У документах УПА та повстанських спогадах за 1943–1945 роки про євреїв як учасників повстанського руху йдеться не раз. Переважно це лікарі-біженці, колишні в’язні гетто, а також ті, що переховувалися в лісах від нацистських переслідувань. Чимало з них співпрацювало з українськими партизанами.
Лісові цілителі
Повстанська розвідниця Галина Коханська у своїх споминах згадувала, що єврейських лікарів із родинами ще в перші роки німецько-радянської війни бандерівці спеціально викрадали з гетто, аби заповнити ними майбутні шпиталі УПА. І справді, в 1944-му, вже коли партизани активно воювали, луцький лікар Гріфель, звільнений ними з місцевого гетто, щоденно обходив хутори в районі свого перебування й надавав допомогу тим, хто її потребував. Після війни він виїхав у Польщу, а згодом осів у США.
Понад рік лікував повстанців загону імені Богуна групи УПА «Турів» і куреня Олексія Громадюка (Голубенка) варшавський хірург Шай Давидович Варм. За музичний хист у підпіллі його прозвали Скрипалем. На початку серпня 1944-го під час одного з рейдів ескулап відстав від своїх і потрапив у радянський полон. За те, що виходив понад 200 українських повстанців, дістав 20 років каторги. Існує припущення, що за клопотанням радянського радіоведучого Лєвітана його звільнили з тюрми значно раніше терміну. Потім він мешкав у Луцьку, а згодом так само через Польщу виїхав за океан.
Медика-єврея, що мав псевдо Калина, згадує колишній повстанець Петро Панівник. Йому закарбувалося в пам’яті, якими цікавими препаратами той рятував стрільців чоти УПА «Степа» від корости: із протитанкових мін виймав тол, змішував його з розтопленим смальцем і цією маззю успішно зцілював хворих.
За даними колишнього командира Дрогобицької військової округи УПА–Захід Івана Белейовича, у тамтешньому штабі працювала вміла лікарка-єврейка. Цілющими ваннами вона врятувала паралізовану руку командира Івана Бутковського (Гуцула). У перестрілці 28 вересня 1944 року сотня «Сіроманців» УПА-Захід відбила від німців єврейських лікаря й техніка-дантистку. «Вони радо зайнялися санітарними справами сотні та лікували хворих».
На війні як на війні
Заради справедливості слід зазначити, що спорадичні збройні сутички між упівцями та євреями у складі інших партизанських загонів траплялися не раз. Багато таких інцидентів було на території Полісся наприкінці 1943 – в першій половині 1944 року. Втім, навіть у цих випадках повстанці ніколи не обирали людей даної національності як мішені заздалегідь, як це намагаються довести шукачі прикладів українського антисемітизму в роки Другої світової. Бандерівці не вступали в бої з цивільними євреями, а боролися лише з тими, хто перебував у червоних партизанах, Компартії, працював у радянських адмінустановах, органах держбезпеки.
Так, в урочищі Лопатень, що в Ківерцівському районі Волинської області, підрозділ УПА після битви з більшовиками 16 жовтня 1943 року ліквідував трьох євреїв, зокрема й «ворожу єврейку при радіоапараті». Втім, очевидно, що тут ідеться про радянську партизанку, а не про мирне населення.
На початку жовтня 1943-го, коли загін імені Колодзінського групи УПА «Заграва» атакував совєтів у селі Острівці на Поліссі (поблизу річки Стир), під його гарячу руку потрапили і представники цієї національності, причому аж ніяк не мирні цивільні мешканці: «До Стиру збилося до 200 комунарів. Вони з диким вереском кричали і лаялись брутальними словами. Кожний хотів якнайскоріше дістатися через ріку. Багато залишилося в ріці Стирі, а зісталися всі тяжчі як, наприклад, двох дохторів, багато жидів і т.д.».
Розпалювання ненависті
Починаючи від 1944 року, політпрацівники УПА спеціально навчали повстанців ґречно ставитися до мирних євреїв, якщо доведеться мати з ними якусь справу. Бесіди на ці теми проходили в багатьох «низових» підрозділах, наприклад у підвідділі «Холодноярці-2» куреня «Холодноярці» УПА-Захід.
Тим часом радянська влада намагалася використати хаос у міжетнічних взаєминах, щоб убити клин між двома народами. Співробітники НКВД виліплювали зі славного образу вояка УПА безжалісного антисеміта. Наочне тому підтвердження − міфічний лист керівника підпілля ОУН(б) в Києві Михайла Захаржевського (на момент його написання такої організації вже не існувало) до командира УПА Романа Шухевича, який сфабрикували працівники радянських органів держбезпеки орієнтовно взимку-навесні 1945 року. Про фальшування свідчить цитата: «Поєднання революційних сил всього українського народу в одностайному, розгорнутому, рішучому наступу на наших гнобителів мусить дати повне визволення з-під ненависного московсько-польсько-жидівсько-німецького ярма та створити Українську Самостійну Соборну Державу!» У жодному організаційному документі ОУН чи УПА таких висловлювань про євреїв немає. Для повстанських документів за цей період антиєврейські твердження на кшталт цього характерними не були. Закиди на адресу «жидівства», звинувачення євреїв у зв’язках із радянською владою трапляються лише в деяких документах ОУН, що з’являлися до першої половини 1943-го. Ідеологія ОУН від другої половини того-таки року докорінно змінилася, тож на підставі даних організаційних джерел за 1941–1942 роки, де містилися згадки про «жидо-комуну», робити висновки про антисемітську спрямованість українського повстанського руху немає підстав.
Також штучно виплеканим у чекістських кабінетах українським антисемітизмом віє і від цього пасажу з уже згадуваного документа: «Зараз на Україну вертають зі всіх кутів СССР жиди на «свою родіну», особливо багато їх наїхало до Києва. Вони разом з москвинами влаштовують тут вигідне, розкішне життя всупереч тяжкому військовому часу. Вони посіли керівні хлібні пости, посади, нахабно поводять з українцями, смакують радощі повновладности і розкоші життя».
Інші приклади брехливої більшовицької пропаганди − видання листівок від імені українських повстанців: «Обертайте свою зброю проти жидів та НКВД, і цим самим приспішите кінець війни», – рекомендували червоноармійцям у сфальшованій листівці міфічні «Українські Націоналісти Самостійники» в серпні 1944 року. В іншій схожій, теж за серпень 1944-го, – євреї проходять під подібним збірним поняттям, якого в УПА насправді не існувало: «жидо-большевицькі вислужники».
Таким чином, участь євреїв в УПА засвідчено багатьма повстанськими документами та спогадами. Тут вони рятувалися від нацистських переслідувань і водночас надавали активну допомогу визвольному рухові. Їхня доля склалася по-різному. Чимало євреїв-партизанів легалізувалися після повернення радянської влади, а окремі воювали пліч-о-пліч з українськими побратимами й гинули під час облав каральних військ НКВД-МГБ. Однак усупереч цій співпраці, ненависть між двома народами намагалися штучно роздувати тоталітарні режими.