Літо – пора фестивалів. Зараз це твердження здається очевидним. Разом із поїздками за кордон, у Крим, чи в Карпати, відвідування фестивалів стає все популярнішим способом літнього відпочинку. Для прикладу, на цьогорічному фестивалі «Шешори» було зафіксовано майже 40 тис. відвідувачів. І це при тому, що вперше за історію фестивалю вхід там був платний. У масштабах українського культурного простору цю подію вже можна назвати масовою. Й це свідчить про певні зміни.
Можливо, для тих, хто цього року фестивалив уперше, така кількість народу й не здавалася чимось незвичайним, а от організатори пам’ятають, як все починалося шість років тому. «Коли ми вперше проводили «Шешори», це було чимось настільки дивним для людей, вони не розуміли, що можна ось таким чином розважатися, – їхати кудись в село, жити там у наметах, якщо на концерт можна піти й у місті», – каже Ольга Михайлюк, організатор та головний ідеолог фестивалю. Перший фестиваль відвідало близько тисячі людей, і зараз ті, хто були «одними з перших» з ностальгією згадують часи, коли «там були всі свої». «Я був на «Шешорах» уперше, і знаю, що багатьох завсідників дійства не влаштовувала велелюдність заходу. Як на мене, нарікати на те, що на фест прийшли багато місцевих мешканців – це снобізм. Факт, що «Шешори» перетворюються із закритого клубу шанувальників етнічного мистецтва на більш популярний фестиваль, не означає, що вони спопсилися», – розповідає про свої враження журналіст Отар Довженко.
Так чи інакше, але тенденція є очевидною, фестивалі – вже розвага не тільки «для своїх», на них з’являється попит, який (щоправда, поки з невеликою натяжкою) можна назвати масовим. А попит, як відомо, породжує пропозицію. Ольга Михайлюк вважає, що досвід кількох успішних фестивалів посприяв різкому зростанню їх кількості, «фестивалі, особливо етнічні, як гриби, почали з’являтися у всіх регіонах України». Тільки в цьому році стартували такі фестивалі, як «Уніж» в Івано-Франківській області, «Степограй» у Кіровограді, «П’ять озер» у Харківській області, «Хотинська фортеця» в Хотині, «Дніпродзержинський культурологічний фестиваль», присвячений козакові Мамаю, «Старе Місто» у Львові. Зрозуміло, що не кожному з них вдасться в майбутньому збирати десятки тисяч відвідувачів, але це й не головне. В полі зору значної кількості людей з’я вилися нові можливості споживання культури. Й навіть якщо фестивалі для багатьох із них є просто новим антуражем для пиття пива на природі чи інших звичних способів відпочинку, все ж таки це можливість побачити трохи більше, хоча би боковим зором.