Можливості України
Первинним центром газової промисловості СРСР була Україна. У 1970-х вона виробляла більшу частину радянського газу (70 млрд м³). Потім кремлівське керівництво перевело цю галузь до Західного Сибіру, почасти через питання безпеки. Боялося, що українські газові родовища опиняться в небезпеці під час будь-якого конфлікту з НАТО. Ще однією причиною було, звісно, те, що за Уралом існували величезні газові родовища. Однак і в Україні, і в Сибіру радянські геологи мали застарілу технологію визначення доступних об’ємів газу. Вони не оцінили, скільки його було досяжно в УРСР. Отож законсервували місцеві поклади й перенесли виробництво до Західного Сибіру. Багатьма українськими родовищами погано керували, хоча із сучасними технологіями їх не вважали б вичерпаними. Тобто потенційно в Україні є доступна величезна кількість традиційного газу. Один із важливих аспектів нинішніх дебатів щодо енергетичної безпеки в державі: багато українців не розуміють, що вони насправді мають велетенську базу цього блакитного палива. Крім того, звісно ж, є сланцевий газ, а також газ на шельфі Чорного моря, доступ до якого зараз проблематичний, бо Росія контролює Крим, але потенціал дуже й дуже значний.
Читайте також: Позиційна газова війна
Українці мають унікальні для всієї Європи газові переваги. Із ними країна може змінити своє економічне й політичне становище. Мова насамперед про найбільшу транзитну систему в світі. Зараз її пропускна спроможність приблизно 120 млрд м³ за рік, а в разі цілковитого оновлення може зрости до 260 млрд м³. Гігантський об’єм… Окрім того, ви маєте газосховища в Західній Україні. Їх місткість можна було б збільшити від 32 до 52 млрд м³. Отже, найбільша у світі транзитна система й найбільша система газосховищ! Звісно, можна сказати: «Гаразд, усе це радянська спадщина. Що це означає?» Те, що Україна потенційно здатна отримати більше прибутку й користі, лібералізуючи енергетичний ринок та пов’язуючи його із західним, європейським, ніж будь-яка інша держава на cхід від Альп.
Справжньою газовою перевагою є те, що з вашими власними ресурсами, транзитною мережею і системою газосховищ можна перетворити себе на центр торгівлі газом для всієї Центральної та Східної Європи і Балтії. Таким чином, у підсумку ви досягнете того, що в торгівлі газом ціна Києва стане домінуючою, за якою укладатимуть усі контракти в цьому регіоні. Отже, це про потенціал, що є величезним. Я подаю це як свого роду можливе бачення. Але насправді його можна втілити в життя завдяки власним ресурсам, системам транспортування і зберігання. Я не знаю, чи було оцінено цей потенціал узагалі. Один із моїх аргументів щодо нинішньої системи: чому ви миритеся з олігархами, зі спеціальними пропозиціями Газпрому? Україна могла б багато отримати від лібералізованого енергетичного ринку. Він має величезні переваги для всіх: для неї як держави, для споживачів, бізнесменів і навіть олігархів.
Читайте також: Торгівля без меж
Через економічну кризу споживання газу в Україні зменшилося. Так, спочатку вона імпортувала з Росії 50 млрд м³, тепер показник знизився до 30 млрд м³. 30 млрд – це насправді куди більш керований об’єм у тому сенсі, що, ймовірно, ви можете отримати 10–15 млрд через реверсні потоки. Зробивши це, ви значно зменшите потребу в російських поставках, бо матимете дешевший газ із Заходу. Крім того, збільшивши використання вугілля замість блакитного палива, відкинете росіян у відносно невеликий коефіцієнт. Однак зараз Росія взагалі припинила постачання газу до України.
Окрім того, ви можете почати розвивати енергоефективність. Україна у 2,5 раза менш енергоефективна за середній світовий рівень і в чотири – за середній по Європі. А ще була програма Східноєвропейського партнерства щодо енергоефективності й проблем довкілля (E5P), яка пропонувала багато коштів, щоб допомогти в царині енергетичної ефективності. Воно не могло укласти угоду з Януковичем із кількох причин: не вдавалося простежити, куди могли піти кошти, тощо. Тож маєте шанс щось зробити із цим зараз. Крім того, ЄС у червні вже перерахував Україні 173,32 млн грн для розвитку енергоефективності й поновлюваних джерел енергії.
Майбутнє енергетичного союзу
Є реальні проблеми щодо енергетичного союзу, запропонованого Дональдом Туском, дуже важко зробити так, щоб він запрацював. Думаю, найпростішим варіантом для України є вступ до спільного європейського газового ринку. Вона може це зробити за допомогою Договору Енергетичного співтовариства. Зараз відбувається процес його перегляду. Я рекомендував би, щоб ми оновили Енергетичне співтовариство до рівня повноцінної європейської системи. Зараз окрім ЄС його членами є країни Західних Балкан, Молдова та Україна. Організація має свій секретаріат у Відні, але її проблема в дуже слабкій системі правозастосування. На мою думку, ми повинні перетворити це Енергетичне співтовариство на міні-ЄС: щоб не тільки дотримуватися правил, а й посилити повноваження його секретаріату щодо нагляду й правозастосування. Воно має стати міні-комісією з енергетичним судом. Суд та відповідний комісар керуватимуть ним так, ніби воно є частково ЄС у питаннях енергетики. Його робота забезпечила б цілковите застосування лібералізаційних заходів, а це надзвичайно допомогло б Україні просунутися вперед. Це все звело б докупи, посилило б усі системи реверсних потоків і означало б застосування спільного режиму конкуренції для регіону. Якщо ви почнете поєднувати всі ці речі, то здобудете результат. Україна буде пов’язана зі спільним європейським газовим ринком, стане його частиною і матиме визначну роль у розвитку відповідного ринку в Центральній та Східній Європі. Газпром, по суті, виявиться іншим гравцем. Усе ще великим, але не домінуючим, як це бачимо зараз у більшій частині регіону. Якщо всі частини ринку взаємопов’язані, російський монополіст не може робити спеціальні пропозиції та ізолювати Україну. Ось чому я виступаю за підключення її газової системи до європейської. Узгоджені правила з ЄС та однакові системи правозастосування – це були б добрі новини для України.
Читайте також: Половинчасті реформ. Що встиг уряд
Майбутнє «Південного потоку»
«Південний потік» не буде побудовано. По суті, американський уряд наклав широкий спектр санкцій на громадян та підприємства РФ, і деякі з них пов’язані із проектом «Південного потоку». Тож я не бачу, як він може дістати західне фінансування й партнерство. Певен, що люди так чи так продовжуватимуть це обговорення, але правда полягає в тому, що «Південний потік» тепер мертвий проект. Наприклад, якщо ви є іноземним банком або західною компанією і перебуваєте у списку на Нью-Йоркській фондовій біржі, для вас було б надзвичайно небезпечно зв’язуватися з «Південним потоком». Ризик у тому, що або вже наявні, або потенційні санкції спричиняться до візиту представників Комісії із цінних паперів і бірж та міністерства юстиції. Гадаю, що ніхто не хотів би втягувати себе в розслідування за участю цих установ із перспективою серйозних цивільних або навіть кримінальних санкцій. Є ще інше питання (яке може тільки погіршити ситуацію з «Південним потоком»): у російській блогосфері точиться дискусія про можливу побудову Москвою трубопроводу через Крим. А прокладання газогону через незаконно окуповану територію робить його існування неможливим і поготів. Ніхто не може бути залучений до цього. Україна, ймовірно, матиме нагоду заарештувати весь газ, який через нього постачатимуть.
Я був на дискусії із приводу будівництва «Південного потоку» минулого тижня у Відні. Є дуже багато розмов, що «Австрія підтримує, Угорщина підтримує, Сербія підтримує». Але як ви можете побудувати його, якщо у вас немає повного спектру держав? А ще може бути, що, поки американці тиснутимуть на Болгарію, інші країни, користуючись цим, на словах підтримуватимуть спорудження трубопроводу, однак нічого не будуватимуть.
Сланцевий газ
У питанні сланцевого газу в Україні величезний безлад. Звичайно, є проблема на Сході, на території, ліцензованій для Shell. Але я порадив би офіційному Києву закликати Chevron поспішити й просто робити своє в Західній Україні. Гадаю, там питання полягає у створенні регулятивного та екологічного режиму, який був би надійним і добре налагодженим, дозволив би набрати швидкість і рухатися далі, розвиваючи ресурс. У сланцевого газу є серйозний потенціал, оскільки багато експертів стверджують, що кількість його величезна.
Біографічна нота
Алан Райлі, юрист, професор Університету Сіті в Лондоні, дослідник Центру європейських політичних студій у Брюсселі (CEPS), один із провідних британських фахівців у сфері антимонопольного права. Займається також питаннями енергетичного права та політики, особливо стосовно лібералізації енергетичного ринку ЄС. Здобув PhD з антимонопольного права Інституту Європи, Единбурзького університету, є адвокатом Верховного суду Англії та Уельсу.