За час повномасштабного вторгнення Росії використання й виробництво в Україні безпілотників сягнуло неймовірних масштабів. Дехто навіть називає Україну лідером у галузі безпілотних технологій, і це не далеко від істини. Якихось два роки тому все справді видавалося набагато скромнішим. Про атаки українських дронів на Москву чи Псков можна було хіба мріяти. Проте сьогодні, на тлі небувало жорстокої війни, в Україні відбувається справжня дронова лихоманка.
Війна перетворила Україну «на своєрідну суперлабораторію винаходів, яка приваблює інвестиції», — пише Washington Post у матеріалі «Війна в Україні стимулює революцію збройних безпілотників за допомогою штучного інтелекту». «Технології штучного інтелекту, які розробляє дедалі більша кількість українських компаній — виробників дронів, є одним із кількох інноваційних стрибків, які відбуваються на внутрішньому ринку безпілотних літальних апаратів України. Це особливо важливо для української армії, яка менше озброєна й бореться з більшим і краще оснащеним російським ворогом», — ідеться в статті.
Скільки сьогодні в Україні є виробників безпілотників і яку кількість моделей вони продукують — достеменно не знає ніхто, навіть, певно, спецслужби. Цей ринок доволі хаотичний, різнокаліберний і водночас дуже барвистий. Ну і засекречений. Хоча зайва таємничість, як визнають самі виробники дронів, серйозно заважає просуванню їхнього продукту. В індустрію інвестують волонтери, військові, топові бізнесмени, колишні або нинішні чиновники й держава. Зробити свій внесок у перемогу є чимало охочих. Проте не завжди люди, які працюють у цій галузі чи вкладають у неї гроші, бажають це афішувати.
Читайте також: Українці вперше в історії уразили підводний човен крилатою ракетою з літака. Згадуємо й інші успішні операції
Як стверджує голова Держспецзв’язку України Юрій Щиголь в інтерв’ю Радіо Свобода, понад 200 компаній в Україні сьогодні займаються виробництвом безпілотних літальних апаратів. Кожна з них виробляє не одну модель дронів, а щонайменше дві, три, чотири. Тому, якщо вірити чиновнику, загальна кількість моделей дронів, які можуть продукувати в Україні, наближається або й перевалила за тисячу екземплярів. І тут ідеться про дрони дуже різного призначення: розвідувальні, ударні, близької та далекої дії. Очевидно, що не всі ці моделі запускають у серійне виробництво. Багато так і залишаються експериментальними, хоча переважно й проходять випробування в реальних бойових умовах. У будь-якому разі моделі постійно вдосконалюються та модернізуються, адже щодня з’являються нові виклики, яким доводиться протистояти на полі бою.
Перші експерименти в українській армії з безпілотниками почалися ще до 2014 року. Для проби купили кілька ізраїльських дронів, у Харкові та Чугуєві намагалися розробляти свої. Але всі ці проєкти закінчилися нічим. Лише з початком війни на Донбасі, коли стало зрозуміло, що армія потребує очей, щоби бути ефективнішою на полі бою, цим питанням зайнялися серйозно. Та й то не військові, а волонтери. Хтось возив із закордону перші DJI Phantom, які з’явилися 2013 року, а хтось почав розробляти своє.
Авіамоделісти, які й до того робили свої літачки, тепер намагалися адаптувати їх до потреб фронту. Монтували в них камери, експериментували із системами керування. Так із часом з’явилася вже легендарна «Фурія» у своїй першій модифікації. Далі народився «Лелека». Його, як і «Фурію», кажуть, спочатку зробили як композитну копію якогось китайського пінопластового літачка.
Паралельно над створенням БПЛА працювала ще одна група людей — кіношники. Уже тоді з’явилися кіношні дрони, і на них був немалий попит, бо індустрія шалено розвивалася. Вони були досить примітивні, але літали, знімали. Для розвідки на передовій це було саме те, що потрібно. Їх ще не глушили, тому хлопці літали ними, доки можна було, дивилися ворожі позиції, корегували.
Майже всі компоненти для виробництва БПЛА спочатку були імпортні. Потім почали з’являтися свої аналоги: електроніка, планери, шасі, катапульта, наземна станція. Камера, мотор, автопілот, сенсор переважно залишалися покупними. Їхнє виробництво поодинокими екземплярами чи малими партіями було невиправдано дорогим. Реально до початку повномасштабного вторгнення в Україні з перемінним успіхом працювали близько десяти фірм — виробників дронів. Половина окупалася, а ще половина трималася на ентузіазмі та донатах благодійників. Масові ж розробка й виробництво БПЛА почалися лише 2022 року.
Читайте також: Командир аеророзвідки: «Тричі контужений оператор вартує значно більше, ніж той, який щойно прийшов»
Улітку 2023-го українська влада дещо спростила умови роботи виробників безпілотників і в межах програми «Армія дронів» виділила нечувані 40 млрд грн на їхню закупівлю для потреб фронту. Галузь, безперечно, отримала новий поштовх для розвитку. Утім, як виявилося, навіть за такого масштабу, як сьогодні, вона ще не здатна забезпечити всі потреби. Експерти впевнені, що до кінця року через нестачу виробничих потужностей освоїти виділені кошти буде важко.
Дуже гостро відчувається нестача фахівців. Виробники отримують контракти, але не можуть найняти кваліфікованих працівників, бо ті переважно вже працюють в аналогічних компаніях. Нині велика потреба в розробниках, пілотах, операторах дронів, а особливо добрих інструкторах.
Врешті, яка б кількість дронів в Україні не вироблялася, їх завжди бракуватиме. І не лише тому, що війна щоразу стає більш технологічною, а сфери застосування безпілотників розширюються. Шалена інтенсивність бойових дій і постійна нестача традиційних засобів для протистояння ворогу змушують українських захисників компенсувати прогалини масовим використанням безпілотників, зокрема дронів-камікадзе та БПЛА зі скидами. Ідеться як про дрони, що літають на кілька кілометрів, так і про ті, що здатні долати сотні або й тисячі.
Звичайно, це не гра в одні ворота. Росія готувалася до війни заздалегідь щонайменше з 2004 року й, відповідно, вкладала в нове озброєння та технології чималі гроші. Можна критикувати ці технології, мовляв, вони застарілі, але байдуже — їхні БПЛА доволі ефективні. Якщо над позиціями літає розвідник «Орлан», то чекай ракету або арту. А чого варті смертоносні «Ланцети», які працюють у парі з «Орланами» й летять на відстань не 5 км, як FPV, а 35. А тепер, у новій модифікації, уже, схоже, і на 70–100 км. Це дуже неприємна річ, яка працює через ретранслятор, і тому небезпечна. Росіяни не сидять на місці й вкладають величезні кошти в розробки. Або, як у випадку з іранськими Shahed, у закупівлю БПЛА-камікадзе. І, власне, поштовх до інтенсивного та масового виробництва в Україні далекобійних дронів-камікадзе, які нині кошмарять Москву, спричинило саме застосування Росією Shahed 136. А не, як багато хто думає, відмова партнерів надавати ЗСУ ракети середньої та великої дальності через острах, що ми почнемо стріляти по Росії. Відправною точкою став саме день, коли Shahed уперше прилетів до Києва.
Станом на сьогодні в Україні вже є щонайменше десяток моделей дронів, які можуть долати багато сотень кілометрів і досягати російської столиці. Москвичі це підтвердять.
Деякі з них уже запущені в серійне виробництво, а якісь ще на стадії випробовування, але процес пішов. Скажімо, ще з 2021 року відомо про ударний дрон UJ-22 Airborne від компанії «УкрДжет», який летить на відстань 800 км і вже використовувався ГУР МО для ураження цілей у Росії. На слуху дрони, які здатні летіти на більш як 1000 км: Raybird-3, «HaKi-20», «Сокіл», «Кобра» чи «Бобер». «Бобер» уже щонайменше двічі гостював у російській столиці — 30 липня і 1 серпня — та навіть дещо допоміг удосконалити фасад тамтешнього бізнес-центру «Москва-Сіті». Ну і зовсім нещодавно спецпризначенці СБУ повідомили про ще одну свою розробку — дрон «Морок», який б’є на 800 км.
Звичайно, варто розуміти, що жоден безпілотник, який несе 5–30 кг вибухівки, не здатний замінити собою ракету, яка має бойову частину 400–500 кг. Наразі це тимчасове рішення. Зруйнувати Москву в такий спосіб не вдасться. Безпілотник-камікадзе — це лише томагавк на мінімалках. Його легше збити, у нього менша бойова частина, від нього набагато простіше захищатися, установивши металеву сітку над об’єктом.
Дронами можливо підпалювати нафтобази чи склади, завдавати пошкоджень об’єктам інфраструктури, але основне їхнє завдання зовсім інше. Принаймні у випадку з російською столицею. Москва має знати, що війна — не десь там в Україні, а вже тут. Кошмар, який вона розв’язала, прийшов і до неї додому.
Ба більше, комбіноване використання дронів різного типу також призвело до серйозних змін у тактиці бойових дій на самому фронті. Якщо раніше «орки» не соромлячись перли танками на українські позиції та розстрілювали їх упритул, знаючи, що захисникам нічим відповісти, то тепер вони знову йдуть людьми. Бо коли на нулі багато різних дронів, які залітають далі, ніж РПГ чи «Стінгер», то танки бояться підходити. Адже по танку точно прилетить, а на людей, можливо, ще пошкодують витрачати дорогі девайси.
Нещодавно віцепрем’єр-міністр — міністр цифрової трансформації України Михайло Федоров оприлюднив цікаву статистику, якою лише підтвердив цю тенденцію. Приблизно половину одиниць техніки окупантів на полі бою уразили оператори «Армії дронів», а не, як це було раніше, артою чи ПТРК. Це не вичерпна статистика по фронту. Це також не означає, що вся зазначена техніка була знищена. Частина, можливо, лише пошкоджена. Але при собівартості FPV-дрона в $500 і знищеного ним танка вартістю щонайменше $1 млн ефективність такої тактики важко недооцінити. Навіть якщо на ураження буде витрачено 10 FPV, це все одно дешевше за один «Джавелін» вартістю близько $100 тис.
Читайте також: Том Купер: Знімаю капелюха перед операцією ПС ЗСУ. Створюється враження, що головну російську базу в Чорному морі захищають підлітки
Звісно, це не означає, що українці тепер воюють самими дронами. Вони — усе ще допоміжний елемент, який не здатний повноцінно замінити інші види зброї. Але вміле використання безпілотних технологій у вдалих комбінаціях між собою та із традиційними інструментами ураження створює неабияку перевагу на полі бою. Щонайменше дає змогу швидше ухвалювати рішення, економити час та людей і якісніше працювати, знищуючи техніку, укріплення й живу силу противника. Скажімо, уражальна сила FPV-дрона, який застосовують ЗСУ, приблизно така сама, як у піхотного міномета, на 60 або 82 мм. Але умови роботи й коефіцієнт корисної дії геть інші. Запускаючи FPV, ти бачиш, куди б’єш, маєш змогу супроводжувати дрон протягом усього польоту. Натомість мінометом можна лупити скільки завгодно, не знаючи достеменно, чи влучив. Щоправда, і тут є важливі нюанси. Навіть коли FPV літає, інший дрон здалеку мусить вести розвідку. Дуже важливо розуміти, чи він влучив. Бо якщо пройшов десь поруч, картинка в оператора зникла, ціль усе одно залишилася неуражена. Інший дрон обов’язково має подивитися на результат. Крім того, бойові оператори FPV наполегливо радять працювати через ретранслятори. Коли сигнал іде через дрон-розвідник, який висить десь високо під хмарами. Коли є ретранслятор, то РЕБ працює менш ефективно. Якщо FPV встиг захопити ціль, він іде по камері — глушити його немає сенсу. У такій спайці оператор FPV менше ризикує життям, адже може працювати зі схрону, не показуючи носа з окопу.
Коли в тебе є різні засоби й ти їх розумно комбінуєш, щось вигадуєш, можеш реалізувати найнесподіваніші задуми.
Наприклад, завислий над ворожими позиціями FPV-дрон обов’язково змусить тамтешніх мешканців поховатися в бліндажі та нори. У цей час, коли всі сховалися, штурмовики можуть наблизитися до ворожих позицій і застати противника зненацька.
Урешті навіть звичайний штурм набагато легше й ефективніше проводити, коли над полем бою висить дрон розвідник і показує, хто де ховається. Те саме стосується й артилерії, яку можливо корегувати в режимі реального часу.
Сьогодні український дронопарк налічує, як уже зазначалося, сотні безпілотних проєктів, які допомагають українцям наближати перемогу. Вони призначені для виконання найрізноманітніших завдань на різних оперативних рівнях. Та справжнім проривом стала поява українських морських дронів. Сьогодні достеменно відомо про дві моделі (їх є більше), які сили оборони України використовують для атак по російських надводних цілях та Кримському мосту. Це дрони-камікадзе MAGURA V5 і розробка інженерів СБУ брандер Sea Baby.
Усі звикли, що на морі воюють есмінцями, десантними кораблями, підводними човнами. А тут раптом виїжджають якісь човники й кардинально змінюють ситуацію. Ніхто на це не розраховував. Морські розвідувальні дрони багато хто робив. Але саме камікадзе, атакувальні, якщо й були, то майже не застосовувалися. А виявилося, що вони працюють.
В України немає флоту, і нам не треба захищати свої кораблі — ми можемо тільки атакувати. Росіяни більше не можуть почуватися вільно в Чорному морі. Ми не тільки відігнали їх від свого узбережжя, а й кошмаримо по всьому периметру. З корабля такий дрон виявляється на відстані кількох кілометрів. Це значить, що він може підійти досить близько до цілі й атакувати раніше, ніж проти нього щось устигнуть зробити. Москалі змушені вживати якихось запобіжних заходів: затоплювати баржі перед Кримським мостом, натягувати якісь сітки чи ставити понтони, щоб захистити свої судна й порти, бо це реально крута несподіванка, яка змінює всю логіку війни на воді.
Чи можна вважати Україну сьогодні лідером з розвитку безпілотних технологій? Певною мірою так. У сенсі зростання галузі точно. У жодній країні так швидко безпілотна галузь не зростає. За рівнем практичного застосування безпілотників також. У нас з’явилися тисячі операторів з бойовим досвідом, які в режимі No Bullshit розуміють, що і як працюватиме, а що — ні. Але з погляду створення найвищих технологій — ні. Технології створюються роками. На китайському Mavic камера краща, ніж на будь-якому українському безпілотнику, кажуть розробники.
Читайте також: Кара небесна. Дрони як зброя
У нас дійсно відбувається певний провив, і цим проривом, як не дивно, навіть активно користуються західні партнери. З початком вторгнення виявилося, що західні дрони, призначені для підтримки сухопутних операцій, зовсім не підходять для нашої війни. Коли надійшли перші партії, було дуже велике розчарування: не та дальність, не та стійкість. Насправді проблема в самому масштабі війни, яка йде в Україні. Коли війська НАТО працюють десь в Азії, спочатку вони ракетами знищують ППО противника, потім авіацією знищують якісь наземні об’єкти, а потім заходять люди. І вже немає ні РЕБу, нічого такого. Вони просто ганяють по кущах терористів. Саме для цього були зроблені американські маленькі дрони. А тут у нас повномасштабна війна з РЕБом, авіацією тощо. Зрозуміло, що ці дрони не працюють. І Заходу є над чим замислитися. Що він, власне, і робить, уважно аналізуючи український досвід.