НОВИНИ

Східне партнерство може стати нікому не потрібне

Східне партнерство 2011 року має великі шанси опинитися на маргінесі зовнішньої політики Європейського Союзу.

Майбутнє Східного партнерства (СП) нині насамперед залежить від Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Молдови та України.

Водночас зміна влади в Україні 2010 року призвела до посилення авторитарних тенденцій у політикумі та суспільстві. Недемократичні президентські вибори в Білорусі наприкінці грудня 2010-го та репресії, які розгорнув після них проти опозиції режим Аляксандра Лукашенка, поклали край відлизі у відносинах Білорусі та ЄС. Депутати Європейського парламенту навіть закликали заморозити або й узагалі припинити членство країни у Східному партнерстві. Вкотре загострилися відносини між Азербайджаном та Вірменією. З учасників ініціативи прогрес демонстрували лише Молдова та Грузія.

Серед пострадянської шістки східних партнерів критеріям демократії, поваги до прав людини, вільного ринку нині найбільше відповідає, на жаль, уже не Україна, а невеличка Молдова. Не можна скидати з шальок терезів і російський чинник, позаяк Москва намагається кулуарно протидіяти укладанню угоди про Асоціацію, перетягуючи Україну ближче до себе.

Водночас, керівництво СП намагається розширити фінансування ініціативи. Особливо це розширення має стосуватися тих учасниць, які ведуть переговори про створення поглибленої зони вільної торгівлі з ЄС (тобто України). Проте Євросоюз підійшов до розгляду нових бюджетів ослабленим глобальною фінансово-економічною кризою та жорсткою кризою в єврозоні. Європейці тепер рахують гроші значно уважніше, тож, якщо Східне партнерство цьогоріч не виправдає покладених на нього сподівань, цілком імовірно, що його фінансування можуть не лише не збільшити, а й скоротити. До цього ж може призвести й неефективне використання європейських коштів у країнах – учасницях СП.

За такого розвитку подій виникає небезпека загальної маргіналізації ініціативи. Її повне згортання малоймовірне, проте Східне партнерство може перетворитися на одне з міжнародних зібрань, що оживають лише на час самітів голів держав-учасниць.

Особлива відповідальність при цьому лягає на Україну, від якої на час створення ініціативи Брюссель очікував лідерства у цій групі. Передбачалося, що українсько-європейські відносини стануть моделлю для інших, а Київ ділитиметься досвідом євроінтеграції з рештою колишніх пострадянських республік. Чи Україні під силу таке завдання, покажуть робота над угодою про Асоціацію та поглиблену зону вільної торгівлі, яку заплановано укласти цього року, і виконання плану дій щодо встановлення безвізового режиму між нашою державою та ЄС. Проте влада дотепер так і не спромоглася на змістовні дії, які б відповідали цим очікуванням. Виходить, що Східне партнерство наразі нікому не потрібне, а його перспективи вельми сумнівні.

Східне партнерство — проект Європейського Союзу (ЄС), що має на меті зміцнення стосунків зі східними сусідами ЄС і є продовженням східного напрямку існуючої Європейської політики сусідства.

Детальніше читайте у статті Дмитра Губенко «Східний тупик».

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.