Dokudays – це значно більше і ширше, ніж тиждень якісних і свіжих «документалок». Це подія, що стоїть на стику кількох площин: мистецької, правозахисної, медійної. Пласт питань, що піднімається у рамках цього тижня, є, по суті, загальнолюдським і має стосунок абсолютно до кожного.
Тема цьогорічного фестивалю – «Рівні рівності». Представниця Doсudays Олеся Мигаль розповіла в телефонній розмові, що буде піднята тема інклюзивності – наскільки комфортним є життя людей із обмеженими можливостями у сучасному суспільстві, наскільки соціум є відкритим до тих, хто опинився у меншості. Також не минеться без теми гендерної рівності (чи все таки, у наших реаліях – її відсутності?). Пані Олеся обіцяє: «Будемо говорити, дискутувати, будемо ламати стереотипи».
Цьогоріч, за словами Олесі, на фестиваль надійшло 668 фільмів – заявок на участь, із них організатори відібрали 62 картини. Серед який, зокрема, світові хіти – фільм «Макала» (Ґран-прі Тижня критиків на Канському кінофестивалі), «Віддалений гавкіт собак» та «Зворотній бік усього» – нагорода із найпрестижніших фестивалів IDFA.
Читайте також: У Бахмуті стартував всеукраїнський тур Фестивалю документального кіно
Фестиваль зародився в 2003 році під назвою «Дні кіно про права людини». Тоді окрім, власне, документального, в програмі було представлене також ігрове кіно. Вдруге фестиваль відбувся в 2005 під додатковою назвою «Український контекст». Того ж року «Контекст» вийшов за межі столиці і був показаний регіональному глядачеві. А наступного року він «доріс» уже й до міжнародного рівня: на Міжнародному фестивалі документального кіно в Амстердамі (IDFA) «Український контекст» було прийнято до міжнародної Мережі фестивалів про права людини Human Rights Film Network (HRFN). Теперішня назва виникла аж у 2008 році. Фестиваль остаточно закріпив за собою останній тиждень березня – і це вже стало доброю традицією.
Сьогодні фестиваль налічує чотири конкурси та позаконкурсну програму. Також під час Dokudays UA діє майстерня документального кіно DOCU/КЛАС та простір для дітей віком від 3 до 14 років DOC/САДОК. На окрему увагу заслуговує правозахисна програма «Rights now», а також проект «Жива бібліотека», що працює на фестивалі з 2012 року. «Жива бібліотека» від звичайної відрізняється тим, що, замість книжок там люди, котрі розповідають свої унікальні історії та діляться досвідом упередження щодо себе. Окрім того, з 2015 року програма фестивалю збагатилася тематичними фотовиставками (перша з них – «Український ленінопад» – стартує уже завтра, 17 березня в галереї «Триптих», і, що випливає з назви, покаже історію знищення ідолів минулого).
Читайте також: Фільм «Міф»: відлуння неіснуючого голосу
Цей рік, за словами організаторів, став на диво «родючим» на українські документальні фільми повного метру – раніше, – запевняють вони, – подавалися здебільшого короткометражки. Цьогоріч вперше в історії фестивалю відбудеться національний конкурс повнометражних стрічок DOСU /Україна. Документальне кіно в Україні живе і розвивається – тепер це незаперечний факт.
Для того, аби закріпити і стимулювати цей процес, на фестивалі буде створено спеціальну платформу DOKU/PRO, де можуть комунікувати й ділитися ідеями режисери та продюсери. Мета цієї платформи – дати шанс режисерам-документалістам втілити свої ідеї та знайти для цього фінансування. Там же допоможуть порадами щодо створення і розвитку власного проекту на різних етапах, а також його грамотного представлення.
Фестиваль відкриється стрічкою «Жінка в полоні» угорської режисерки Бернадетт Тузи-Ріттер. Героїня картини – 52-річна угорка Маріш, яка служить фактично у рабстві в одній родині ціле десятиліття, працюючи по 20 годин на день без оплати. У жінки відібрали документи та право самовільно виходити з дому. З нею поводяться як із твариною: годують недоїдками і не дають ліжка, аби поспати. Маріш живе самим лише страхом та мріями про свободу. І зрештою, наважується на її здобуття… Рабство у європейській країні, в третьому тисячолітті – яке обличчя воно має?..
Читайте також: «Війна химер»: Правда, яку ніхто не розповість
Загалом, палітра фільмів, анонсована на фестивалі, цілком адекватно відбиває плетиво проблем і питань, яким живе сучасне суспільство. Яна річ, звучить тема Майдану та війни на Донбасі (картина Марії Кондакової «Вона та війна», присвячений жінкам, які пішли воювати; «Гірчиця в садах» – режисер Пьотр Армяновський – тема повернення до села дитинства, що знаходиться тепер у «сірій зоні»; «Какафонія Донбасу» Ігоря Мінаєва – картина-спогад, спроба дослідити створення міфу про Донбас, керуючись архівними матеріалами документального та ігрового кіно, відновити ланцюжок подій і передумов, що призвів до теперішньої ситуації; «Майже 10.000 виборців» Уляни Осовської – про громадське житті і волонтерський рух, що зародився у маленькому містечку на Вінничині після Революції Гідності та повалення монументу Леніна; «Перша сотня» верне глядача у події «Революції гідності» – режисери Ярослав Пілунський, Юлія Шашкова, Юрій Ґрузінов створили картину про першу сотню, що утворилася на Майдані, аби протистояти свавіллю «правоохоронців»).
Звісно ж, війна трусить не лише українські землі – про це нагадає картина «Мер'єм» голландського режисера курдського походження Ребера Доскі. Картина розповідає про спротив «Ісламській державі» жінок-бійців у містечку Кобане (Сирія). Тему Сирії та Іраку розвивають також режисери Маттіас Крепп і Анґеліка Шпанґель у фільмі «Пісок і кров» – картина базується на основі аматорських відео із табору біженців у Австрії.
Зрештою, окрім тем злободенних і актуальних, цьогоріч режисери-документалісти не оминали і вічних, екзистенційних питань, як то, скажімо, тема самотності у картині Жонатана Міє «Розкажи мені про зорі», де герой наодинці здійснює подорож сніговими просторами. Не менш вічним мотивом видається також тема риболовлі – будень рибалок на карибському узбережжі Колумбії з його повторюваними рухами, грою в доміно, балачками, піснями, очікуванням тощо – все це розкрито у «Риболовлі» режисерів Пабло Альварес-Меса та Фернандо Лопес Ескріва. Тема самотності й життя біля моря представлена також у фільмі «Жаланаш – пустий берег» Марчіна Саутера – історія портового містечка на Аральському морі. Картина «Дякую за дощ» Юлії Дагр розкриває боротьбу зі стихією фермерів Кенії, що об’єднуються, аби чинити опір екстремальним погодним умовам – цей опір доходить аж до Парижу, конференції ООН про зміни клімату, куди приїздить із доповіддю головний герой.
Окрім кінопрограми, на окрему увагу заслуговує програма правова («Rights now»). Дискусії, проекти, документальні кадри – це все якщо не дасть відповідей, то бодай озвучить спектр найболючіших питань і діагнозів сьогодення: проблема поширення ультраправих рухів в Україні; фейкові новини – не дати себе обманути; мова ворожнечі в інформаційному просторі Криму: масштаби і наслідки; Крим: реалії окупації (підбірка документального відео про життя на анексованому півострові); небезпечний контент у медіа для дітей; рівність у шкільній освіті тощо. Деякі події носять легший і практичніший характер: скажімо, майстер-клас про те, як створити популярне відео для YouTube.
Більш наближений до кінопроцесу характер має напрямок Doсu/клас – дискусії і майстер-класи, присвячені проблемам і особливостям створення на представлення документального кіно. «Віртуальне сьогодення: VR-технології у жанрі документалістики»; «Мистецтво «імпакту»: створення ефективної стратегії дистрибуції документального фільму»; «Фільми, доступні для людей з порушенням зору: як зробити тифлокоментар».
Doсudays UA – це дійсно значно більше, ніж просто документальне кіно (хоча і в такому ключі подія культова і визначна). Це можливість побачити під збільшувальним склом зріз життя сучасної людини у сучасному світі, відчути на доторк всю цю палітру болів, радощів, проблем і викликів, спогадів і сподівань. Це можливість вкотре відчути, що всі війни світу однаково безглузді й нещадні; що будь-яка агресія і подавлення інших має однаково огидне обличчя – будь це війна в Сирії чи на Донбасі, або ж рабство в Угорщині. Це можливість впізнати в картинах себе і своє суспільство, а також дізнатися про те, чим живуть на іншій півкулі. Зрештою для тих, хто позиціонує себе як громадський активіст; митець; медійник – це гарний простір для пошуків і спілкування з однодумцями (не лише з українськими), можливість вдихнути життя у свої проекти й задумки, або ж просто отримати заряд натхнення і нові вектори для подальшої діяльності.