У результаті й одні, й другі змушені просити вплинути на Святаша його партійне керівництво або навіть державне. То з’явиться в парламенті на милицях із загіпсованою ногою (від великої любові до лиж та сноубордів), то виллє душу в соцмережах і назве українських героїв убивцями й душогубами, галичан – холопами, а українську діаспору – чмошниками та нащадками боягузів. Серед останніх його хітів – нарікання на президента після «відвертої розмови» із фракцією (те спілкування передувало голосуванню закону про амністію) ну й відповідно участь в організації харківського зльоту фанатів нинішньої влади та створення так званого «Українського фронту», що мав би легалізувати «патріотичну» діяльність тітушків. Така-от багатогранність… Тож, знаючи її і прислухаючись до оцінок експертів, які приписують регіоналові належність до умовної групи розкольників у фракції ПР, Тиждень ризикнув поцікавитись у Дмитра Святаша його особистим баченням можливостей урегулювання суспільно-політичної кризи в країні в спосіб, зокрема, повернення до Конституції 2004 року.
У. Т.: Що думаєте про можливість повернення до Основного Закону 2004 року, котре так активно обговорюють як варіант виходу із суспільно-політичної кризи?
– По-перше, я голосував за Конституцію в 2004-му. По-друге, переконаний, що парламентсько-президентська республіка більше пасує українській ментальності. І саме така форма державного устрою, до речі, краща. Що стосується процедури, то я певен: єдиною процедурою законного й конституційного повернення до Основного Закону (не просто повернення, а зміни Конституції) може бути звичайний конституційний процес. Тобто на цій сесії треба проголосувати першу редакцію, потім звернутися до Конституційного Суду, а наступної – зібрати 300 голосів і ухвалити нову. Навіть не тому, що це правильно, а тому що, повернувшись до Конституції 2004 року, ми візьмемо її з усіма вадами, які в неї були. Про це свідчить резолюція ПАРЄ, яка посилалася на 10 суттєвих зауважень Венеціанської комісії до процесу прийняття Конституції, до її тексту й до реальних ляпів, які в ньому є.
Хочу нагадати, що коли була у 2006 році створена коаліція Партією регіонів і соціалістами–комуністами, то президентові Ющенку внесли склад Кабінету Міністрів, а президент його не повертав у парламент. А за Конституцією 45 днів дається на створення коаліції і два місяці на формування уряду. Тобто якби президент затримав у себе ще на місяць цей список, цей склад уряду, і за два місяці формально термін вийшов, він сказав би: «Ви не сформували уряду, будь ласка, йдіть на повторні вибори». Тобто Основний Закон, на жаль, у нашій країні не може бути прописаний так, як в Америці, – як суспільний договір і декларація. У нас Конституцію слід прописувати, спираючись на нашу ментальність, як дуже-дуже ретельну домовленість. Тому, я думаю, що треба її приймати через звичайний конституційний процес.
У. Т.: А зараз це можливо? Ви бачите, що треба зробити, аби цей механізм реально було нарешті запустити?
– Зараз треба, щоб представники всіх політичних сил зібралися (для цього не треба багато часу, це можна зробити за два тижні, за один) і прописали, узявши за базис текст 2004 року, вичухали всі недоліки, щоб усі голови фракцій підписали і проголосували. Перше читання – не 226, а відразу 300 голосів. Треба дати суспільству сигнал: нехай воно бачить, що всі політичні сили, які сьогодні представлені в парламенті, згодні змінити Конституцію на таку, якої вимагає сьогодні певна частина громадян. Після цього ми проводимо сесію і 1 вересня першим питанням, а чи 2 вересня, в перший день відкриття зимової сесії, голосуємо 300 голосами за зміну до Конституції.
У. Т.: Але це доволі тривалий процес, а напруження в суспільстві тим часом зростає, люди по обидва боки барикад мерзнуть на вулиці. Чи можна зробити так, щоб процес пішов і протистояння помалу почало слабнути.
– Тож я і кажу. Ось ми перше читання голосуємо, показуємо, що 300 голосів уже є. Голосуємо через тиждень.
У. Т.: Чи є на це добра воля парламентаріїв? Зокрема, у вашій фракції?
– У нашій політичній силі є. І воля, і розуміння, як це зробити правильно. Так, щоб Венеціанська комісія дала схвальний результат. А це все сигнали для суспільства. Якщо всі лідери, непримиренні керівники непримиренних політичних сил, сідають, створюють текст Конституції, за нього голосують 400, 355 депутатів, – це перший сигнал, що його буде проголосовано восени. Інший – позитивні висновки Венеціанської комісії. Тобто зовнішня легітимізація цього тексту Конституції – ще один знак для суспільства…
У. Т.: Але чому ж не сідають? Стільки днів ведуться перемовини – і жодного результату…
– Ну ви знаєте, хтось хоче швидко, але неправильно. І я думаю, що такого не буде…
У. Т.: Наскільки, на ваш погляд, нині реально говорити про дострокові вибори парламенту і президента, яких вимагають опозиція та люди на Майдані? Це можливо? І чи здатне таке переформатування якось позитивно вплинути на врегулювання кризи?
– Щодо дострокових виборів до Верховної Ради: ну проведімо. Але сьогодні є соціологія, яка показує, що з новим парламентом, може, зміняться персоналії, але не кількісний склад фракцій. Ну можуть 3–4% кудись ходити, але принципово це нічого не змінює. Це по-перше. По-друге, депутати з тими самими повноваженнями – нецікаво, немає сенсу. Витрачати гроші з бюджету – це… І проводити вибори, коли, перепрошую, на вулиці ллється кров, м’яко кажучи, недоцільно. Президент казав, що він може піти на дострокові вибори. Він був у нас на фракції, каже, що готовий. Соціологія така, що коли будуть дострокові вибори, то в цих умовах сьогодні президент переможе. Це дуже просто пояснити. Західний електорат весь час мобілізований голосувати проти його кандидатури, а Схід спокійніший політично, не такий бурхливий. І був до цього Майдану демобілізований. Сьогодні Майдан мобілізував Схід. Сьогодні проводиться конференція. Я сам із Харкова. От ми в суботу провели велику конференцію, терміновий зліт первинних партійних організацій, громадських організацій, зробили народний рух, рух «Народний фронт»…
У. Т.: «Український фронт»…
– «Український фронт». 6 тис. делегатів було. В Донецьку проводиться. Тобто йде мобілізація ядерного електорату. І сьогодні, за цієї ситуації, президент переможе на виборах, безперечно. Тобто зараз це можна робити, але не треба. Я думаю, що треба сьогодні президента вибирати в термін, який передбачено, але з іншими повноваженнями, за іншою Конституцією.
У. Т.: Чому влада затягує процес порозуміння? Декларативно ніби йде на поступки, але реально жодних поступок немає. Ніхто не збирається карати винних, їх навіть не шукають, а навпаки, здається, все робиться для ще більшої ескалації напруження? Чому керівництво держави не зробить принаймні чогось, аби його послабити?
– Думаю, що найближчим часом буде внесено кандидатуру прем’єра і презентовано склад Кабміну. І що певних міністрів, скажімо так, одіозних міністрів там не буде. Тобто єдине зараз, якщо опозиція хоче сідати за стіл переговорів, – створити коаліційний уряд. Пропозиції їм були – вони відмовилися. Зараз м’яч на полі президента, він має внести найближчим часом кандидатуру прем’єр-міністра, і сподіваюся, що ця кандидатура… ну вона опозицію не влаштовуватиме, але вона не буде одіозна.
У. Т.: Подейкують, що уряд може очолити Андрій Клюєв. Це можливо?
– Не думаю, що кандидатуру Андрія Петровича розглядатимуть, бо зараз він обіймає дуже серйозну посаду. І коли брати табель про ранги, і за вагою це третя посада в державі. Третя чи четверта. І в нього дуже великий спектр роботи. Це робота з очільниками ОДА, з місцевим самоврядуванням, із парламентом. Тобто в нього роботи вистачає.
У. Т.: А Порошенко, скажімо? Є думка, що на його кандидатуру погодився б навіть Путін, який нині застиг в очікуванні наших урядових перестановок і припинив надавати фінансову допомогу?
– Я переконаний, що ця кандидатура не буде внесена. Бо, на жаль, Петро Олексійович останнім часом дуже радикально себе проявив. Її не сприйме, наприклад, мій електорат. У моєму окрузі й на Сході вона не буде сприйнята ніяк.