарифній сітці це викличе додаткове невдоволення працівників бюджетної сфери, позаяк погіршить міжпосадові співвідношення. І водночас означатиме збільшення податкового навантаження й соціальних відрахувань для бізнесу та особливо для ФОПів.

Збігається низка факторів: девальваційна риторика офіційних осіб, зміна під ці завдання керівництва НБУ, проблеми у продовженні співпраці із МВФ і різке погіршення торговельного балансу, яке спостерігається з червня. Якщо ситуацію доповнити активізацією бізнесу восени і психологічним ефектом реакції громадян на цілеспрямовану «помірну девальвацію», це може спровокувати просідання нацвалюти значно нижче за 30 грн (або навіть до 35–40). До того ж влада може й не втримати гривню на заявленому рівні (якщо такі наміри справді є). І після озвучених Зеленським і представниками його команди заяв суспільство це сприйме саме як результат їхніх цілеспрямованих дій, а не якихось незалежних від них обставин.

 

Читайте також: Переродження ілюзій

На підході також низка інших непопулярних серед пересічних громадян ініціатив «слуг», які в умовах підігрування влади інтересам олігархів покликані забезпечити збір додаткових неемісійних коштів до бюджету. Наприклад — новий податок із кожного земельного паю в розмірі близько 6 тис. грн. Або дискримінаційна для пересічних українців «податкова амністія» від Данила Гетьманцева. Вона передбачає стягнення 18% податків із усіх накопичень громадян (документальних підтверджень походження яких вони не зможуть надати), але водночас установлено оподаткування на рівні 0% — для власників корпоративних прав, 2,5% — цінних паперів та 9% — навіть для тих грошових активів, які було виведено за кордон. І ніби як насмішку одночасно у ВР проштовхують законопроект № 3355-1, що створює посадовцям ОП лазівки для уникнення ними обов’язкового декларування майна відповідно до антикорупційного законодавства. На порушенні якого, до речі, зовсім нещодавно попався сам Зеленський, який не задекларував понад 5 млн грн доходів від ОВДП у 2019 році.

Окрім економічної площини незворотні наслідки матиме торпедування рейтингів Зеленського і його політсили мовним питанням. Незалежно від результатів голосування у ВР, сама актуалізація цієї теми завдає «слугам» дошкульних утрат на флангах. Публічний конфлікт між різними депутатами СН (що мають протилежні погляди на мовне питання) збільшив ціну поразки будь-якої групи з огляду на необхідність збереження прихильників. Попередню лінію чинного президента, яка полягала в намаганні уникати або заговорювати конфліктні теми, займати позицію «і нашим, і вашим», зруйнували його власні депутати. А якщо за законопроект Бужанського таки проголосують (звісно — за підтримки ОПЗЖ), то за це відповідатиме персонально Зеленський, якому доведеться або ветувати його, або підписати.