19 червня на сайті комітету Верховної Ради з питань євроінтеграції з’явився документ, котрий давно збурює українське суспільство – Угода про асоціацію України з Європейським Союзом. Як експертне середовище, так і чимало громадян склали свою (позитивну чи негативну) думку про Асоціацію заздалегідь, ще не читавши самої Угоди. Тепер така можливість є: її оприлюднено як англійською мовою, так і в «робочому» українському перекладі http://comeuroint.rada.gov.ua/komevroint/doccatalog/document?id=56219.
Повністю документ, котрий налічує в українській версії 236 сторінок, називається «Угода про асоціацію та розширена угода про вільну торгівлю». Про такі ж угоди перемовини сьогодні ведуть Вірменія, Грузія й Молдова. Підписання Угоди очікується на Вільнюському саміті Східного партнерства в листопаді. Там же може бути парафовано угоду з Молдовою.
Сама по собі Угода про асоціацію не обов’язково означає швидке політичне зближення України та ЄС. Скажімо, Туреччина має таку угоду вже понад півстоліття. Переговори щодо асоціації з ЄС зараз ведуть також такі далеко не європейські країни, як Канада, Еквадор, Саудівська Аравія і навіть Сирія (хоча з останньою процес призупинився зі зрозумілих причин).
Левова частка документу присвячена економічним питанням, зокрема – створенню Зони вільної торгівлі (ЗВТ). Вільна торгівля між Україною та ЄС, згідно з Угодою, буде вводитися поступово протягом десяти років. Кидається у вічі надзвичайна деталізація таких питань, як імпорт до України європейських автомобілів та імпорт до ЄС продукції українського сільського господарства; в цих галузях велику увагу приділено взаємним зобов’язанням та можливим санкціям.
Утім, докладно проаналізувати торговельну складову Угоди було б непросто навіть досвідченим фахівцям, оскільки конкретні параметри щодо тих чи інших груп товарів виписані в Додатках, котрі наразі не опубліковані. Всього в кінці Угоди перелічено аж 70 таких Додатків (один з них – з двома Доповненнями), дві Декларації та три Протоколи.
Водночас документ, поза сумнівом, є політичним, і має чітко виражені політичні розділи. Так, ст. 5 – 13 трактують питання співпраці в безпековій політиці.
Про пріоритети європейців у цій сфері можна судити з того, що майже третину розділу віддано двом статтям, котрі говорять про контроль над озброєннями (від зброї масового ураження до стрілецької), а також залишковими боєприпасами (котрих в Україні, як відомо, вистачає).
Також чимало уваги приділено включенню України в європейські військові структури. В Угоді зазначено, що сторони «вивчатимуть потенціал військового та технічного співробітництва». При цьому прозоро натякається на можливу участь Європейського оборонного агентства в «удосконаленні військових спроможностей» Києва. Безпекові питання мають регулярно обговорюватись як політичними та військовими керівниками, так і експертами. Декларується щільніше залучення українських військових до спільних навчань.
Цікавою є коротенька стаття 8, де сказано, що сторони прагнутимуть ратифікувати та імплементувати Римський статут Міжнародного кримінального суду від 1998 року. Річ у тому, що МКС створили для кримінального переслідування осіб, котрі скоїли злочини проти людства. При цьому, на відміну від того ж Європейського суду з прав людини, МКС зможе порушувати справи на власний розсуд, і не брати до уваги рішення національних судів.
У 2001 році вітчизняний Конституційний суд постановив, що такий підхід суперечить Основному Закону України. Тому наша держава підписала, але не ратифікувала статут МКС, а позаторік міністр юстиції Олександр Лавринович заявив, що для цього потрібно змінити Конституцію. Втім, у ст. 24 Угоди говориться, що приєднання України до Римського статуту МКС можливе «в разі необхідності».
Статті 16 – 19 стосуються перетину кордонів. Щодо нелегального аспекту цієї справи, то європейці прагнуть не лише щільнішого контролю з боку України (в тексті йдеться про «взаємні» зобов’язання, але ж ми знаємо, в якому напрямку йде потік нелегалів). Угода вимагає також дотримання міжнародного «принципу невислання» відносно політичних біженців.
Чи допомагатиме ЄС у справі їх облаштування на українській території, в Угоді не сказано. Щоправда, в ст. 453 – 459 ідеться про те, що Європа обов’язково надаватиме Україну фінансову допомогу за існуючими програмами. Але конкретно в цьому плані згадані лише боротьба з корупцією та відмиванням грошей.
Для легальних мігрантів ЄС у цьому ж розділі пообіцяв не погіршувати, а «по можливості» й покращувати доступ до освіти та роботи. Хоча тут-таки спеціально наголосив: лише за дотримання всіх умов та процедур, чинних у відповідних країнах, і лише «беручи до уваги ситуацію на ринку праці».
А що з полегшенням поїздок до Європи? Тут є два моменти. По-перше, ЄС обіцяє «повне виконання» угоди про спрощення оформлення віз. Але цей пункт недвозначно прив’язаний до того, що Україна, зі свого боку, забезпечить таке ж «повне виконання» угоди про реадмісію. При цьому обидві угоди є частинами одного договору ще від 18 червня 2007 року. Чи покращиться їх виконання завдяки Асоціації, покаже тільки час.
По-друге ж (вибачте за розлогу цитату), «сторони зобов’язуються вжити послідовних кроків до встановлення безвізового режиму у відповідний час після створення умов для добре керованого й безпечного пресування людей, визначених у 2-фазовому Плані дій щодо лібералізації візового режиму, представленого на саміті Україна – ЄС 22 листопада 2010 року». Інакше кажучи, прискорення процесу ніхто не обіцяє.
Водночас в Угоді декларується «посилення безпеки документів», необхідних для перетину кордону. Навряд чи це полегшить життя українським мандрівникам.
Про забезпечення прав секс-меншин, навколо чого останнім часом в Україні розгорнулась справжня істерія, ніде в Угоді нічого не сказано. Лише в Преамбулі говориться, що сторони ґрунтуються на «повазі до… прав осіб, які належать до національних меншин, недискримінації осіб, які належать до меншин, і повазі до різноманітності». Очевидно, втім, кожен тлумачитиме цей пасаж на свій власний розсуд.
Крім того, в розділі ІІ йдеться про співпрацю в питанні «захисту дітей». Чи стосується цей пункт введення ювенальної юстиції, котра викликає ненабагато меншу істерію, не уточнено.
Ніде в тексті стратегічного документу не згадується також дражливе для Києва питання вибіркового правосуддя, як і питання чесності виборів. Тим паче, зрозуміло, не фігурують конкретні імена – в першу чергу, Юлії Тимошенко. Втім, сподіватись на це було б дивно. Якщо європейці справді сподіваються досягти якихось змін у питанні політв’язнів, вони повинні зробити це до Вільнюського саміту. Ставити дію Угоди в залежність від цього питання уже після її підписання було б безглуздо.
Важливий момент: згідно з Угодою, Україна може вступати в будь-які торговельні та митні союзи, якщо вони не «вступають у конфлікт» з положеннями Угоди. Тобто в кожному такому випадку потрібні окремі переговори. Разом із тим, якщо до ЄС приєднається якась нова держава, Брюссель мусить провести переговори з Києвом щодо захисту українських інтересів.
Забезпеченням дії Угоди має займатися, в першу чергу, Рада асоціації. Вона створюється на рівні міністрів і засідає не менше ніж раз на рік. Головуватимуть у ній по черзі представник України та представник ЄС. Як і годиться за бюрократичними правилами, при Раді буде виконавчий Комітет з відповідними підкомітетами.
Водночас має бути створений Парламентський комітет, до котрого увійдуть депутати Верховної Ради та Європарламенту. Його функція проста: «форум для обміну думками». Втім, депутати зможуть подавати ці думки у вигляді рекомендацій Раді асоціації. Котра, втім, не зобов’язана до них дослухатися.
І, нарешті, в рамках Асоціації буде створена Платформа громадянського суспільства, до котрої увійдуть, з одного боку, члени Європейського економічного й соціального комітету, а з іншого – «представники громадянського суспільства України». Хто визначає перелік останніх, не сказано, тож тут можна очікувати великих баталій у вузьких колах. Чи будуть це баталії лише за ідею, поки неясно; принаймні, в самій Угоді ні слова не сказано про будь-яке фінансування роботи Платформи (як і Парламентського комітету).