У виданій українською мовою наприкінці минулого року в «Темпорі» книжці «Стіґ Ларссон. Детективіст на тлі епохи» розповідається історія на сьогодні найвідомішого, либонь, письменника зі Швеції, що пройшов шлях від вузькоспеціалізованих журналістських розслідувань до двох екранізацій і понад 60 млн проданих примірників книжок у всьому світі – приблизно вшестеро більше, ніж живе людей у його країні. Як вийшло так, що література десятимільйонного народу і мало поширеної мови завоювали цілу нішу за кордоном і, по суті, підкорила світ?
Темна атмосфера
У Німеччині найавторитетнішим залишається список бестселерів від тижневика «Шпіґель», і рідко коли в ньому можна не побачити шведської книжки. Останнім надпотужним успіхом став «Сторічний, що вистрибнув із вікна і зник» журналіста Йонаса Йонассона. Видана ще 2009 року, вона щойно перекладена німецькою, а тепер і англійською, розповідає історію XX століття на прикладі долі однієї людини, переплітаючи це із сюжетом типового трилера. Дечим задум нагадує шведську версію нашого «Століття Якова». То не так масова, як гібридна проза, що недалеко відійшла від інтелектуальної літератури.
Проте ці успіхи міцно закріпилися за основною масою шведських бестселерів, яку становлять усе-таки детективи. Ціла школа, ширше кажучи, скандинавського, однак насамперед шведського детективу сформувала дуже характерний стиль, що має попит у всьому світі.
Кірстен Неґеле має особливу роботу в німецькому видавництві «Гайне», що входить до групи Diana Verlag і є частиною транснаціональної корпорації Random House. Вона працює читачем – переглядає новинки книжкового ринку, добираючи ті, які було б цікаво перекласти. Володіючи скандинавськими мовами, Кірстен спеціалізується саме на шведській літературі. Навіть вужче: на шведських кримінальних детективах.
«Шведи справді виробили особливий стиль, – розповідає вона. – Їхні романи завжди занурені в суспільний контекст, у конкретні час і місце. Вони також дуже соціально-критичні, часом до моралізаторства – шведи не соромляться викривати вади суспільства. Часто принципово «антигероїчні»: розвінчують усіх персонажів, уникають будь-якої ідеалізації. Атмосфера шведського детективу дуже темна, похмура».
Мода на кримінальні романи з Півночі триває в Німеччині вже два десятиліття. «Вона почалася після книжок Геннінґа Манкелля на початку 1990-х, потім переважив Гокан Нессер, пізніше, нарешті, Стіґ Ларссон, який на той час був найуспішнішим у світі, – каже Кірстен. – Завдяки цим здобуткам шведські, а з ними й інші скандинавські детективісти стали знову дуже популярні. Хоча, на мою думку, йдеться радше про окремих авторів, які справді спрацьовують, а не про «нордичний» детектив як жанр у цілому». Проте додає: «Усе-таки цей успіх здається дуже тривалим, він аж ніяк не скороминущий. Та й конкуренція між видавництвами за шведських авторів тільки зростає».
Ностальгія за Пеппі
У чому ж секрет цього успіху? «Думаю, розгадка криється в інтересі до екзотизованої Швеції доби «постфолькхеммет», – пояснює декан факультету літературознавства університету Седертерн у Стокгольмі Сара Ґранат.
«Фолькхеммет», дослівно «дім для народу», – це термін, створений шведськими соціалістами наприкінці 1920-х як образ ідеальної країни, основаної на громадянській солідарності та синтезі елементів капіталізму й соціалізму. Цей ідеал намагалися реалізувати в 1930–1970-х низка урядів, що й витворило традиційне уявлення про «шведський добробут» у світі.
«Фолькхем – це Швеція Карлсона й Пеппі, реалістичних фільмів Берґмана і пісень гурту АВВА, – розповідає професор Ґранат. – Швеція, якої вже не існує, про що світ переважно не здогадується, але за якою, втім, має величезну ностальгію». Детективи і розвінчують, і підтримують той міф.
Почасти це пояснює, чому попит на «крімі» зі Швеції такий шалений. «А крім того, вони просто добре написані, одна ж хороша книжка викликає інтерес до інших, – каже пані професор».
Проте, на думку експерта, зарано говорити про шведський детектив як якийсь окремий жанр, хоча збоку це й може видаватися зовсім не так. Чимало навіть відомих авторів пишуть досить шаблонно і намагаються імітувати свої колишні успіхи. «Взагалі є різні стилі, – каже літературознавець, – від тих, хто наслідує Аґату Крісті, до тих, хто моделює себе за прикладами реалістичних книжок Шевалль та Валее, наприклад, Рослунд та Хеллстрем, які пишуть майже документальні романи, збираючи до них величезний фактичний матеріал».
Читайте також: Детективна історія. Чому українців не цікавить вітчизняне кримінальне чтиво
Фоторобот автора
Підвалини успіху шведського детективного роману заклали задовго до Ларссона, ще в 1960-х роках, подружня пара Май Шевалль і Пер Валее, які написали 10 романів із серії про поліцейського детектива Мартіна Бека. Саме вони задали типовий критичний і лівацький тон, притаманний тепер цілій шведській школі. Від них простежується й особливий тип автора: переважно це людина з великим журналістським досвідом розслідувань чи кримінальної хроніки, чудовим знанням фактажу й реального кримінального світу.
До того ж шведський детективіст має зазвичай дуже радикальні, марксистські погляди на суспільство. Звідси й критика шведської моделі, намагання показати її непривабливі сторони, загнивання «суспільства добробуту» в реалістичних і натуралістичних барвах.
Геннінґ Манкелль є одним із найуспішніших авторів такого штибу, відомий своїми сентиментами до палестинців і непримиренною лівою позицією. Критики вважають, однак, що саме крах комунізму – падіння залізної завіси і початок міграції до Швеції з Південно-Східної Європи – заклав основу тих суперечностей, які Манкелль висвітлює в серії своїх романів про детектива Курта Валландера.
Не останню роль у популяризації скандинавського детективу відіграло й убивство прем’єр-міністра Швеції, соціаліста Улофа Пальме на вулиці Стокгольма 1986 року, яке й досі залишається нерозкритим. Саме воно підігріло інтерес до детективної літератури, кримінальних романів і, зокрема, політичних детективів. Не дивно, що в шведських романах кримінал і політика йдуть пліч-о-пліч, як і тема насильства та деградації того, хто його чинить.
Успіх шведської літератури у світі дає українським письменникам і надію, і матеріал для рефлексії. Звичайно, якщо наша країна й запропонує світові власний масовий жанр, то це, ймовірно, буде щось на кшталт «магічного реалізму», а не раціонально-критичний детектив.
І все ж напрошується порівняння: хоча шведською розмовляє значно менше людей, ніж українською, а англомовна масова культура тисне на скандинавів не слабше, ніж російська на пострадянські народи, переклади й закордонний успіх авторів зі Швеції не йдуть у жодне порівняння з українськими, не кажучи вже про популярність удома. Ця країна доводить, що й відносно невелика культура може не тільки не потерпати від глобалізації, а й користатися з неї.
Водночас успіху шведів сприяло те, чого бракує українцям: структурований книжковий ринок із давніми традиціями, культура читання, позитивний імідж країни за кордоном та бодай мінімальне ознайомлення з її культурою. Саме з цього і варто починати прорив української літератури на світові ринки.