Дрезденський період Путіна: чого майбутній диктатор навчився під час роботи у НДР

Світ
18 Листопада 2022, 09:11

За останні кілька місяців про Владіміра Путіна писали багато. З моменту вторгнення Росії в Україну незліченна кількість експертів оцінила кремлівського правителя. Аналізували навіть його пози під час виступів на телебаченні. Але багато спроб пояснення були з розряду спекуляцій.

Шахи із колегами зі Штазі. Владімір Путін як молодий офіцер КДБ у НДР. Джерело: BuArch, MfS, BV Ddn, Abt OT, Fo 1171, Bild 1, сайт Губертуса Кнабе

Втім є письмові документи, які свідчать про той етап у житті Путіна, який мав на нього вирішальний вплив – час, коли він був офіцером I Головного управління радянського комітету державної безпеки (КДБ) у Дрездені. Саме сюди в 1985 році, після закінчення Вищої школи КДБ в Москві, радянська служба зовнішньої розвідки відправила 33-річного Путіна у його перше закордонне відрядження. І ось п’ять років по тому він став свідком того, як здавалося б незламну диктатуру СЄПН повалили громадянські протести. Йому та його тодішній дружині Людмилі на початку 1990 року довелось поспіхом збирати речі в своєму житлі за адресою Радеберґерштрассе 101 і повертатися в Росію.

Документи про стажування Путіна в НДР зараз зберігаються у Дрезденському відділенні Федерального архіву. Вони з фондів місцевого районного управління східнонімецького МДБ – Міністерства державної безпеки (відомого як Штазі). Воно тісно співпрацювало зі своїми «друзями», як у Штазі називали КДБ. Архів видав на запит близько 500 аркушів документів, а також десятки здебільшого неопублікованих фотографій. І хоча лише деякі документи походять безпосередньо з КДБ, вони дають глибоке уявлення про тодішню. діяльність російського президента. Найбільше при їх читанні дивує те, наскільки сильно наслідки тієї діяльності сягають сьогодення.

Костюм замість уніформи

На перший погляд найцікавіші, безсумнівно, ті дрезденські фотографії, на яких Путін на різних заходах. Штазі регулярно запрошувала колег з КДБ на різні урочистості, наприклад на присягу новобранців чи на політичні річниці. Серед запрошених майже завжди був і Путін.

На світлинах зображений стрункий, дещо незграбний на вигляд чоловік, з ранніми залисинами, який переважно мовчки оцінює оточення. Замість уніформи Путін у костюмі, сорочці й краватці, а замість звичного алкоголю перед ним майже завжди стоїть склянка соку. Він дисциплінований, динамічний і амбітний.

Читайте також:  Том Купер: «Старий каґебіст всередині путіна все ще сподівався на “свою людину в США”» 

Більшість фотографій знайшли у вигляді недатованих паперових роздруків у відділі оперативних технологій. Тому лише кілька з них можна точно класифікувати. На одному груповому фото, наприклад, Путін на зламі 1988/89 років відвідує музей 1-ї радянської гвардійської танкової армії. На іншому від 21 листопада 1987 року він на так званому балу братерства по зброї отримує золотий почесний знак Товариства німецько-радянської дружби (DSF). На цей захід Штазі запросила 13 радянських чекістів з дружинами.

Владімір Путін і Сєрґєй Чємєзов (праворуч) на балу братів по зброї. Джерело: BuArch, MfS, BV Ddn, Abt OT, Fo 1189, Bild 1, сайт Губертуса Кнабе

Однак змістовно письмові документи значно цікавіші. Вони документують, наприклад, стрімке підвищення Путіна у званнях від капітана до майора і підполковника. Вже у 1987 році він заступав свого начальника Лазаря Матвєєва, а після цього навіть кілька разів очолював дрезденську резидентуру КДБ. Окрім того Путін також обійняв непопулярну, але важливу для кар’єри посаду секретаря парторганізації. Вже в лютому 1988 року його знову відзначили, цього разу сам міністр Штазі Еріх Мільке нагородив його бронзовою медаллю національної народної армії «За заслуги». Фото, на якому Путін зображений з Мільке та шефом дрезденської СЄПН Гансом Модров, ймовірно, зроблене саме за цієї нагоди.

Від капітана до підполковника – Путін із керівником Штазі Еріхом Мільке (у центрі) та керівником СЄПН Гансом Модровом (праворуч). Джерело: BuArch, MfS, BV Ddn, Abt OT, Fo 1191, Bild 6, сайт Губертуса Кнабе

Документи також свідчать, що розпад НДР став для Путіна абсолютною несподіванкою. Ніде немає жодних згадок про те, що співробітники радянського КДБ та східнонімецького МДБ знали про небезпеку, що насувається. «Соціалізм у наступі», заявляв шеф дрезденського Штазі Горст Бьом у своєму виступі на балу братерства по зброї. «Його подальше зміцнення (…), ось основна риса, визначальний фактор історії нашого століття».

Тим більшим виявився шок, коли в 1989 році раптово захитався режим СЄПН, в тому числі й для Путіна, який бачив цей процес на власні очі. Коли в грудні демонстранти зайняли районне управління Штазі, деякі з них прийшли також під неподалік розташовану віллу КДБ на вулиці Анґелікаштрассе 4. Як пізніше розповідав Путін, він марно просив радянське військове командування в Дрездені про підтримку. За свідченнями очевидців, він врешті сам підійшов до воріт, де, видаючи себе за перекладача, пояснив демонстрантам німецькою, що це радянська територія. «У випадку, якщо сюди зайдуть сторонні, я наказав стріляти», сказав він тоді. І натовп відступив.

Вийшов як перекладач. Колишня віла КДБ на Анґелікаштрасе 4 у Дрездені. Джерело: SchiDD / CC BY-SA 4.0, сайт Губертуса Кнабе

Побоюючись захоплення резиденції КДБ, Путін і його колеги гарячково взялися за знищення своїх старанно зібраних справ. «Ми день і ніч кидали речі в вогонь», згадував він пізніше. Як розповів його останній начальник Владімір Широков, дванадцять вантажівок з документами зрештою відвезли до місцевого штабу радянської армії, щоб знищити їх під захистом військ. Але там спершу зламалася піч для спалювання секретних документів, потім не надійшов напалм, яким мали спалити папери на полігоні. Зрештою, їх облили бензином і підпалили, що спричинило вибух.

У тому самому інтерв’ю Широков також описує ганебну втечу КДБ з Дрездена. Оскільки за ним стежили з шостої ранку до опівночі, він робив вигляд, що припинив будь-яку діяльність. Однак він таємно придбав і завантажив два автомобілі, які вночі «вивели на рейс». Врешті під покровом темряви його разом з сином таки вивезли. «Вранці ми вже були в Польщі». Про те, наскільки вирішальним для чекістів був крах режиму, можна зрозуміти і з того, що самовпевнений шеф дрезденського Штазі, якого бачимо на багатьох фото з Путіним, у віці 52 років покінчив життя самогубством. Глибока недовіра російського президента до громадянського суспільства дуже пов’язана з цим досвідом.

Самогубство у віці 52 років. Бос дрезденського Штазі Горст Бьом (праворуч) виголошує промову у присутності Путіна. Джерело: BuArch, MfS, BV Ddn, Abt OT, Fo 1230, Bild 17, сайт Губертуса Кнабе

Мережа КДБ

Документи також свідчать про структуру офісу Путіна та про завдання, які він виконував. Окрім керівника, «канцелярія офіцера зв’язку» складалася лише з заступника, секретаря та чотирьох офіцерів. Те, що принаймні троє з тодішніх колег Путіна й сьогодні входять до найближчого оточення російського президента, доводить, що так часто згадувані мережі КДБ справді існують.

Наприклад, Євген Школов, чиє ім’я є у списку тих, кого Штазі вітала з днем народження, зробив дивовижну кар’єру. Син радянського розвідника, він народився в Дрездені в 1955 році і пізніше повернувся туди для роботи в КДБ. Після розпаду Радянського Союзу спершу працював дрібним державним службовцем у міській адміністрації в Івановській області. Але щойно Путін став президентом, як повернув його у своє оточення. Незабаром російські ЗМІ почали називати його «головним кадровиком Путіна», оскільки він відповідав переважно за кадрові питання в Кремлі. Після того, як США внесли його до санкційного списку в 2018 році, він перейшов на посаду члена правління в державній енергетичній компанії.

Читайте також:  Західні медіа: Херсон — велика поразка Росії, а Путін — не Гітлер

Ніколай Токарєв також відіграє ключову роль в енергетичній галузі. Його ім’я є у таємному телефонному списку Штазі. Як і Путін, він навчався у вищій школі КДБ в Москві, а тоді поїхав в Дрезден. Після падіння комуністичного режиму він спершу влаштувався на роботу в російсько-німецьку лізингову компанію, а коли Путін опинився в адміністрації Кремля в 1996 році, то зробив його заступником керівника державного підприємства по роботі з іноземною нерухомістю.

Після вступу на посаду президента Путін призначив Токарєва генеральним директором «Зарубєжнєфті», державної компанії, яка займається розробкою нафтових і газових родовищ. У 2007 році він очолив компанію «Транснєфть», яка експлуатує величезні нафтопроводи Росії. Токарєв так само потрапив до санкційних списків ЄС та США, а віднедавна туди внесли і його доньку, яка, за деякими даними, управляє його елітною нерухомістю вартістю понад $50 млн. З його дрезденськими колегами Путіна поєднує не лише особливе кадебістське розуміння лояльності, де зрада карається смертю. Він також корумпував їх матеріально, дозволяючи безперешкодно збагачуватися.

Від офіцера КДБ до шефа трубопроводу. Колишній колега Путіна з Дрездена Ніколай Токарєв 1986 і 2022. Джерело: BuArch, MfS, BV Ddn, Abt KuSch 7216, Bl. 33; Kremlin.ru / CC BY 4.0, сайт Губертуса Кнабе

У НДР Токарєву доводилось ділити телефон ще й з Сєрґєєм Чемезовим, третьою довіреною особою Путіна з Дрездена. На одній з фотографій він доброзичливо дивиться на Путіна якому саме вручають нагороду. Кажуть, що дружини обох чекістів також були подругами, адже всі співробітники КДБ жили в одному панельному будинку. Коли Путін прийшов у Кремль, він знайшов Чемезову посаду в апараті президента, де той відповідав за зовнішньоекономічні зв’язки. Щойно Путін сам став президентом, він зробив його головним виробником зброї, спершу в державній компанії з експорту озброєнь «Рособоронекспорт», а потім в її материнській компанії «Ростєх». Через війну в Україні Чемезов, який ще й член президії путінської партії «Єдина Росія», набув особливого значення.

Згідно з повідомленням однієї з російських газет, дохід сім’ї Чемезова в 2013 році становив понад 800 мільйонів рублів, що на той час відповідало близько  €20 млн. Окрім того, він, як вважають, володіє численними цінними об’єктами нерухомості. Ще у 2014 році США та ЄС заборонили йому в’їзд та блокували рахунки. В березні 2022 року іспанський уряд у Барселоні конфіскував його 85-метрову яхту, яка, за деякими даними, коштує  $140 млн. Оскільки Чемезов також володіє активами, якими керують переважно члени його сім’ї, його пасербицю, тещу та сина також внесли до санкційного списку ЄС.

Спекуляції та легенди

Офіційно за контакти з окружним управлінням Штазі в Дрездені відповідали Путін і його колеги. Однак, як співробітники І-го Головного управління, вони водночас мали завдання вербувати західну агентуру для КДБ. Спекуляції, які ширяться з цього приводу, при ознайомленні з документами виявляються переважно не надто переконливими.

У своїй книзі «Люди Путіна» журналістка Кетрін Белтон пише, наприклад, що тоді Путін підтримував радикальних лівих терористів і неонацистів у Федеративній Республіці. Журналістка стверджує, що члени Фракції Червоної армії (RAF) багато разів їздили до нього потягом. Вони також начебто передали списки зброї, яку потім завезли у Західну Німеччину. Навіть напад на керівника Deutsche Bank Альфреда Герргаузена був «спланований з Дрездена», вважає Белтон.

Жодних документальних свідчень про це немає. Таку співпрацю Штазі з її добрими контактами в RAF та тотальним стеженням за прикордонним рухом безумовно не могла б не помітити. КДБ теж навряд чи довірив би таку політично делікатну операцію недосвідченому офіцеру зовнішньої розвідки у східнонімецькій провінції. Саме лише твердження, що Штазі забирала терористів із залізничного вокзалу радянськими лімузинами ЗІЛ, робить анонімного свідка Белтон неправдоподібним. Тими шестиметровими представницькими авто користувалося виключно вище державне керівництво.

Читайте також:  Ядерний дубець Путіна: міфи і реальність

Белтон також вважає, що Путін відігравав значну роль у технологічному шпигунстві. Оскільки комбінат електроніки Robotron знаходився в Дрездені, це місто, мовляв, було центром нелегального обігу західних технологій. Однак, як свідчать документи Штазі, більша частина нелегальних закупівель проходила через штаб-квартиру в Східному Берліні, яка передавала матеріали безпосередньо до Москви. Відповідно скромно висловлювався й керівник дрезденської Штазі на балу братерства по зброї. «Наші розвідники», доповідав він радянським колегам, зробили «внесок» у розробку 32-розрядного комп’ютера та 256-кілобітної схеми пам’яті, при цьому він власноруч викреслив прикметник «великий».

Ще сумнівніші твердження журналіста Еріха Шмідта-Енбума про те, що західнонімецькій федеральній розвідувальній службі (BND) на початку 1980-их років вдалося отримати в якості джерела перекладачку дрезденського КДБ. Шеф Путіна Матвєєв начебто навіть мав з нею роман, доки вона не завагітніла і не втекла на Захід. У документах про це немає ані слова, хоча Штазі, безумовно, дуже детально проаналізувала б таку справу. Натомість численні інші документи навпаки, свідчать про їхній параноїдальний страх перед шпигунами.

Доведено, що покійна американська політологиня Карен Давіша помилялася, коли стверджувала, що Путін був на фото з Маттіасом Варніґом, шпигуном Штазі, якого російський президент згодом призначив керуючим директором Північних потоків 1 і 2. Насправді чоловік, зображений на фото, – це керівник районного відділення Штазі в Каменці Горст Кубель. Твердження Белтон про те, що Варніґ був «частиною осередку КДБ в Дрездені», який Путін створив під прикриттям консалтингової фірми, також викликає великі сумніви. Згідно з документами, Варніґ з 1986 по 1990 рік жив як агент у Західній Німеччині, а до того працював у Східному Берліні в Міністерстві державної безпеки та в Міністерстві зовнішньої торгівлі.

Читайте також: У Politico склали рейтинг потенційних спадкоємців Путіна

Нарешті, чистою фантазією є твердження центру журналістських розслідувань Correctiv мовляв Путін завербував штатного співробітника Штазі в якості агента в Дрездені. Центр, який, серед іншого, здійснює «перевірку фактів» для Facebook, повідомив, що через це чоловіка «перевели із зовнішньої розвідки до менш престижного відділу спостереження». Путін начебто завербував і Райнера Зоннтаґа щоб інфільтрувати його як неонациста у Федеративну Республіку. Нещодавно американський портал SourceMaterial ще більше прикрасив цю історію і поширив інформацію про те, що співробітника Штазі начебто засудили в НДР до трьох років ув’язнення за роботу на КДБ.

Про все це в документах немає жодного слова. Натомість в особовій справі чоловіка зазначено, що його переведели у 1988 році у зв’язку з непридатністю до роботи з агентурою через «метушливість і розсіяність». На новому місці призначення з ним незабаром виникли подібні проблеми, тому врешті йому дозволили виконувати лише технічні роботи. У в’язниці він ніколи не сидів.

Сумнівно виглядає й героїчна історія, розказана колишнім соратником Путіна у книзі, виданій під псевдонімом. Чоловік, ймовірно, Владімір Агартанов, стверджував, що під час розвалу НДР Путін витягнув картотеку контактів КДБ з районного управління Штазі. Втім насправді вони, як і всі особи, були зареєстровані в загальній картотеці F16. Тому Путіну довелося б вибирати картки по одній, це зайняло б години, якщо не дні. Понад те, дублікат кожної картки був у Берліні.

Владімір Путін і його бос Лазар Матвєєв (у центрі), ймовірно, лютий 1988 року. Джерело: BuArch, MfS, BV Ddn, Abt OT, Fo 1191, Bl. 2, сайт Губертуса Кнабе

Агенти Путіна

Вибіркові перевірки показали, що в Дрездені досі зберігаються картотеки агентів КДБ. Всі вони мають реєстраційний номер XII 2135/74, який передбачав так звану процедуру безпеки, за допомогою якої Штазі реєструвала великі групи людей. Однак, на відміну від звичайної процедури, в картці справи, яка також збереглася, в графі «співробітники» зазначено лише «друзі», тому лише в окремих випадках можна визначити, де куратором інформатора був особисто Путін.

Резервний файл також зберігся – це вражаюча знахідка, адже в ньому список всіх агентів КДБ в Дрездені, в тому числі й військової розвідки. Однак з оригінального файлу обсягом щонайменше 90 сторінок збереглися лише два двосторонні аркуші, які виявили лише в 1995 році. На них – прізвища 83 осіб, з яких 37 – з Федеративної Республіки.

Терористів RAF серед них немає. Путін натомість був зайнятий радше рутинною роботою. До нього зверталися, наприклад, коли молодий співробітник КДБ з Ленінграда під час свого візиту до Дрездена шукав контакту у Міністерстві державної безпеки, а воно відмовялося йти на це без попереднього повідомлення центру. В іншому документі Путін просить шефа дрезденського Штазі про «дієву підтримку», коли агенту КДБ «помилково» відключили телефон; МДБ простежило за тим, щоб його знову включили.

Завантажений рутинною роботою. Путін дарує букет квітів на нагородженні в Дрездені. Джерело: BuArch, MfS, BV Ddn, Abt OT, Fo 1230, Bild 10, сайт Губертуса Кнабе

Всупереч поширюваним чуткам, коли йшлося про вербування громадян НДР, руки Путіна значною мірою були зв’язані. Згідно з угодою між КДБ і МДБ від 1978 року, це дозволялося лише для «вирішення розвідувальних і контррозвідувальних завдань у капіталістичних державах і Західному Берліні», а також для охорони радянських військових об’єктів. Перед тим, як КДБ могло звернутися до громадянина НДР, його мало перевірити МДБ, що фактично надавало останньому право вето.

Читайте також:  Росія програє війну, бо Путін не усвідомлював, наскільки слабка промислова база РФ – The Jerusalem Times

Тому припущення про операцію під назвою «Луч», за допомогою якої КДБ нібито намагався завербувати агентів впливу серед функціонерів СЄПН і правозахисників у 1989 році, і до якої, як кажуть, також був причетний Путін, не видаються особливо правдоподібними. Навпаки, з документів видно, що Штазі дуже пильно стежила за дотриманням законності. Так, наприклад, у березні 1989 року вона скаржилася на неузгоджені контакти з резервістами, які КДБ тоді негайно припинив. А коли КДБ запросив «компромат» на жінку з Дрездена, Бьом відповів: «За громадян НДР відповідаємо ми!» Вербування агентів впливу навряд чи залишилося б непоміченим, і безумовно викликало б ще більший протест.

Вищезгадана угода також пояснює, чому Путін мав посвідчення МДБ. Коли його знайшли у 2018 році, це була невеличка сенсація. Але потім з’ясувалося, що в 1978 році Штазі зобов’язалася забезпечити зв’язкових КДБ та їхніх співробітників документами, «що дозволяють їм входити в службові приміщення МДБ НДР».

Жодного неузгодженого контакту з громадянами НДР. Штазі-посвідчення Владіміра Путіна. Джерело: BuArch, MfS, BV Ddn, Abt KuSch 7216, Bl. 18, сайт Губертуса Кнабе

Доклавши трохи зусиль в документах можна знайти й згадки про фактичних агентів Путіна. Наприклад чоловік, якому вимкнули телефон, працював з І департаментом кримінального розшуку (К1), своєрідною допоміжною силою Штазі з 15 тис. власних інформаторів. У 1982 році КДБ зареєстрував його як провідного позаштатного співробітника (FIM), це означає, що він керував іншими позаштатними співробітниками (ІМ). «В інтересах друзів», наприклад, він переконував знайомого подати заявку на поїздку на Захід, щоб вийти на зв’язок із військовослужбовцем Бундесверу. Його начальство було задоволене його «специфічно-оперативною роботою», але він точно не був агентом вищої ланки. Навпаки, через часті візити в забігайлівки, борги та дружбу зі злочинцями, Департамент карного розшуку відправив його у дострокову відставку з «міркувань політики безпеки».

На дрезденське КДБ працював ще один поліцейський з К1. Чоловік з позивним «Генрі» числився там з 1975 року і також був FIM. Серед його інформаторів був доцент секції політекономії Дрезденського технічного університету, який з 1985 року працював під псевдонімом «Бок». Через нього КДБ, у свою чергу, залучив західну німкеню з Безіґгайму поблизу Штутґарта «до добровільного співробітництва шляхом письмової заяви»: ІМ «Улля». У вербуванні західної агентури НДР Путіна не обмежувала.

«Майстер таємних комбінацій»

Пошуки шпигунів звісно були трудомісткою справою. КДБ постійно стежив за людьми, яких розглядали як варіант. Військова розвідка була значно активнішою, аніж Путін, оскільки війська, дислоковані в районі Дрездена, у разі війни мали просунутися далеко вглиб Федеративної Республіки. Так, відповідальний за це полковник Валєрій Андросов неодноразово звертався до Штазі з проханням встановити «зв’язки між громадянами НДР та особами з ФРН» у таких місцях дислокації Бундесверу, як Мюнстер чи Зольтау. Полковник Гарді Андерс, який відповідав за зв’язок з КДБ у дрезденському Штазі, надсилав йому сотні повідомлень з подорожей та листування.

Звʼязковий Штазі Гарді Андерс (у центрі) з Путіним і його босом Лазарем Матвєєвим. Джерело: BuArch, MfS, BV Ddn, Abt OT, Fo 1191, Bild 1, сайт Губертуса Кнабе

У вересні 1986 року начальник Путіна Матвєєв також просив про «спеціальний пошук». Він шукав громадян НДР «віком до 50 років», які клопотали про приватні поїздки в Бонн, Ганновер і Мюнхен. Однак Штазі відмовила йому, оскільки такий пошук був, начебто, неможливий. Більше успіху мав його наступник Широков. У березні 1989 року він доручив провести перевірку громадянки ФРН, яка хотіла в’їхати в НДР і становила «оперативний інтерес» для КДБ. Штазі також допомогла, коли Широков запитав про західного берлінця, який цікавив КДБ як «потенційна опція вербування».

Читайте також:  «Велика вітчизняна спецоперація». Як Путін зруйнував свою угоду з росіянами 

Іноді Штазі також зверталася по службову допомогу – наприклад, коли агент КДБ неподалік від готелю районного керівництва СЄПН мав надати «інформацію про тамтешніх співробітників». Чоловіка, імовірно, курував Путін, оскільки на запиті зазначено російською мовою «Товаришу В. В. Путіну до виконання». Але він не захотів чи не зміг допомогти, бо внизу написано: «Повернуто без виконанння».

Після того, як КДБ виявляв громадянина Німеччини, який підходив на шпигуна, на його вербування зазвичай йшли місяці зусиль. Для успіху в цьому – це ще одне відкриття, зроблене під час читання – необхідні навички, які у Путіна є досі: стійкість, воля до обману і вміння здійснювати тактичні маневри. Тих, хто володіє цим мистецтвом, нагороджують просуванням по службі та відзнаками.

Отримав підвищення. Путін і його колега Владімір Соловйов (ліворуч) на святковій трапезі в Дрездені. Джерело: BuArch, MfS, BV Ddn, Abt OT, Fo 1191, Bild 5, сайт Губертуса Кнабе

Путін, очевидно, був «майстром таємних комбінацій», як висловився один з його дрезденських колег з КДБ. «Він був режисером або, якщо хочете, навіть диригентом штучно створених ситуацій, які випробовували цікавих для нього людей». Сам Путін також заявляв, відвідуючи свого колишнього начальника Матвєєва у 2017 році: «Робота з вами була для нас хорошою школою – і життєвою, і людською, і професійною».

Грубі методи совків

Неможливо закінчити ознайомлення з цими документами, не згадавши про холодний тон, який там панує. Штазі іноді прямо дорікала КДБ за незграбні методи роботи. Тон мінявся лише раз на рік – коли шеф дрезденського Штазі вітав Путіна з днем народження квітами з листівкою із підписом «у тісному зв’язку».

Ця напруженість ілюструється документами про «розконспірацію технічного заходу радянських чекістів». У червні 1987 року Штазі випадково стало відомо, що під час візиту до НДР інформаторки «Улли» її син виявив під диваном інформатора «Бока» прослуховуючий пристрій і сховав його. У паніці МДБ оголосило розшук агентки КДБ на всіх прикордонних переходах НДР. Інформатору «Боку» вдалося повернути передавач, але Штазі була помітно розлючена. Під час розслідування з’ясувалося, що «жучок», самовільно встановив колега Путіна Аґартанов. Його начальник був змушений з сумом визнати, що «викриття сталося через некваліфіковану роботу співробітника».

Читайте також: Уроки 1980-го 

До значної критики доходило насамперед через недисциплінованість радянських військ. Листування між МДБ та КДБ містить незліченну кількість скарг на проникнення в житло, сексуальні домагання, бійки, втечі водіїв з місця аварій, втрату або продаж зброї і навіть вибухи гранат у житлових кварталах. Штазі скаржилася не лише на самі інциденти, але й на те, як військові реагували на них.

Наприклад, комендант Кьоніґсбрюка оголосив скарги на проникнення «закритими», оскільки виявлені радянські номерні знаки «не були зареєстровані». Домагання до громадянки НДР він назвав «вигадкою». Коли співробітники карного розшуку намагалися зв’язатися з ним, він виявляв «труднощі у розумінні» чи з ним неможливо було поговорити, оскільки у нього був «обідній сон». Навіть коли дружина співробітника МДБ стала жертвою непристойних домагань і Штазі хотіла знайти винуватця за допомогою КДБ, вони змушені були констатувати, що справа «закінчилась безрезультатно».

Ймовірно роки перебування в Дрездені були для російського президента і головнокомандувача збройними силами повчальними ще й з цього огляду.

Тиждень переклав цю статтю з дозволу автора. Оригінал німецькою читайте тут

14