Двічі об’єднані. “Батьківщині” надалі загрожує розкол

14 червня відбувся об’єд­навчий з’їзд «Батьківщини», який, зважаючи на попередні пристрасті, мав усі шанси стати скандальним (див. № 23/2013). Утім, керівництво партії змогло забезпечити потрібну «картинку», й об’єднання «Батьківщини», «Фронту змін», партії «Реформи і Порядок» і частини «Народного руху» таки відбулося. Схоже, було вирішено шукати компроміс та обійтися без «війни» на з’їзді й для цього задоволено деякі претензії «старої гвардії»: «Фронт змін» саморозпустився (а не призупинив діяльності), Арсеній Яценюк не дістав повноважень одноосібно звільняти місцевих парткерівників, а його «сірий кардинал» Микола Мартиненко не обійняв у партії жодної посади й навіть не увійшов до її складу. Водночас не виключили з її лав представників «фронди» – підписантів скандального листа до екс-прем’єрки. З’їзд підтвердив рішення про висунення саме Юлії Тимошенко кандидатом у президенти без жодних згадок у цьому контексті про Яценюка.

Хитка перевага

Зміни до статуту партії, окрім появи посади голови політради, створеної персонально під Яценюка, передбачають перетворення виконавчого секретаріату «Батьківщини» на її штаб, котрий очолить Олександр Турчинов. Перший заступник голови партії, яким він також став, відтепер обиратиметься з’їздом, а не призначатиметься політрадою. Сво­­єю чергою, новий склад останньої та її президії, на перший погляд, засвідчив, що «старі бютівці» змогли відстояти власні позиції та не допустити захоплення структури «фронтовиками». У політраді співвідношення становить приблизно 3:2, а в її президії, яка має виключне право розпускати територіальні місцеві організації, перевага «старої Батьківщини» ще більша – 2:1. 

Якщо Яценюк не  реагуватиме на критику, відпучковування внутрішніх опозиціонерів триватиме

«Фронт змін» самоліквідувався та рекомендував усім партійцям вступати до білосердечних лав. Очільники місцевих осередків ФЗ у процесі об’єднання мають стати першими заступниками керівників відповідних організацій «Батьківщини» (достоту як «Сильна Україна» Сергія Тігіпка свого часу вливалася в Партію регіонів). Утім, не всі місцеві осередки «фронтовиків» погодилися на злиття. Проблеми виникли з Дніпропетровською, Вінницькою та Житомирською облорганізаціями. Значна частина партійного активу ФЗ кілька років тому формувалася саме з вихідців із «Батьківщини», які нині не мають жодного бажання повертатися. Уже на ліквідаційному з’їз­­ді «Фрон­­ту змін» проти об’єд­нання публічно виступили чотири нардепи: Андрій Павелко, Леонід Сергієнко (цих двох уже давно називають найближчими кандидатурами на «тушкування»), Володимир Полочанінов і Геннадій Зубко. Історія останнього вельми показова – він давно перебуває в конфлікті з керівником обласної «Батьківщини» Сергієм Пашинським, заступником якого мав би стати, тож віднедавна активно розкручує власний регіональний проект «Наш дім – Житомир».

Двічі об’єднані проти  об’єднаних

Об’єктивно злиття «Фронту змін», «Батьківщини» та партії «Рефор­­ми і порядок» оголило лінію розламу між двічі об’єд­наними та рештою об’єднаних, що створює підґрунтя для посилення різнобою в парламентській фракції ВО «Батьківщина». Анатолій Гриценко, Микола Катеринчук, група В’ячеслава Кириленка (яка давно демонструє прагнення до реінкарнації власного партійного бренда «За Україну!») де-факто дістають ширший простір для маневру. Понад те, створюються й нові партійні структури у межах фракції «Батьківщини», альтернативних партії «Батьківщина». Зокрема, формалізується група депутатів, яку до парламенту під прапорами об’єд­наних завів Петро Порошенко. 17 червня його топ-менеджер і депутат від «Батьківщини» Юрій Стець очолив партію «Солідарність» та від її імені увійшов до складу політичної ради об’єд­наної опозиції. Цей крок уже привітав й Олександр Бригинець, якого також пов’я­зують із шоколадним мільярдером. Окрім того, у світлі чуток про зближення Яценюка та Порошенка відповідні процеси можуть свідчити про посилення впливу останнього на ухвалення рішень в об’єднаній опозиції, одним із перших результатів чого може вже незабаром стати висунення його кандидатури на посаду міського голови Києва.

Читайте також: Об’єднання опозиції: війна «гвардії Юлії» проти «фронтовиків» Арсенія відкладається

Відразу після об’єднавчого з’їзду Яценюк спробував перейти в наступ на найактивніших представників «фронди». Окрім невдалої спроби виключити з партії ініціаторів написання скандального листа до Тимошенко відбулася наразі безрезультатна атака на Анатолія Гриценка. Йо­го намагалися присоромити й змусити вийти з фракції об’єд­наних доб­ровільно, скласти мандат. Він уже заявив, що цього не зробить. Натомість не втомлюється критикувати Яценюка за його нездатність налагодити нормальну взаємодію з колегами по фракції, яких Арсеній Петрович, мовляв, розглядає ли­ше як безправних кнопкодавів. Попри деструктивну роль Гриценка в українській політиці, про що вже писав Тиждень, коли Яценюк не почне реагувати на конструктивну критику, то ґрунт для розширення кола невдоволених залишиться й відпучковування від двічі об’єднаної ним «Батьківщини» не лише тушок, а й внутрішніх опозиціонерів, зорієнтованих на альтернативні політичні проекти, триватиме.

Юрій Луценко уже фактично дав старт проекту, що може забезпечити психологічно комфортний перехід невдоволених волюнтаризмом Яценюка об’єд­наних у нову, цілком безпечну для них із погляду збереження іміджу опозиціонерів, а не тушок політсилу. Попри формальне привітання учасників об’єднав­чого з’їзду з акцентом на тому, що адресоване воно саме «партії Юлії Тимошенко», він заявив, що не вступив до неї, бо «почне шлях до тієї самої мети, до якої йде «Батьківщина», знизу, від людей, організовуючи взаємо­зв’я­­зок опозиційних партій і громадян». А також наголосив, що «важливим компонентом майбутньої перемоги є не дискусії про те, хто єдиний кандидат, а робота над тим, щоб цього кандидата підтримали мільйони без­­партійних» (натякнувши на Яценюка, який сподівається, що вступ до «Батьківщини» дасть йому змогу стати її фактичним висуванцем на президентських виборах). Більш відвертим сигналом був один із соратників Луценка Юрій Гримчак, який у відкритому листі на сторінці у Facebook заявив, що змушений вийти з політсили, оскільки «партії, до якої я належав, більше не існує. Як були тушки в Раді, так і будуть», а відтак висловив підтримку тим опозиціонерам, які вирішили не вливатися до об’єд­­наної «Батьківщини».

Зрозуміло, що кожна зі сторін об’єднання, яка лобіювала його, – і керівництво старої «Батьківщини» на чолі з Турчиновим, і нові партійці на чолі з Яценюком, – розраховують використати об’єднання у власних інтересах. Перші, можливо, вважають, що це дасть змогу зберегти партію дієздатною та забезпеченою фінансовим ресурсом. І водночас за сприятливіших обставин (наприклад, виходу Тимошенко з в’язниці або появи перспективнішого порівняно з Яценюком лідера) не створюватиме нездоланних перешкод для усунення з посади нового голови політради або зведення нанівець його впливу в партії. Як це вже колись сталося із Сергієм Тігіпком у ПР. Другі, вочевидь, як і свого часу Тігіпко, можуть розраховувати на здатність «завоювати зсередини» «Батьківщину», перетворивши її досить потужну, як для нинішньої української опозиції, партійну структуру на власну опору на президентських, місцевих та парламентських виборах. Шансів реалізувати такий сценарій у групи Яценюка за нинішніх умов значно більше, аніж їх було, приміром, у того самого Сергія Тігіпка в ПР. Звести їх нанівець може хіба що звільнення Тимошенко під Вільнюський саміт Східного партнерства восени цього року.