Після розпаду Радянського Союзу Естонія живе куди краще за решту його колишніх республік. Економіка там швидко розвивається, а суспільство загалом дуже вільне й демократичне. Чому ж так? Цьому посприяли не лише своєчасні раціональні політичні рішення, а й сильний вплив північної сусідки – Фінляндії.
Естонці та фіни тисячі років жили поруч, а їхні мови такі подібні, що для взаєморозуміння потрібні зовсім невеликі зусилля. Історія двох країн до 1939 року теж була схожа. Обидві вони підпорядковувались Росії і вперше здобули державність 1918 року. Одначе, коли Сталін, підписавши таємний пакт про поділ Європи на сфери впливу, почав висувати Таллінну й Гельсінкі ультиматуми, перша з цих столиць капітулювала, тоді як друга вирішила протистояти. Почалася війна, внаслідок якої Фінляндія втратила п’яту частину своєї території, але стала однією з небагатьох європейських країн, що зберегли незалежність і демократію під час Другої світової. Тим часом Естонію анексував Радянський Союз, і вона мусила півстоліття терпіти російську окупацію.
Колись країни мали однакове населення й економіку, але нині у Фінляндії вчетверо більше жителів, аніж в Естонії, і це одна з найпередовіших країн світу (11-те місце в Індексі розвитку людського потенціалу ООН). Мудрий і багатий старший брат позитивно впливав на Естонію навіть за радянських часів, а тепер це стало ще помітніше в межах ЄС з огляду на відкриті кордони й спільну валюту.
За ініціативою фінського президента Урго Кекконена, який очолював державу в 1956–1982 роках, Москва відкрила морське сполучення між Таллінном і Гельсінкі через Фінську затоку. Із прибуттям перших туристів із некомуністичної країни між естонцями й фінами почали зароджуватися бізнесові зв’язки, офіційно за радянських часів іще заборонені. Приблизно в той самий період жителі Північної Естонії дістали змогу дивитись фінське телебачення, попри глушники КГБ. Завдяки подібності мов телепередачі було легко розуміти. Щовечора у вітальнях десятків тисяч людей блимали кольорові картинки з життя багатої та вільної Фінляндії, і це ефективно нейтралізувало наслідки промивання мізків радянською пропагандою, змінювало світогляд жителів, породжувало в них інтереси та устремління.
В останні роки існування СРСР, коли їздити за кордон стало простіше завдяки Перебудові, відносини між двома народами суттєво пожвавились.
Епоха Горбачова дала фінам змогу займатись бізнесом по інший бік затоки ще до розпаду Союзу. Спочатку дозволено було тільки спільні естонсько-фінські підприємства, причому естонська половина належала державі. Але навіть це обмежене економічне співробітництво забезпечило країну інвестиціями, західною трудовою етикою і конвертованою валютою. Остання мала особливо важливе значення наприкінці радянської доби, коли інфляція карбованця сягнула 1000% річних. Фінська марка стала напівофіційною обіговою валютою, за яку купували дефіцитні речі. На початку 1990-х Фінляндії належала 40-відсоткова частка в зовнішній торгівлі Естонії, і досі вона залишається найважливішим торговельним партнером сусідки.
Двосторонні відносини піднялися на новий рівень 2004 року, коли Естонія стала членом Євросоюзу. Фінляндія в ньому від 1995-го. Чотири свободи європейського спільного ринку (серед інших і свобода пересування робочої сили) тепер були застосовані й до Таллінна. З огляду на те, що зарплати в Західній Європі та північних країнах у багатьох галузях у три-чотири рази вищі за естонські, мали місце серйозні побоювання щодо великої хвилі еміграції після вступу нової держави до євроспільноти. Та, хоч як це дивно, на руку зіграла близькість Фінляндії. За останні п’ять років населення Естонії поменшало на 5%, однак це досить низький показник порівняно з рештою країн Балтії. У Латвії за той самий період воно втратило 13%, а в Литві 14%. Десятки тисяч естонців, здебільшого із сільської місцевості, працюють у сусідній країні, але не залишаються там на постійне місце проживання. Фінляндія досить близько, і це дає їм змогу, перетнувши затоку на початку тижня, повертатися до родин на вихідні. Таким чином, вони заробляють більше, а мешкають в Естонії, де ціни нижчі. Лише 30 тис. естонців є постійними резидентами Фінляндії, тоді як 10 тис. фінських пенсіонерів переїхали до Естонії. Латвія і Литва не мають заможної сусідньої країни, де було б так зручно працювати. Тамтешні жителі, охочі знайти роботу і краще життя за кордоном, мусять пакувати валізи й б до Західної Європи разом із сім’ями – якщо не назавжди, то принаймні на тривалий період.
Сполучення між Естонією та Фінляндією спростилося 2007 року, коли Таллінн приєднався до Шенгенської зони – тепер у порту Гельсінкі не перевіряють паспортів. На сьогодні фінські бізнесмени вклали понад €3 млрд прямих інвестицій в Естонію, а близько 7 млн людей щороку курсують маршрутом Гельсінкі – Таллінн (разом населення двох держав становить більше 6,5 млн осіб). Отож-бо єдиний ринок ЄС за дев’ять років став зручною реальністю для країн-сусідок, набагато вигіднішою, ніж для деяких старіших членів Євросоюзу, що твердо стоять на ногах.