«Що менше допомагають із біженцями інші країни ЄС, то сильніші настрої проти Союзу в Німеччині»
Джуді Демпсі. Старший науковий співробітник Центру Карнеґі — Європа, головний редактор блогу Strategic Europe, авторка книжки «Феномен Меркель»
У сприйманні німцями своєї влади сталися певні зміни. По-перше, сильно впала популярність партії Анґели Меркель. По-друге, більшість населення вважає, що уряд не в змозі контролювати питання біженців. По-третє, і це дуже тривожить, зростають рейтинги «Альтернативи для Німеччини» (АдН). Нині її 12% свідчать, що це вже не маргінальна євроскептична партія, а серйозна крайньо права сила. Буде дуже цікаво побачити, чи виберуть АдН до регіональних парламентів наступного місяця, коли вибори відбудуться у трьох важливих землях. Партія тисне на союзника Меркель у Баварії — Християнсько-соціальний союз. Той, своєю чергою, змушений закликати канцлера обмежити кількість біженців, яких приймають у Німеччині.
ХСС, який стає дедалі більш популістським, обрав цей курс, щоб утримати свій базовий консервативний електорат у Баварії. Партія не хоче, аби виборці потягнулися до АдН. Один із лідерів останньої вже запропонував поліції стріляти в біженців, які намагаються перетнути німецький кордон. Це викликало обурення. Нормальні німці не голосуватимуть за таку політсилу. Але саме вона є нині партією, що пропонує платформу для тих, хто проти мігрантів і ЄС. На противагу тенденції до зростання її рейтингів є ще й інший тренд у суспільстві країни: тут багато потужних волонтерських організацій. Вони годують біженців, навчають їх німецької. Забезпечують їм дах над головою. І повільно, але впевнено діти шукачів притулку йдуть до шкіл, вивчають мову та інтегруються.
Читайте також: Марцин Заборовський: «Польська демократія точно не під загрозою»
Популярність самої Меркель упала, але раніше була дуже високою — понад 70%. Тож тепер вона намагається знайти спосіб (хоча, звісно, про це не каже) обмежити потік біженців до Німеччини. Канцлер не закликатиме до відновлення кордонів: не може собі такого дозволити, бо це суперечить усьому, за що вона виступає. Понад те, Меркель знає, наскільки серйозного удару завдасть такий крок економіці ЄС та Німеччини, а заодно, звісно, і шенгенській системі. На початку міграційної кризи вона казала однопартійцям: «Дайте мені трохи часу — і в нас усе вийде». Але проблема в тому, що цей час залежав великою мірою від мирних переговорів щодо Сирії. А вони провалилися. Насправді ситуацію для Меркель ускладнив Владімір Путін. Вона сподівалася, що переговори принесуть бодай якусь мирну угоду. Натомість до Європи рухається дедалі більше біженців. Тож тиск на Меркель іде ззовні, особливо з огляду на бомбардування Росією сирійських міст.
До речі, нещодавню поїздку лідера баварського ХСС до Росії німці сприйняли не дуже добре, особливо після історії про зниклу російсько-німецьку дівчинку й того, як ЗМІ РФ рознесли брехню. Зрештою, якщо еліти ФРН побачать, що від Росії в сирійській війні жодної користі, то думатимуть, які взагалі відносини з нею потрібні їхній країні. Міністр Штайнмайєр іще вважає, що простір для дипломатії залишається. Але Меркель нині, схоже, з ним не погоджується, особливо з огляду на події в Східній Україні й той факт, що бомбардування Путіним міст у Сирії тільки поглиблює кризу.
Тим часом німецькі соціал-демократи залежать від Меркель, бо перебувають у спільній коаліції і не можуть її надто критикувати. Крім того, в СДП немає нікого, хто міг би конкурувати з нею. І взагалі важко знайти когось, хто хотів би опинитися зараз на її місці.
Не допомагає в цій ситуації і такий факт: Анґела Меркель звернулася за підтримкою до інших країн ЄС, але більшість їх відмовилася прийняти біженців. І що менше вони допомагають, то сильніші настрої проти Союзу в Німеччині. Звичайні проєесівські німці вірили в солідарність між союзниками. А сьогодні, коли виникла міграційна криза, вони не відчувають дружнього плеча останніх.
Меркель намагається закликати до солідарності та єдності ЄС. Але в інших його країнах вибори, зокрема президентські у Франції; у Данії популісти зачинили двері для шукачів притулку; у Британії буде референдум щодо виходу з Євросоюзу. Через усе це втримувати єдність важче. Крім того, з огляду на міграційну кризу вплив Німеччини слабне. Їй не вдається переконливо донести до інших, чому вони мають моральний і правовий обов’язок допомогти біженцям.
«Шенген — це найкращий проект ЄС на сьогодні»
Крістофер Гартвелл. Президент Ради правління Центру соціальних та економічних досліджень (Варшава)
Європейський Союз останніми роками губить свій шлях: напевне, це почалося з фінансової кризи. Він надто зосередився на макроекономіці, на захисті євро, і занедбав інші питання. Нинішня криза показує, як ЄС намагається взаємодіяти з країнами-членами. І так само він робив у випадку з єврозоною — проштовхував свою волю. Тож нині бачимо реакцію на це. Думка про відновлення прикордонного контролю й демонтаж Шенгенської зони — своєрідна реакція на не зовсім демократичний спосіб мислення Брюсселя; таким чином країни Євросоюзу хочуть сказати, що мають право на власну міграційну політику. Наразі ця реакція скидається на позу. Але якщо процес набере серйозних обертів, то можуть настати дуже неприємні економічні наслідки. Шенген — це найкращий проект ЄС на сьогодні. Польща неймовірно виграла від вільного руху й капіталу, й людей. Відкриття кордонів із Німеччиною стало чудом для польського виробництва, розвитку технологій та прямих зовнішніх інвестицій. Вільний рух робочої сили допоміг не тільки в тому, що громадяни виїжджали (хоча про це говорять найбільше). Окрім іншого, він сприяв імпорту управлінського ноу-хау (якого тут досі бракує) з Німеччини, Нідерландів, Британії: там знають, як керувати організаціями, технологічними фермами тощо. Але найважливіше те, що поляки здобули можливість жити в Британії, Нідерландах чи деінде, користаючись із можливостей, яких поки що немає в їхній країні. До речі, їхня трудова міграція до інших країн звільнила чимало місця на ринку праці для українців.
«Виклик для Євросоюзу — це запит на потужний європейський голос у безпековій політиці»
Бастіан Ґіґеріх. Директор секції оборонного й воєнного аналізу Міжнародного інституту стратегічних досліджень (Лондон)
Мені здається, насамперед ЄС треба визнати, що нині безпекове середовище значно складніше. І виклик для Євросоюзу — це запит на потужний європейський голос у безпековій політиці. Наразі спільнота не зовсім спроможна задовольнити цей запит, бо має внутрішні проблеми, а ще певне розчарування країн-членів щодо інструментів спільної політики. Теоретично я бачу хорошу перспективу ЄС у здатності поєднувати цивільний інструментарій — від дипломатії та допомоги до кризового менеджменту — з мілітарним. Але проблема в тому, що наразі це не реалізовано практично. Натомість Північноатлантичний Альянс є військовою організацією і не має тих цивільних механізмів, хоча власне цей останній аспект, на мою думку, теж невід’ємний у реагуванні на нинішні безпекові виклики, адже вони не суто воєнного характеру. Ось у цьому полягає потенціал ЄС, але він не усвідомлений і не реалізований на практиці. Оптимісти тут додадуть «поки що». А я настроєний скептичніше.
Читайте також: Французький політолог: "Давоський форум став своєрідним Канським фестивалем для керівнків глобального рівня"
На червень 2016 року має бути представлено нову «Глобальну стратегію ЄС». Думаю, в ній напишуть, що світ став значно складнішим, тож Євросоюзові необхідно поліпшити координацію механізмів та інструментів і подумати, як ефективніше працювати в цьому новому середовищі. Проблема в тому, що це не зовсім конкретний план дій. Не думаю, що він стане революційним планом дій, після якого ЄС перейде до іншого рівня безпекової політики.
Що стосується управління кризами, які мають і цивільний, і воєнний виміри, то тут сам Євросоюз не володіє відповідними інструментами й повинен використовувати спроможності своїх країн. Дуже часто його дія як політичного гравця стає можливою, коли один чи два члени займають потужну лідерську позицію. Водночас це лідерство не має викликати в інших враження виключеності з процесу, мовляв їхній голос не чують, а інтереси не враховують. Бо ж, якщо в котроїсь із держав ЄС таке відчуття з’явиться, знаходити компроміси стане набагато складніше.
«Найбільший ризик для нас нині — брак солідарності в ЄС»
Свен Біскоп. Директор програми Europe in the World в Королівському інституті міжнародних відносин «Еґмонт» (Брюссель), член Виконавчої академічної ради Європейського оборонного коледжу (ESDC)
Відповідь на нинішню кризу полягає не в НАТО, а у власній політиці країн стосовно біженців, до того ж у дипломатичному полі. Тобто більше на рівні ЄС.
Що стосується загроз, то справді ближчі до Росії країни інакше сприймають небезпеку звідти. А тут вважають, що треба бути обачними з Москвою, але не варто перебільшувати військову загрозу, яку вона становить для ЄС і НАТО. У випадку України ситуація, звісно, інша. Настрої в Брюсселі швидше можна описати так: гаразд, Путін намагається перемістити протистояння у військове поле, бо вважає себе там сильним. А нам треба його утримувати в дипломатично-економічному, де він слабкий. Хоча це аж ніяк не означає применшування ризиків.
Не так давно я читав лекції в Балтійському оборонному коледжі: там розуміють, що ескалація напруженості у відносинах із РФ не в інтересах Європи і єдина відповідь на наміри Кремля — це комплексні дипломатичні, економічні та військові заходи, з акцентом, мабуть, на перших двох. Ми не воюватимемо з Росією.
Загалом, як на мене, НАТО не бачить сьогодні для себе якоїсь реальної військової загрози. Не думаю, що нам безпосередньо у військовому сенсі загрожує Росія. Існує небезпека тероризму, як засвідчили теракти в Парижі та Брюсселі. Але вона не є життєвою для наших країн та суспільних моделей. Кажучи про загрози, я маю на увазі ризик застосування насильства.
Найбільший ризик для нас нині — брак солідарності та єдності в ЄС: про це свідчить, зокрема, прихід до влади політичних сил у деяких країнах, що вбачають вирішення проблем у самоізоляції від Євросоюзу. Це дуже помітно підриває ЄС як політичне утворення і гравця.
«Виклик для НАТО завжди полягав у тому, щоб одночасно займатися різними секторами»
Бен Німмо. Науковий співробітник Центру аналізу європейської політики (CEPA, Вашингтон), старший науковий співробітник Інституту державного управління (Лондон), колишній провідний прес-офіцер НАТО з питань Росії та України
10–11 лютого відбуваються зустрічі міністрів оборони країн НАТО. Вони розглядають два основні сектори: Східну й Південно-Східну Європу, Середземномор’я та «ІДІЛ». Східноєвропейський аспект — це фактично питання Росії, воно найбільше турбує країни Балтії, Польщу, Болгарію. Південноєвропейський аспект акцентований на Сирії, Середземномор’ї. Виклик для НАТО завжди полягав у тому, щоб одночасно займатися такими різними секторами.
Буде цікаво послухати, що міністри скажуть у ці дні. Генсек НАТО Єнс Столтенберґ щойно заявив, що вони дійшли згоди щодо більшої військової присутності сил НАТО в передових районах східної частини Альянсу й розширення можливостей надсилати туди підкріплення. За його словами, буде мультинаціональний контингент за ротаційним принципом, що доволі цікаво й по-новому. Раніше НАТО не мало постійної присутності бойових сил безпосередньо на тих територіях. Торік було рішення про створення підрозділів з інтеграції сил НАТО в Балтійських країнах. Але то не бойові сили. Наскільки я розумію, те, про що міністри країн Альянсу говорять зараз, — це потенційно бойові підрозділи, хоча Столтенберґ сказав, що деталі ще не обговорено. Вперше НАТО може дислокувати на тих територіях бойові підрозділи.
Читайте також: Stratfor про найближче десятиліття: занепад Росії, криза ЄС та зміцнення Туреччини
Якщо справді йдеться про бойові частини, то Росія звинуватить Альянс у порушенні Основоположного акта Росія — НАТО 1997 року. За словами Столтенберґа, рішення «цілковито відповідає» зобов’язанням Альянсу. В Акті йдеться про те, що НАТО обіцяє «додатково не розміщувати на постійній основі значні бойові сили» «за поточного й передбачуваного безпекового середовища», як у 1997-му, але зобов’язується забезпечувати «необхідну сумісність, інтегрованість і здатність до підсилення» колективної оборони. У мене таке враження, що НАТО й далі дотримуватиметься букви акта, але Росія, напевно, все ж звинуватить Альянс у його порушенні. Столтенберґ сказав, що планує зустрітися з російським міністром закордонних справ Лавровим на Мюнхенській конференції з питань безпеки (12–14 лютого. – Ред.), тож побачимо, як пройде зустріч і як відреагує Лавров.
Водночас на порядку денному НАТО є й інші питання. Щойно пройшли переговори між Туреччиною та Німеччиною стосовно активнішого залучення Альянсу на маршрутах біженців в Егейському морі. Формального прохання ще не було, але це обговорюється. За словами Столтенберґа, він, можливо, оголосить щось із цього приводу вже 11 лютого. Це може стати ще одним фактором для залучення НАТО на Південному Сході в той час, коли розташовуватиме сили чи бази в Східній Європі. А ще говорять про надання розвідувально-координаційних систем AWACS — не безпосередньо для кампанії в Сирії, але американці не раз просили Альянс надіслати свої системи до регіонів, де зараз працюють такі системи від країн окремо. Тож НАТО не буде безпосередньо залучене до операції в Сирії, але свої функції там виконуватиме.