Азія – Майдан. Що спільного мають протести в Таїланді з українським Євромайданом

Світ
19 Січня 2014, 12:22

Протестувальники захопили кіль­­ка урядових будівель, хоча більшість їхніх акцій мала мирний характер. Правоохоронцям дарували квіти та переконували ставати на бік народу. У відповідь партія влади звезла з регіонів до столиці тисячі своїх прихильників. Багато хто з демонстрантів не довіряє опозиції, яка вже була при владі після попередньої хвилі народних протестів і не зуміла реформувати країну. Від початку акцій минуло вже півтора місяці – та люди й досі стоять на своєму і не відмовляються йти з площ.

Це не про Україну, а про Таїланд. Аналогій не уникнути – протести в Бангкоку розпочалися на один день пізніше, ніж демонстрації в Києві, й розвивалися за подібним сценарієм. Іскрою, яка запалила народне вогнище невдоволення, стало голосування в нижній палаті парламенту о 4-й ночі за закон про амністію. Останній мав звільнити від тюремного ув’язнення екс-прем’єра та телекомунікаційного магната Таксіна Чинавата, котрого Верхов­­ний Суд країни в 2010 році виз­нав винним у корупції та конфлікті інтересів. Нині той мешкає за кордоном, у Дубаї, проте мріє повернутися на батьківщину без ризику бути запротореним за ґрати. Допомогти в цьому Таксіну взялася його сім’я, насамперед молодша сестра Їнґлак Чинават, яка з 2011-го обіймає посаду прем’єр-міністра Таїланду.

Великий брат, або тайський Берлусконі

Масові демонстрації в Таїланді в останнє десятиліття відбувалися регулярно. У 2006-му протести закінчилися усуненням Таксіна в результаті військового перевороту. Він виїхав за кордон, у Дубаї, згодом отримав паспорт Чорногорії як почесний інвестор. Утім, демократична опозиція, яка прийшла йому на зміну, не зуміла втримати владу – на виборах 2011-го перемогло об’єднання на чолі із сестрою мільярдера Їнґлак Чинават, яка відтак очолила уряд, ставши першою жінкою-прем’єром і наймолодшим державним лідером в історії країни. Завдяки сім’ї Таксін і з еміграції має чималий вплив на політику нинішнього Таїланду. «Він керує країною дистанційно, наче своєю компанією. Сестра є лише інструментом у його руках, її уряд маріонетковий», – каже журналістка Апіради Трираткуаркул. Саме цим і невдоволені демонстранти – вони вважають Чинавата диктатором, клан якого узурпував владу й розкрадає ресурси країни. І навіть чути не хочуть про його повернення до Таїланду.

Преса часто порівнює Чинавата із Сільвіо Берлусконі – по­діб­­но до епатажного італійця той заробив перші мільйони у галузі телекомунікацій. А згодом заснував політичну партію, яка виграла вибори 2001-го. За роки прем’єрства Таксіну, як і дону Сільвіо, вдалося примножити свої статки, призначити на ключові посади лояльних людей та ухвалити низку законів, які убезпечили його бізнес-інтереси. «Навіть російські олігархи почервоніли б від сорому, дивлячись на те, як Таксін знищив демократичні інституції країни та збагатив своїх родичів і поплічників», – написала в одній зі статей про нього агенція бізнес-новин Bloomberg.

Однак, дбаючи про себе, Чинават не забував і про народ. Доступніша медицина та полегшен­­ня умов кредитування для найбіднішого населен­­ня Таїланду – ось чому він завдячує своїм ус­­­­пі­­­­хом на перегонах. Найбільшу частину його електорату становлять незаможні фермери з півночі. Їхні доходи за часів перебування Таксіна при владі зросли вдвічі, й саме завдяки їм на останніх виборах партія «Піа Тай» («Для тайців»), правонаступниця раніше забороненої політсили Чинавата, здобула майже половину голосів. Демократична опо­­зиція звинувачує політика-мільярдера в популізмі та підкупі виборців, мовляв, є свідчення, що члени його партії платять людям по $10 за голос – для бідних фермерів це великі гроші. Рис у Таїланді, як і гречка в Україні, – ходовий ресурс для забезпечення необхідного електорального результату, розповідає журналістка Апіради. Використовують його інакше: уряд бюджетним коштом скуповує у фермерів рис за ціна­­ми, вищими від ринкових. Ті радіють, не усвідомлюючи, що для економіки країни це катастрофа, адже продукт, придбаний за такою ціною, потім неможливо вигідно продати на світовому ринку. В результаті у бюджеті утворилася дірка, а Таїланд втратив першість серед експортерів рису.
Менш освічене населення не переймається наслідками популістської політики, проте середній клас вона сильно обурює. Та поки фермери лояльні, нинішній уряд може не хвилюватися за результати наступних перегонів.

А вони відбудуться вже 2 лютого – після кількох тижнів протестів прем’єрка оголосила, що йде на поступки демонстрантам, і розпустила парламент. Закон про амністію поки що заморозили.

Слабка опозиція, розділена країна

Утім, людям, котрі вийшли на вулиці Бангкока, а це переважно представники середнього класу та міщани, дострокових виборів замало. Протестувальники вважають, що вони позбавлені сенсу, поки не змінено закони та не сформовано тимчасовий уряд із професіоналів, яким довіряє суспільство. Демонстранти намагалися завадити реєстрації кандидатів у виборчих комісіях, оточивши їх. Коли точкова блокада провалилася, опозиція оголосила новий план: заблокувати весь Бангкок на кілька днів. Людей закликали бойкотувати перегони.

На думку протестувальників, клан Чинаватів – головна перешкода на шляху розвитку Таїланду – має назавжди покинути країну. Адже інакше він знову і знову повертатиметься до влади завдяки фінансовим ресурсам та потужному лобі. «Демонстранти хочуть змінити систему, щоби розірвати це замкнене коло», – каже Апіради. Утім, як домогтися трансформації в країні, схоже, ніхто не знає. Чимало мітингувальників у Таїланді, як і в Україні, критично ставляться до опозиції. Демократична партія, яка прийшла до влади у 2008-му, домоглася суду над Таксіном, однак не змогла об’єднати країну, налагодити діалог із мешканцями півночі, які традиційно підтримували його партію, та провести реформи. До того ж іміджу її лідера Апхісіта Ветчачиви, який при­йшов на зміну Чинавату, суттєво зашкодило застосування армією сили проти прибічників останнього. Проти опозиціонера порушили справу за звинуваченням у причетності до загибелі 90 людей під час розгону демонстрації 2010-го. Сам він каже, що стріляли по озброєних провокаторах, а не по мирних громадянах. І запевняє: змириться з будь-яким рішенням суду, а за кордон, на відміну від попередника, не втікатиме. Зараз протестами керує колишній заступник Апхісіта, який вийшов із партії.

Роль Заходу

На перший погляд, протести в Таїланді – суто внутрішня справа: там, на відміну від України, не йдеться про геополітичний вибір, а зовнішні сили тут начебто ні до чого. Проте це не зовсім так, запевняє Апіради. «Західні медіа висвітлюють події в Таїланді не зовсім об’єктивно, – стверджує вона. – Демонстрантів змальовують ворогами демократії, які захоплюють урядові будівлі й не хочуть виборів». Під час інтерв’ю з лідером тайської опозиційної партії журналіст BBC наголошував на тому, що чинний уряд був законно обраний, а отже, вимагати його повалення недемократично. З цього погляду підхід більшості західних медіа та політиків до подій в Україні здається кардинально іншим – дистанцію­ючись від лідерів країни, вони, навпаки, висловлюють підтрим­­ку демонстрантам, однак поки що тільки моральну. Апіради пов’язує критичне ставлення до протестувальників з інтересами великих іноземних корпорацій – серед них ті, що видобувають нафту в Таїланді. «Чинават і його оточення підтримують їхній бізнес. Тому Заходу невигідно виявляти солідарність із противниками його режиму», – вважає журналістка. Репутацію мітингувальників також підірвало те, що в протестах уже загинули чотири людини.

Незалежно від того, чим закінчаться демонстрації в Таїлан­­ді, вже очевидні кілька висновків, які мали б зробити учасники акцій і там, і в Україні. По-перше, жодна перемога чи поразка не є незворотною. По-друге, без налагодження діалогу з тими, хто має іншу думку, важко досягти серйозних трансформацій у країні. І нарешті, переоцінювати роль зовнішніх сил для досягнення змін у себе вдома не варто – інші держави завжди керуватимуться насамперед власними інтересами.

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com