Антиутопія

 

«От ти мені поясни, на підставі чого тобі дотацію оформляти? – гримає на жіночку чиновник місцевого управління земельних ресурсів. – Де довідка? Звідки я знаю, чи ти сама озимину сіяла, чи в оренду землю здала?» Фермерша слухала дорікання, понуривши голову. Схоже, вона ніяк не могла довести, що має право на дотацію, і ні з чим пішла геть.

Цього року держава вирішила підтримати фермерів, які вирощують озиму пшеницю, дотацією у 100 грн за гектар. Цієї суми не вистачить, навіть щоб покрити витрати на мінеральні добрива. Фермерське господарство «Караван» цьогоріч засіяло 110 га озимини, відповідно, воно може розраховувати на 11 тис. грн дотацій. «Треба по два центнери на гектар підживлення дати, – говорить керівник «Каравану» Сергій Погольський. – А це ж 30 тонн селітри! Тільки в добрива треба вкласти 60–70 тисяч гривень. А солярка?!»

 

Сергій Петрович зізнається, що внаслідок минулорічної посухи він не зміг розрахуватися за кредитами. Нині його борг перед банком становить 600 тис. грн. «Дітей з хати довелося виписати, інакше грошей під заставу не давали б, – бідкається фермер. – Все під заставою – і житло, і техніка. Тільки дружина не під заставою». Втім, у майбутнє Погольський дивиться з оптимізмом. Каже, щоб розрахуватися із одним банком, візьме кредит в іншому. Швидше за все, таку комбінацію доведеться повторювати неодоразово.

 

Аби пшеничне поле нормально родило, потрібно в кожен гектар землі вкладати щонайменше 3 тис. грн, вважають фермери. За їхніми підрахунками, близько половини цієї суми – це вартість добрив, решта – вартість пального, насіння та інші витрати. Тоді, якщо не завадить погода, врожайність буде від 40 до 60 центнерів з гектару, а прибуток сягне до 3 тис. на 1 га. Втім, зізнається Сергій Погольський, 55 центнерів з гектару йому вдалося зібрати лише одного разу. Зазвичай врожайність не перевищує 40. Найгіршим був 2007 рік. «Цього року в мене 100 га практично «прогуляли», – розводить руками фермер. – Ячмінь по 4 центнери дав, 20 га буряка цукрового довелося пересіяти».

 

Цукровий буряк мої співрозмовники вважають однією з найприбутковіших культур і водночас однією з найризикованіших. «Буряк вигідно вирощувати, коли він понад 400 центнерів дає (з 1 га – прим. авт.), – пояснює Слава Філосоп. – Але щоб він так родив, його підживлювати добре треба, а це дорого».

 

«Цьогоріч на буряку сильно погоріли – він дав тільки 175 центнерів з гектара, – зазначає Сергій Погольський. – Тільки в насіння я вклав 6 тисяч гривень, обробив гербіцидом – заплатив 12 тисяч. Я нарахував 22 тисячі гривень збитків». Сквирські фермери констатують: сіяти буряк зараз сенсу немає. «Простіше пшеницю вирощувати – затрати на неї менші, – стверджує Слава Філосоп. – Правда, на соняшнику можна заробити більше – 5 тисяч гривень із гектара. Ну, може не 5, але 4 тисячі гривень чистого прибутку дасть». Це пояснюється тим, що ціни на соняшникове насіння піднялися з 800 грн за тонну до 2,5 тис.

 

Тваринництвом тут не займається майже ніхто – не вигідно. Закупники платять за кілограм живої ваги свинини у середньому 15 грн. «Дивно, – кажу на це, – я у кав’ярні плачу гривень 15 за 100-грамову відбивну». «Хлопці, якщо з горілочкою хочете посидіти, краще беріть у мене порося, – порадив мені один із фермерів. – За 280 гривень я вам його і гречкою натушкую, і запечу». Спеціаліст з печених поросят утримує в колишньому колгоспному корівнику кількадесят свинок, бичка і трьох телят. Тут же оселилися два руді коти – захищають тварин від мишей, які не тільки псують корм, а й розносять болячки. Найбільший з кабанчиків стає на дибки, вимагаючи їжі. Над яслами розвішані соснові гілки – хоча і символічно, худоба також святкує Новий рік.

 

Всупереч моїм припущенням, сквирські фермери виявилися запеклими противниками вільного продажу землі сільськогосподарського призначення. «Кожна людина, у якої я орендую пай (а це в основному пенсіонери), знає, що я їй 100-відсотково 7 центнерів пшениці завезу, плюс безкоштовно город виорю, – пояснює Сергій Погодський, колишній фермер. – А завтра, як знімуть мораторій, вона ту землю продасть – люди не думають про майбутнє. І що у неї залишиться? Тільки мізерна пенсія».

 

«Землю не можна продавати, інакше оті три наші багатії – Ахметов, Пінчук та Коломойський, чи ще хто там є, її розкуплять, поділять між собою і продадуть Сему чи Арнольду якомусь, – застерігає заступник начальника управління земельних ресурсів Сквирського району Микола Панасюк. – Наші люди не матимуть на ту землю ніякого права – до ставочка підійти чи до річечки якоїсь не зможуть». Пан Панасюк вважає, що для кожного громадянина має виділятися 1 га землі для розвитку підсобного господарства, яке, на думку співрозмовника Тижня, в подальшому перетвориться на маєток. «На тому гектарі має бути 25 соток лісу, 25 соток саду, стільки ж кущових насаджень, малини чи смородини, – переконаний Микола Панасюк. – Таким чином у нас поступово створилися б екологічні поселення». Колишній фермер вважає, що на таких само гектарах, без відриву від простого люду, мають проживати і вітчизняні політики.

 

Попри утопічність такої ідеї, виглядає вона вельми принадно. Уявіть собі картину: маєток якогось відомого політика, господар відпочиває у вишневому садоку, заливається соловейко. Аж раптом заходить сусід, простий такий роботяга, промовляючи: «Ти чого на мої податки коханок у Париж возиш?!» – і натрудженою мозолистою рукою цілить міністру (чи депутатові) у «торєц». І зникла б необхідність Антикорупційного бюро.