Останнім яскравим прикладом серйозності загроз, які стоять перед країнами Чорноморського регіону, стала Грузія. Приклад динамічних та успішних внутрішніх реформ, поєднаний із прагненням самостійно визначати свою зовнішню політику, перетворили її на об’єкт інформаційного, економічного, а від 2008 року і прямого військового тиску Росії, яка вбачає в ній небезпечний приклад для наслідування іншими пострадянськими державами. Під час V Київського безпекового форуму, що відбувся в Києві 19–20 квітня, Тиждень поспілкувався з віце-прем’єр-міністром і міністром із питань європейської та євроатлантичної інтеграції Грузії Ґіорґі Барамідзе про актуальні загрози безпеці країни та її роль у регіоні.
Читайте також: Чорноморська (не)безпека
У.Т.: Як змінилася ситуація з безпекою Грузії після російської інтервенції 2008 року? Скажімо, зараз РФ готує великомасштабні маневри «Кавказ-2012»…
– …і навчання Організації договору про колективну безпеку також.
У.Т.: Про що це свідчить? Це спроба тиску на Грузію перед парламентськими виборами за принципом «голосуйте за мир», тобто проти партії влади, яка дратує російське керівництво?
– На жаль, ми не можемо виключити жодного зі сценаріїв. Дуже вражає, що два ці навчання – «Кавказ-2012» (який, до речі, відбудеться в тому самому форматі, що й «Кавказ-2008», але масштабніше), а також маневри ОДКБ – проводитимуть лише за кілька тижнів до наших жовтневих виборів.
Також не можуть не турбувати заяви на високому рівні, що Росія готова узяти участь у якомусь невідомому конфлікті в контексті можливого протистояння між Заходом та Іраном. Не думаємо, що РФ буде залучена до якогось протистояння або на одному боці, або на другому. Тож мені невтямки, про який конфлікт вони говорили. Тим більше, якщо все підсумувати з фактом, що ці навчання Москва проводитиме не тільки на своїй території безпосередньо біля наших кордонів, а й на нашій – в окупованих її військами Абхазії та Цхінвальському регіоні (Південній Осетії), – а також у Вірменії.
Є і цей нездоровий інтерес до грузинських виборів і заява, що Кремль координуватиме декотрі свої дії з певною частиною опозиції. Усе це природно непокоїть. Але не варто панікувати, ми насторожі. І не тільки ми, а й наші західні партнери про це поінформовані. На відміну від 2008 року, існує місія європейських спостерігачів, так звана UMM. Світ уже має, на жаль, поганий досвід того часу, і ні для кого вже не стануть сюрпризом агресивні дії Росії. До серпня 2008-го це було для багатьох немислимо. Багато хто тоді не вірив, що Москва здатна на таке, хоча ми попереджали, що вона планомірно готує вторгнення. Тепер це, на жаль, стало реальністю, тому всі спостерігають за ситуацією дуже уважно. Подивимося. Ми сподіваємося, що все обійдеться.
Можливо також, що це й цілеспрямований тиск на грузинську економіку. Якщо є певна ймовірність якоїсь напруженості, звісно ж, інвесторам буде важче приймати правильні рішення. Тож не виключено, що в Кремлі розраховують якось нашкодити Грузії. Адже наша країна, як там вважають, є для них перешкодою в реалізації імперських амбіцій. Конкретно – планів творення Євразійського союзу, який ми вважаємо спробою відродити СРСР, що абсолютно неприпустимо не лише для нас, а й для багатьох інших держав. Але Росія гадає, що «фактор Грузії» Москва здатна на таке.
Усе це разом дає нам привід замислитися. Ми нічого однозначно не стверджуватимемо, але, звичайно, повинні бути в курсі подій і залишатись обережними та передбачливими.
Читайте також: Грузинська війна: право і правда
У.Т.: Наприкінці минулого року Грузія здобула статус аспіранта НАТО. Яка мета цієї програми. Це певний замінник Плану дій щодо членства в Альянсі?
– Це суто формальний юридичний статус, більше політична заява. Термін, що буде використаний стосовно не тільки Грузії, а й трьох країн Західних Балкан, які вже мають ПДЧ. І коли враховувати, що вони поставлені з нашою державою в одному форматі, природно, політичний контекст може давати якісь там сигнали про напрямок розвитку подій у НАТО.
Власне, коли говорити про План дій щодо членства у НАТО, то ми вже нині маємо набагато більше, ніж ПДЧ, бо в нас є річний національний план – єдина складова ПДЧ, яку щороку виконує кожна країна, котра його прийняла. І понад те: ми маємо один механізм і одне політичне рішення. Механізм – це комісія «НАТО – Грузія», якої не передбачає жоден ПДЧ, але в нас вона вже діє. Політичне рішення – чітка і зрозуміла заява країн Альянсу, що Грузія буде його членом. А це безпрецедентне запевнення, яке прозвучало 2008 року в Бухаресті.
Там ішлося про Тбілісі й Київ, але ваша держава нині не активна в даному напрямку. Грузія рухається самостійно, і в цьому контексті, природно, статус аспіранта НАТО можна розглядати як серйозний крок уперед. Це формування політичного клімату навколо країни.
Усі чудово знають, що Грузія в багатьох сферах готова до членства, але ми розуміємо, що планка для неї куди вища, ніж була для інших претендентів, яких нещодавно прийняли до Альянсу. Тож ми не нарікаємо й не засмучуємося, ми знаємо, що мусимо продовжити роботу й піднятися ще дужче. Це досяжно й можливо, і ми готові зачекати кілька років, не дуже довго, але… Природно, що ми витримаємо стільки, скільки буде потрібно, однак у нас є абсолютна впевненість, що особливо після проведення наших виборів парламенту і президента практично шлях для Грузії буде розчищений.
У.Т.: Тобто на якісь зміни після травневого саміту НАТО в Чикаго ви не сподіваєтеся?
– Та зустріч, як відомо, не присвячена розширенню Альянсу. Це одне. А стосовно інших рішень ми вважаємо: головне, що НАТО відповідно оцінить прогрес, якого досягнуто в нашій країні, починаючи від боротьби з корупцією й закінчуючи реформуванням армії, правоохоронних органів та структур безпеки.
У всіх основних сферах ми маємо значний прогрес і очікуємо, що він відобразиться в чіткішій позиції НАТО стосовно перспектив нашого членства. Це буде поступом для нас. Оскільки, я ще раз підкреслюю, ми хочемо ввійти до Альянсу, але рішення приймають його країни – після волевиявлення в Грузії. А держави НАТО вже самі вирішили, що Тбілісі буде його членом.
Нам, певна річ, цікаво, як вони самі дивляться на це, як думають реалізовувати своє ж таки рішення. Адже мова не лише про Грузію, а й про Альянс. Наскільки ця організація виконує те, про що домовляється, під чим підписується. Тому чиказький саміт, сподіваємося, буде черговим кроком до членства, не остаточним, але реальним. А потім, звісно, подивимося.
Читайте також: Росія готова обмежувати суверенітет пострадянських країн
У.Т.: Як у Грузії сприймають процес активізації та посилення ролі Туреччини в Чорноморському й Кавказькому регіонах, що фактично вже оформився в концепцію «неоотоманізму»?Адже до початку ХХ століття відносини між двома націями були дуже непрості.
– В активності Анкари ми не бачимо загрози. Те, що було в минулому, – це вже частина історії. Сучасні Грузія і Туреччина будують відносини на основі інтересів своїх народів. Дві держави мають дуже близькі політичні й економічні відносини, у нас немає візового режиму, можна переходити кордон, використовуючи електронні ID-картки. Туреччина – в трійці найбільших інвесторів у Грузії, за кількістю туристів вона вже вийшла на перше місце. Тобто наші відносини розвиваються на цивілізованих засадах.
У.Т.: Останнім часом президент Саакашвілі просуває ідею єдиного Кавказу. Що він має на увазі, й наскільки вона може бути реалізована з урахуванням протиріч між окремими державами регіону?
– Йдеться не про політичне об’єднання чи руйнування кордонів, а швидше про інтеграцію, базовану на дуже багатій історії відносин кавказьких народів. Їхні стосунки не завжди бачилися легкими, але самі вони були постійно між собою пов’язані. Тож украй необхідно говорити про культурну інтеграцію, певною мірою економічну й торговельну, активніший діалог в освіті, науці тощо.
Грузія завжди була культурним осердям усього Кавказу. Тому ми хочемо відігравати позитивну роль у цьому сенсі. І нині можна сказати, що в результаті розвитку інфраструктури, демократії, реформ – наша країна вже фактично відновила свій статус центру регіону. Про це свідчить рівень зацікавленості всіх представників кавказьких держав і народів. А ми бажаємо впливати на їхнє життя позитивно.
У.Т.: Успіхи у проведенні низки реформ у Грузії очевидні й загальновизнані, але наскільки вони незворотні? Наскільки можуть опинитися під загрозою у випадку, наприклад, зміни влади? Чи не станеться в такому разі відкату, як ми спостерігаємо це на прикладі сучасної України?
– Головним гарантом незворотності наших реформ є народ, бо ж коли він скуштував смак свободи, зокрема – від корупції та від панування криміналу, – будь-якій владі чи партії буде важко повернути все назад. Тому що народ знає, як можна жити в країні, де поліція не бере хабарів, де люди взагалі їх не платять. А це підтверджено авторитетними міжнародними рейтингами.
Природно, що потенційна зміна команди, політичної сили може загрожувати якимсь реформам, але я вважаю, що основні передумови для незворотності наших перетворень уже склалися. Насамперед, я підкреслюю, це грузинський народ, менталітет якого істотно змінився. Він уже не є пострадянським, це вже пройдений етап для нас, і сьогодні ми будуємо сучасну демократичну державу, і народ дуже активно бере участь у цьому процесі.
У.Т.: У зміні свідомості нації величезну роль відіграє перебудова системи освіти. Відповідна реформа у Грузії пройшла фактично два етапи: на першому відбувалося надання широкої автономії навчальним закладам – як школам, так і університетам, – а на другому проявилася тенденція до централізації. З чим це було пов’язано, і які взагалі цілі ви ставили?
– Так, найголовніші реформи для будь-якої країни стосуються систем освіти й охорони здоров’я. Щойно діставши змогу зробити необхідні кроки в цьому напрямку, ми почали діяти. Першим інстинктом була, звичайно повна децентралізація. Але потім зрозуміли: якщо абсолютно децентралізувати все, то не зовсім ефективно виходить, держава не може повністю відмовитися від своєї ролі в цій сфері. Тож ми вирішили повернути певну роль державі, не втрачаючи водночас тих успіхів, що були досягнуті в процесі децентралізації та надання самостійності навчальним закладам.
Нині робота в цьому напрямку триває. Університети перетворюються на суб’єкти індивідуального юридичного права. Але процес відбувається обережніше. Ми запровадили національні іспити, які повністю звели нанівець навіть теоретичну можливість корупції для вступних процедур. Цілком змінили схему освіти, адаптувавши її до Болонської системи, європейських стандартів.
І що ще дуже важливо, переставили всю систему на ринкові рейки, дали змогу приватному сектору вільно й рівноправно брати участь у цьому бізнесі (я підкреслюю!) разом із державними установами. Тобто це теж було дуже важливим рішенням і великим реформаторським кроком. І виправдало себе. Нині дуже багато приватних університетів серйозно розвиваються.
У.Т.: А в середній школі?
– У середню освіту ми ввели задля продовження боротьби з кримінальною злочинністю (факти якої, на жаль, мали місце не тільки на вулицях, а й у школах) нову програму – так званий мандатарій – це дві-три неозброєні людини в кожній СШ, які є радниками директора з питань безпеки. Вони мають своє певне технічне оснащення. Після створення цієї структури випадків насильства у школах поменшало на 94%.
У.Т.: Історично так склалося, що в Грузії були значні відмінності між населенням різних регіонів. Частина грузинів є православними, частина мусульманами. Досить помітні етнічні меншини: вірмени, азербайджанці…
– …осетини, абхазці, росіяни, греки, українці…
У.Т.: Так, їх багато, але питання не в цьому. На основі чого в таких умовах формується сучасна грузинська ідентичність?
– На основі ідеї громадянства. Усі ми громадяни цієї країни. Це також підживлює наша історія. Адже Грузія ніколи не була моноетнічним суспільством чи народом. Ми завжди були мультиетнічними й мультирелігійними. Адже значна частина грузинів, особливо в Аджарії, є мусульманами.
Нам потрібне нормальне співіснування, і не тільки те, що ми називаємо толерантністю, бо ставитися толерантно – означає терпіти, а ми повинні один одного не терпіти, а почуватися частиною єдиного цілого, мати рівні права й бути під парасолькою цієї держави. Ми всі створюємо її і всі маємо в ній рівні права та обов’язки.
Тобто – ще раз повторюю – це ідея громадянства. Сучасна ідея ліберальної демократії, де, природно, всі рівні в правах і обов’язках. І всі докладають зусиль для будівництва цивілізованого європейського (грузинського, а тому європейського) суспільства.
Читайте також: Туреччинарозширює присутністьсвоїх військово-морських сил у східному Середземномор’ї