Володимир Заблоцький військово-морський експерт Defence Express

Ядерний дубець Путіна: міфи і реальність

Світ
2 Листопада 2022, 16:36

Кремлівське залякування ядерною зброєю (ЯЗ) має давню традицію. Її започаткував Микита Хрущов, який з трибуни ООН загрожував «зарити імперіалізм». Насправді, генсек блефував, адже на той момент – напередодні Карибської кризи 1962 року – Москва просто не мала достатньої кількості міжконтинентальних ядерних балістичних ракет (БР). Путін почав активно шантажувати світ застосуванням ядерного «дубця» щонайменше під час анексії українського Криму навесні 2014 року. З тих пір погрози Кремля застосувати за певних обставин ядерну зброю перетворилися на традиційну «страшилку». Втім,  в експертному середовищі  останнім часом все частіше задаються питанням, чого насправді вартий російський ядерний арсенал?

Що і в яких кількостях має Росія

Російський ядерний потенціал, який вважається другим у світі, може виявитися таким самим міфом, як і «друга армія світу». За оцінками Федерації Американських науковців FAS (Federation of American Scientists), РФ володіє найбільшим у світі ядерним арсеналом, який налічує близько 5977 тис. ядерних боєголовок. З них 1588 розгорнуто (812 на БР наземного базування, 576 на БР підводних човнів, ще 200 на базах стратегічної авіації), 977 перебувають на зберіганні плюс 1912 тактичних боєприпасів (10-100 кілотон).  Ще 1500 боєголовок очікують на демонтаж.

Російські ударні ядерні сили складаються з трьох основних компонентів: наземних ракетних військ стратегічного призначення, флоту і стратегічної авіації – загалом 499 стратегічних носіїв, здатних нести до 1900 ядерних боєзарядів. 305 з них (1126 боєзарядів) припадають на стратегічні БР наземного базування: стаціонарні УР-100Н УТТХ, Р-36M2 «Воєвода», Р-2PM2 «Тополь» і «Ярс-M» та  мобільні – РТ-2П «Тополь», РТ-2ПM2 «Тополь-M» і «Ярс».

На морський компонент ЗС РФ  припадають до 800 ядерних боєзарядів, носіями яких є 12 атомних підводних човнів з БР морського базування (ПЛАРБ) проектів 667БДР (1 одиниця), пр.667БРДМ (6) та пр.955 (5).

Авіаційний компонент представлений 65 стратегічними бомбардувальниками Ту-160, Ту-95МС и Ту-22М3, які можуть нести до 200 крилатих ракет великої дальності. Найбільш сучасними з них є Ту-160 (12 КР Х-55 або Х-101/X-102). Ці літаки вже сьогодні атакують Україну такими ракетами у неядерному спорядженні з повітряного простору Білорусі, з північної частини Каспійського моря або з району Волгодонська. Технічно ніщо не заважає запустити звідти і ракету з ядерною бойовою частиною.

Зауважимо, що стратегічні ядерні сили РФ – це дещо не про нас, вони створювалися в контексті глобального протистояння СРСР і США, мають не лише велику потужність зарядів, а й особливу специфіку застосування. Наприклад, траекторія польоту російських БР передбачає велику мінімальну дальність і для ураження, скажімо, цілі на території України, росіянам потрібно стріляти такими ракетами аж з Камчатки.

Отже, проти України у кремля теоретично залишається лише тактична ЯЗ, призначена для виконання завдань тактичного та оперативного рівня, застосуванням якої Путін власне і шантажує світ. Тактична ЯЗ, яку РФ також успадкувала від СРСР, від початку була представлена великою кількістю авіаційних бомб, артилерійських снарядів, бойових частин ракет, мін, торпед, глибинних бомб тощо. Тактична ЯЗ зберігається у сховищах, що підпорядковані 12-му головному управлінню МО РФ.

За оцінками американської розвідувальної спільноти, йдеться про наступну кількість ядерних боєзарядів російської тактичної ЯЗ для певних типів носіїв. Зокрема для «Іскандер-М» – до 70 одиниць, для «Іскандер-К» з крилатою ракетою наземного базування Р-500 – 20 одиниць, для берегового ракетного комплексу «Бастіон» – до 25 (ПКР «Онікс»).

Стосовно КР повітряного базування, йдеться про 580 ядерних боєголовок для ракет Х-55 та Х-102 (неядерні аналоги Х-555 та Х-101). До цього можна додати 500 вільнопадаючих ядерних бомб плюс 10 ядерних зарядів для гіперзвукових КР «Кинжал». Засобами доставки для них можуть служити літаки (ТУ-22М3, СУ-24М, СУ-34, СУ-30СМ, Су-35С, МіГ-31К).

Також, за даними SIPRI, до категорії тактичних слід віднести 290 зарядів надмалої потужності (1 кілотона) для зенітних ракет С-300 та С-400. Ще 935 ядерних боєзарядів зазначені без розподілення по засобах доставки на тактичному ракетному та торпедному озброєнні ВМФ РФ.

Важливо, що жодний з зазначених засобів доставки не дає агресору абсолютної гарантії досягнення мети через високий рівень втрат і аварійність самих ракет, які далеко не всі долітають до України і влучають у ціль – навіть відносно нові балістичні «Іскандери». Крім того, знищення ракети з ядерною БЧ у повітрі не має призвести до ядерного вибуху, хоча наявність радіоактивних уламків заряду, розкиданих на певній території, вимагатимуть заходів з їх локалізації і деактивації.

Тактичну ЯЗ не можна використати несподівано, цьому має передувати довгий ланцюжок від прийняття рішення до безпосереднього застосування тактичної ядерної зброї (на відміну від стратегічних сил ядерного стримування).

Росія має на своїй території  40 сховищ ядерних боєголовок. Для приведення засобу доставки у стан бойової готовності (літак, ракетна пускова установка тощо) ядерний заряд необхідно перемістити до нього. Але будь-який рух  зарядів, що мають радіоактивне випромінювання, буде одразу ж зафіксований західними технічними розвідками, що матиме для РФ серйозні наслідки.

У випадку ядерного вибуху його наслідки можуть зачепити території багатьох країн, у т.ч. самої РФ. США і НАТО вже попередили Кремль про неприпустимість використання ЯЗ у будь-якому вигляді. А у випадку порушення цієї заборони Росія отримає швидку і жорстку відповідь.

У відповідь на відверту демонстрацію РФ в інформаційному просторі готовності до ядерної війни (поряд з офіційними деклараціями про небажання такого сценарію), Захід  в особі США реагуватиме на це рішуче і швидко. За словами колишнього директора ЦРУ Девіда Петреуса, це буде «удар у відповідь, з використанням конвенціональної зброї». Саме такий сценарій наводиться  у прийнятій в США доктрині «Швидкого глобального удару». Передбачається, що для нейтралізації 80% ядерного потенціалу РФ достатньо завдати ударів по чотирьох критичним точках: м. Гаджиєво (Мурманська область), м. Вілючинськ (Камчатка), по базі стратегічної авіації у м. Енгельс (Саратовська область) і базі стратегічної авіації у м. Українка (Амурська область). Решта мобільних комплексів БР («Тополь» і «Ярс») буде знищена за допомогою високоточної зброї. При цьому стверджується, що вірогідність завдання будь-якої шкоди США і союзникам у ході «превентивного удару» в цих розрахунках буде близькою до нуля.

Про ризики застосування Кремлем ЯЗ

Втім, війну проти України у Москві можуть трактувати, як власне «бути чи не бути», тому загроза використання ним ядерної зброї існує. Російська політика ядерного стримування передбачає, що ядерна зброя може бути використана у т.ч. у відповідь на конвенціональну атаку, яка «буде загрожувати існуванню держави». Небезпека полягає в тому, що цю загрозу Кремль може інтерпретувати по-різному – практично, на власний розсуд. Адже невтішний для Путіна перебіг війни в Україні становить пряму загрозу його особистому становищу. І він, ймовірно, може трактувати ядерну зброю в якості останнього аргументу.

У останньому випадку можливі два сценарії: демонстративне і бойове (на фронті) використання ЯЗ. Так, польський експерт Артур Каспшик вважає, що росіяни можуть обмежено використати ЯЗ в Україні для демонстрації сили і залякування противника, підірвавши ядерний заряд в малолюдному районі. В межах другого сценарію Кремль може використати ЯЗ безпосередньо на фронті. На думку експерта, такий сценарій може бути реалізований при спробі України силою повернути окупований Крим. А за оцінкою американського Інституту вивчення війни (ISW) – також у випадку обвалу російського фронту і неконтрольованого просунення ЗСУ на усіх напрямках. Втім, обидва сценарії не дають жодної гарантії, що навіть після цього Україна поступиться агресору.

Єдиної думки щодо ризику застосування Росією тактичної ядерної зброї наразі не існує.  Так, на думку Малгожати Боніковської, очільниці аналітичного осередку і варшавського Центру Міжнародних відносин, Путін напевно може вдатися до застосування саме тактичної ядерної зброї, але лише тоді, коли усі інші можливості буде вичерпано. На її думку, російський президент зараз «змагається за владу і власне життя».

І якщо попередні російські погрози завдати тактичного ядерного удару були спрямовані на стримування держав-партнерів від допомоги Україні, то поточні заяви Путіна свідчать про зміну акцентів та бажання РФ щодо використання ЯЗ, щоб не допустити поразки на сході та змусити Україну до капітуляції. Тобто мета полягає в тому, щоб завершити конвенційну війну на своїх умовах. Йдеться про добре відому вже класичну  кремлівську тактику («ескалація для деескалації»).

А ось американські експерти вважають, що загроза використання тактичної ядерної зброї з боку рф залишається малоймовірною, а ядерний шантаж з боку Путіна — це скоріше сигнал для Заходу не підтримувати Україну.

Небезпечне путінське задзеркалля

На сьогодні росія не виробляє новітніх зразків ядерної зброї, відтак деякі боєзаряди мають доволі поважний вік у 50–60 років. Тому говорити про їхню ефективність можна доволя умовно. Тактична ЯЗ рф не оновлювалася з часів СРСР і її потенціал лише скорочувався. Так, артилерійські ядерні тактичні боєприпаси 152-мм і  203-мм калібрів у РФ через завершення допустимих термінів експлуатації були зняті з озброєння у 1995-1997 роках і до 2000 року утилізовані.

Останні ядерні випробування відбулися напередодні розпаду СРСР у 1990 році, коли на полігоні Нова Земля був здійснений підземний груповий підрив восьми зарядів загальною потужністю у 70 кілотонн. Перевірка реальної готовності ракет-носіїв зазвичай відбувається шляхом відстрілу найстарішої ракети: якщо вона виконувала своє завдання, термін експлуатації продовжувався. Якщо ж ні, то запускають наступну ракету і т.д., поки не відбудеться успішний пуск.

Найбільш сучасна російська БР «Тополь-М» (розробка «Південмаша») через розрив звязків з Україною після 2014 року позбавлена планового (кожні 2 роки) регламентного обслуговування, тому її реальний технічний стан невідомий. Крім того, плутоній у боєголовках ракет необхідно час від часу міняти, але чи роблять це росіяни самостійно і наскільки регулярно – невідомо.

1 жовтня на авіабазі Бельбек в тимчасово окупованому Криму під час зльоту впав і розбився важкий надзвуковий винищувач Міг-31К – носій гіперзвукової ракети «Кинжал». Це вже третя втрата МіГ-31 у РФ з початку року. 8 квітня МіГ-31 впав у Ленінградській області РФ, а 29 січня, також під час зльоту, викотився за межі стартової смуги та зруйнувався ще один, вже у Новгородській області РФ.

Насамкінець, у грудні 2020 року на аеродромі «Таганрог-Південний» (Ростовська область) невідомі поцупили із стратегічного літака управління Ил-80 від 39 до 60 таємних блоків радіоелектронної апаратури і 5 електронних плат. Відтак цей повітряний пункт управління діями збройних сил РФ під час глобального конфлікту вийшов із ладу і відновленню не підлягав. Слідство так і не виявило, що це було – банальна крадіжка обладнання для перепродажу чи акція іноземних спецслужб. Винним в усьому «призначили» 36-річного безробітного, якого змусили взяти вину на себе і засудили на 10 років позбавлення волі. Такою є реальність корумпованої країни-агресора, де тотально розікрали усе, навіть елементи стратегічних ядерних сил.

Зазначене дозволяє припустити, що насправді ядерний арсенал рф становлять небезпеку насамперед для неї самої. За таких умов говорити про боєздатність ядерної «тріади» за основними показниками можна доволі умовно, хоча цілком відкидати небезпеку використання Кремлем ЯЗ мабуть ще зарано.

94