Як член Ради Європи Україна «взяла на себе зобов’язання проводити вільні вибори через розумні проміжки часу шляхом таємного голосування в умовах, які забезпечують вільне вираження думок виборців при обранні своїх представників» (протокол 1, стаття 3).
Читайте також: Українська влада виконує рекомендації ПАРЄ «з точністю до навпаки»
Немає таких двох країн, які б однаковим способом гарантували це «вільне вираження думок виборців». У багатьох державах виборчі правила переглядають у світлі історичного досвіду незадовільного проходження останньої кампанії. У доповіді ПАРЄ під назвою «Функціонування демократичних інституцій в Україні», яка обговорювалася 26 січня, співдоповідачі йдуть дещо далі: «У принципі кожна держава має право обирати таку виборчу систему, яка найкраще задовольняє її потреби і національні особливості, якщо тільки вона відповідає європейським стандартам і дає демократичні результати. Оскільки і мажоритарна, і повністю пропорційна, і змішана системи не змогли забезпечити бажані демократичні результати, Асамблея рекомендувала прийняття регіональної пропорційної системи на основі відкритих списків та кількох регіональних виборчих округів. На її думку, така система забезпечила б внутрішньопартійну демократію і прозорість для виборців, а також посилила б представництво від регіонів і підвищила підзвітність».
Я абсолютно погоджуюся з цими словами.
Проте чи мали минулі недоліки цієї системи вирішальне значення для більшості у Верховній Раді, коли в листопаді минулого року вона ухвалила проведення наступних виборів за схемою «50 на 50»? Здається, ні.
Читайте також: Коротка інструкція з виборчих махінацій для деспота, в якого обмаль часу
Очевидно, що нинішню виборчу систему потрібно міняти, бо вона майже не дала людям змоги вирішувати, з-поміж яких кандидатів обирати. Але повернення до колишньої, яка давала стільки можливостей для маніпулювання електоратом, не можна розглядати як спробу «повчитися на помилках минулого». Розумніше пояснення – нинішні народні депутати намагаються зберегти за собою свої мандати.
Занадто довго вже немає проміжної ланки між рядовим виборцем і Радою. Це не система «знизу догори», не та, де ви голосуєте за «свого депутата».
Окрім усіх цих проблем маємо ще одну можливу серйозну несправедливість: коли лідер опозиції та інші провідні політики напевно не зможуть брати участі у перегонах!
Як вибрати «найменше зло» під час майбутньої парламентської кампанії за змішаною системою «50 на 50»?
Насправді правила гри в жовтні визначатиме саме ця система. Я вважаю принаймні добрим знаком те, що майже всі опозиційні політсили зробили спільну заяву про співпрацю. Але це лише початок дуже важкого процесу. Вони мають поставити перед собою мету не допустити, щоб Партія регіонів виграла всупереч лише 20-відсотковій підтримці електорату, про що свідчать опитування громадської думки.
Іншою метою буде уникнути апатії громадян. Перед місцевими перегонами (за даними громадянської мережі «ОПОРА») після впровадження системи «50 на 50» лише 8,5% виборців сподівалися на справедливий результат. І тільки 50% фактично взяли в них участь. Такої недовіри електорату цілком можна очікувати й сьогодні.
Половину народних депутатів буде обрано за округами. Обраним вважається кандидат із найбільшою кількістю голосів у першому турі. Ця система дає найкращі шанси посісти місця відносно найбільшій політсилі (на сьогодні в переважній частині областей це Партія регіонів). А надто коли ПР матиме у своєму розпорядженні адміністративний ресурс.
Читайте також: Влада готується «дати в пику»?
Тому лише узгодивши спільні кандидатури, по одній на кожен округ, опозиція може отримати мандати в цій половині складу парламенту.
Це означає, що в кожному виборчому окрузі потрібно досягти дуже багатьох «домовленостей». Як свідчить історія, дотримуватися їх нелегко. І щоб здобути вплив на електорат, важливо, аби узгоджений кандидат виявився місцевою й авторитетною людиною. Це не може бути просто угода між партіями про розподіл кандидатів, як карт у колоді. Тому всі опозиційні політсили на місцях мають уже розпочати співпрацю і впливати на зазначений процес віднині й до жовтня.
Другу половину народних депутатів буде обрано за закритими партійними списками. Оскільки є п’ятивідсотковий виборчий поріг, важливо не розколюватися на багато партій.
Ті ж, які вирішать брати участь у перегонах, мають спробувати відкрито сформувати свої списки. Так, система закрита, але в будь-якому разі партія може взяти до уваги місцеві сили по всій території країни. Це також вселить виборцям надію на те, що вони на щось впливають, а відтак заохотить їх до участі в голосуванні. І, що далеко не останнє за значущістю, заради майбутнього України дасть змогу уникнути обрання великої кількості олігархів-опортуністів!
Як кажуть, не все відразу. Але наступні перегони можуть стати маленьким кроком уперед, якщо цього разу опозиційні сили співпрацюватимуть під однаковими гаслами.
Читайте також: Чесні вибори за нечесних правил гри?