Зокрема, було ухвалено нову Конституцію, затверджено скандальний закон про засоби масової інформації та з одного маху націоналізовано приватні пенсійні фонди. І все це під дахом Європейського Союзу і знаком демократії.
Все, що прем’єр Віктор Орбан визначив як «національну революцію», є не що інше, як справдження мрій самого Орбана та його поплічників із Fidesz про відродження історичної величі Угорщини. Колективний політичний егрегор Fidesz намагається змінити не лише роль своєї країни в ЄС, а й пріоритети всередині самої держави.
Варто звернути увагу на той факт, що якщо раніше країна мала назву Угорська Республіка, то нині вона називається Угорщина. А для того, щоби наголосити на історичному правонаступництві нинішньої влади, орбаністи запровадили нові символи держави. Ними стали золота корона і скіпетр Іштвана – першого короля Угорщини. Чим ніби підкреслюється насиченість історичною національною гордістю сучасного політичного життя країни та її правонаступництво від Угорщини ХІ століття.
Закорінення в угорську минувшину і відображення цього в новій Конституції закономірно порушує питання про ймовірні спроби перегляду орбаністами Тріанонського договору, який Угорщина уклала 4 червня 1920 року із державами Антанти. Згідно з Тріанонським договором, Підкарпатська Русь (Закарпаття) та Словаччина були включені до складу Чехословаччини. Трансильванія, східні території Банату були передані Румунії. А Хорватія, Воєводина і Західний Банат відійшли до складу Королівства СХС(Королівства сербів, хорватів і словенців).
Крок за кроком нинішнє угорське керівництво немов наближається до неминучого порушення питання щодо неправомірного і нав’язаного ззовні сучасного кордону Угорщини та можливості перегляду за певних умов цього питання. А те, що нова Конституція відкрито проголошує транскордонність угорської меншини, котра проживає переважно в Румунії, Сербії, Україні та Словаччині, за певних обставин може впливати на внутрішню ситуацію в цих державах.
В Європі та світі доволі критично сприйняли більшість угорських нововведень, підлаштованих під бачення прем’єра та його Fidesz. Тому що відхід від демократії та спроби спровокувати ревізію і перегляд багатьох усталених європейських домовленостей можуть пошкодити систему сформованих протягом попередніх десятиліть урівноважень і вимушених компромісів.
Власне, це розуміють і в самій Угорщині. Недарма деякі угорські експерти вважають Орбана «безвідповідальним політичним авантюристом, котрий спочатку заявляв, що в Конституції 1949 року немає нічого, що він би не поважав, присягався на ній, а потім одним помахом своєї владної руки змінив її під свої політичні потреби».
Очевидно, що нині орбаністи ідуть не в ногу з іншими членами ЄС, і тому не дивно, що серед європейських експертів вже почали лунати голоси про можливість виключення Угорщини із Європейського Союзу. Звісно, це дуже радикальний крок, але крайня безвідповідальність політика такого високого рангу, як Віктор Орбан, здається, спроможна спровокувати верхівку ЄС поставити на порядок денний розгляд ситуації в Угорщині.
І якщо так триватиме, то Орбан цілком може піти шляхом, котрий свого часу вибрав для Румунії Ніколає Чаушеску. Тому що запровадження «національної» моделі соціального та економічного успіху, яку намагається втілити Fidesz, фактично протиставляє нинішні угорські правлячі політичні еліти Євросоюзу. Крім того, нова Конституція Угорщини різко контрастує з плюралістичною концепцією західної демократії. А закон про ЗМІ, котрий позбавляє політичних опонентів можливості повноцінно опонувати чинному режимові, блокує появу критичних зауважень щодо дій влади.
По суті, сучасна Угорщина – однопартійна держава, де є партія влади Fidesz, яка може нав’язати народу все, що їй заманеться. І не обов’язково це буде відвертою диктатурою. Просто орбаністи диктують суспільству свої правила і «тихо» контролюють населення.
Хто б міг подумати десь років двадцять тому, що Угорщина, котра, як і Польща була дисидентом так званого соціалістичного табору і прокладала шлях до реформування радянського блоку, може піти нинішнім шляхом. Адже фатальне послаблення демократичних інститутів є великою трагедією для угорців. Угорщина ніби повторює ситуацію, що склалася після виборів 1947 року, коли партнерів по коаліції або поглинули, або ліквідували. І, зрештою, залишилася лише одна Угорська комуністична партія.Здається, тепер її роль перебрала на себе Fidesz.
Угорщині кинуто виклик. Попри те, що громадськість дедалі менше підтримує орбаністів, внаслідок жорсткої цензури почути альтернативну думку можна лише у вузькому просторі блогів і форумів в інтернеті. Багато років тому Вацлав Гавел написав, що Віктор Орбан становить загрозу для Європи. Але чи багато хто тоді звернув увагу на його слова? Хоча така антидемократична трансформація Угорщини водночас є і викликом всьому народу. Адже незважаючи на те, що Fidesz найняла дві консалтингові фірми, які найближчим часом мають спробувати поліпшити імідж країни та її правлячої верхівки у світі, приховати від міжнародної спільноти те, що насправді відбувається в Угорщині, навряд чи вдасться.
Втім, угорців не може не турбувати те, що їхня країна стала білою вороною в Європейському Союзі. Коли прем’єр Орбан вважає, що він провадить цілеспрямовані реформи, в Європі це розцінюють як слабку політику. А внаслідок цього Угорщина не лише втрачає міжнародний авторитет, а й послаблює довіру до самого ЄС.
Віктор Орбан і його уряд підірвали міжнародну довіру і повагу, які держава заслужено мала від початку 1980-х років. Оскільки саме вибудовування авторитарної системи витісняє демократичне правління попередніх часів. Дехто навіть називає Орбана раннім Лукашенкою, який чітко націлився на повне згортання демократії.
Очевидно, що однією із причин зміни Конституції та закручування гайок в Угорщині стала важка економічна і соціальна спадщина, котру отримав Орбан після восьми років правління соціалістів. Хоча надто різкий старт і небажання зважати на угорські демократичні традиції нині працюють проти Fidesz. Та коли опоненти звинувачують Віктора Орбана у відході від стандартів демократії й авторитаризмі, то його прихильники вбачають в ньому динамічного патріота, спроможного навести лад в Угорщині після багатьох років неефективного управління і кумівства. Прицьому сам Орбан вважає себе лідером нової угорської революції, третьої за півстоліття після революцій 1956-го і 1989 років.
Складовою революції Віктора Орбана стало те, що тепер 3,5 млн етнічних угорців в Румунії, Сербії, Україні, Словаччині, Сербії, Словенії, Хорватії та Австрії мають можливість отримати угорський паспорт, відповідно до нового закону про громадянство, який віднині закріплений і в Конституції. Орбан і Fidesz прагнутимуть того, щоби ці нові громадяни мали право голосувати на угорських виборах. Своєю чергою, це надало їм додаткові шанси надовго утриматися при владі.
Проте ухвалення нової Конституції Угорщини, що загрожує не лише європейським цінностям, а може мати негативні наслідки і для України. А також і Румунії, Словаччини, Сербії, Словенії, Хорватії та Австрії, де проживає численна угорська діаспора. Гіпотетично нова угорська революція цілком здатна проштовхувати новий проект Великої Угорщини, особливо за рахунок України, Румунії та Словаччини.
Згідно з новою Конституцією Угорщини, політика визначення нації не обмежується етнічними кордонами країни, що становить небезпеку і для стабільності в Центрально-Східній Європі. Цьому передував так само недооцінений закон, ухвалений ще в січні, про надання угорського громадянства 3,5 млн етнічних угорців, котрі залишилися на величезних територіях, переданих після Першої світової війни сусіднім країнам.
При цьому надання в односторонньому порядку громадянства Угорщини жителям інших країн, що проживають на колишніх угорських територіях, поширюють угорський суверенітет на ці території, суперечать Тріанонському договору і підштовхують до його денонсації.
Адже нині, за новим конституційним визначенням угорської держави, її пряма юрисдикція поширюється на основні політичні чи етнічні країни походження. Тобто на всіх угорців, котрі проживають поза межами Угорщини як великі чи малі корінні меншини в Україні, Румунії, Словаччині, Сербії, Словенії, Хорватії та Австрії.
Відповідно в одному з цих регіонів, де за певних обставин може виникнути критична ситуація, з легкістю може спалахнути етнічна напруженість. Після чого, під приводом порушення громадянських прав угорської меншини, може бути втілена (прикриваючись правом на опіку) політична чи навіть військова інтервенція, яка зможе спричинити кризу в регіоні. А віднайти причини для дестабілізації та політичних спекуляцій не так вже й складно, варто лише захотіти.
Здається, прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан через свою відверто ревізіоністську політику може стати причиною сутички в Центрально-Східній Європі. Річ лише в тім, чи ревізіоністська політика уряду Віктора Орбана – це намагання відволікти популістськими методами увагу угорців від наявних політичних, економічних і соціальних проблем? Чи свідомим є нагнітання ситуації навколо угорських меншин в сусідніх країнах в сподіванні утопічного відродження Великої Угорщини? Хоч би як там було, угорська опозиція й інтелектуали, якщо вони дбають про історичну долю Угорщини, мали б виступити проти ревізіонізму Fidesz, який не може призвести ні до чого іншого, як до дискредитації Угорщини.