Афганістан з неоголошеним візитом відвідав член політбюро комуністичної партії Китаю Чжоу Юнкан. Варто пригадати, що це є першим візитом від 1966 року китайського керівника такого високого рангу до Кабулу.
Таким чином, можна говорити про розширення китайської експансії, тепер вже на Афганістан. Природа не терпить пустоти. І коли в 2014 році американці і НАТО вийдуть із Афганістану, то на їх місці може з’явитися Китай. Головною ціллю якого є забезпечити необхідні ресурси для свого вибухового економічного розвитку. «Афганська гра» Китаю добре продумана та прорахована. Пекін надасть Кабулу фінансову допомогу і займеться підготовкою афганської поліції, а натомість може отримати доступ до ресурсів, які оцінюються у $ 1 трлн.
Для ослаблено війною і розрухою Афганістану співробітництво з Китаєм (на перший погляд) має видавитися ледь не панацеєю від усіх назрілих його проблем. У той час, коли афганці так потребують економічної підтримки і допомоги в галузі безпеки, під димовою завісою підготовки, фінансування та оснащення афганської поліції, Китай планує розпочати серйозне економічне вторгнення до цієї країни. І Афганістан має багато чого запропонувати, маючи родовища міді, заліза, вугілля, нафти і навіть золота.
Причиною китайських апетитів на Афганістан є те ж саме, що у випадку територіального спору Китаю з Японією за близькі і далекі острови, – ресурси. У територіальних водах навколо тих островів наявна нафта і газ, а на території Афганістану – ще й корисні копалини.
Китай можна спробувати зрозуміти. Він з усіх сил прагне стати в 2017 році першою за економічною силою державою в світі, а це напряму залежить від імпорту енергоносіїв, руди і напівфабрикатів. Китай змушений імпортувати більше половини необхідної йому нафти і залишається найбільшим імпортером у світі залізної руди.
До цього часу китайська тактика забезпечення сировиною полягала в отриманні її через довгострокові контракти, концесії та купуванню родовищ. Китайські гірничодобувні компанії і робітники стали звичайним явищем в Африці, а в багатьох регіонах Сибіру вже більше китайців, ніж самих росіян.
Однак, експансія Китаю в Афганістан носить дещо інший характер. Бо хоча Афганістан має лише 76 кілометрів спільного кордону з Китаєм, ця ослаблена країна здатна стати цінним трофеєм для експансіоністської політики Пекіну. До цього також цілком можна додати і Пакистан, з яким КНР намагається встановити все більш тісні військові і економічні зв’язки.
Як вважають американські аналітики, «якщо ми дійсно побоюємося перетворення Китаю на державу з глобальними військовими амбіціями, то необхідно обтяжити його Афганістаном і Пакистаном. У світі важко знайти подібну пару країн в плані складності економічних проблем. Додайте сюди військові та політичні негаразди, і ви побачите привабливість перетворення даного регіону з проблеми для США і НАТО – в проблему для Китаю. І якщо співпраця з Кабулом і Ісламабадом спростить доступ Китаю до природних ресурсів, тим краще: це стане додатковим стимулом для боротьби з існуючими в обох країнах проблемами ісламського радикалізму і ядерного тероризму. Зрештою, обидві країни межують з Китаєм, якраз в районі його неспокійного і переважно мусульманського Сіньцзян-Уйгурського автономного району».
Втім, американці можуть отримати від китайсько-афганського зближення й інші дивіденди. Так завдяки тому, що Китай має свої стратегічні інтереси в Афганістані, значно послаблюватимуться в цій країні позиції Ірану, який нині там здобув значний вплив. І афганська кампанія Пекіну, певною мірою, відображає геополітичне майбутнє цього регіону Азії.
Також можна говорити про те, що інтереси Сполучених Штатів і Китаю перетинаються одні з одними. Вже зараз стає очевидним, що стабільність на афганській території буде куди легше забезпечити використовуючи економічні важелі, ніж військову силу. Крім того, незаймані до останнього часу поклади міді, заліза, золота, урану та дорогоцінного каміння, підштовхують Пекін взяти на себе ризики всіх типів, котрі виникають під час такої широкомасштабної економічної операції.
Також Вашингтон зацікавлений у тому, щоб експлуатація природних ресурсів Афганістану надала можливість багатьом афганцям вести свій бізнес з Китаєм. А зібрані від цієї діяльності податкові надходження можуть бути використані для стабілізації афганського уряду.
Тим часом, йдеться тільки про найбільш оптимістичний сценарій для планів Пекіну. Більш реалістичний сценарій передбачає ті умови, що Кандагар і деякі інші регіони Афганістану перебувають під контролем талібів. А це ставить плани китайців на енергоносії і сировину з ніг на голову. Бо ніхто ще не сказав, що разом з американцями афганську територію покине і «Талібан».
До того ж, необхідно передбачити і той фактор, що афганські радикальні ісламісти можуть порахувати китайську економічну експансію за вторгнення, подібне до того, яке здійснив Радянський Союз в 1979 році. А для ісламських фундаменталістів присутність у Афганістані іншої, майже наддержави, може викликати великий спротив.
Таким чином, можна зробити припущення, що економічна експансія Китаю в Африці, Азії і Латинській Америці може спіткнутися об Афганістан. І якщо уроки поразки СРСР не будуть враховані, то Пекіну неминуче доведеться вводити до Афганістану війська для захисту економічних об’єктів, куди він планує вкладати великі інвестиції. А це здатне корінним чином змінити ставлення пересічних афганців до самих китайців.
Хоча можливий й інший варіант. Варто звернути увагу на те, що Китай планує надавати матеріальну та організаційну допомогу афганській поліції, і буде ділитися з нею своїм великим досвідом у забезпечені громадської безпеки.
Схоже на те, що Пекін намагається упередити ситуацію і прагне використати у своїх інтересах майбутнє виведення американських військ з афганської території. Під час цього перехідного етапу, він силкуватиметься зробити прорив для того, щоб зміцнити свої позиції і свій вплив в Афганістані. Водночас, Китай не зацікавлений у колапсі в Афганістані після виведення звідти військ США і НАТО, тому що у цьому випадку китайські фінансові вкладення будуть поставлені під загрозу.
Так що для Китаю важливо встановити дружні відносини з афганською поліцією для забезпечення безпеки китайських фірм і персоналу, які працюють в Афганістані. Пекін прагне посилення гарантій безпеки китайських громадян і збереження їхнього майна. Що, безумовно, здатне заохотити збільшення китайських інвестицій в афганську економіку.
А підписані угоди відкривають зелене світло для збільшення співпраці між двома країнами. Вони зміцнять присутність Китаю в енергетичному секторі, гірничодобувній промисловості, будівництві і інфраструктурі Афганістану.
Певною мірою, проникнення Китаю в Афганістан може мати й деякі позитиви для самих афганців. Китайці здатні побудувати трубопроводи з Афганістану в Китай, до яких зможуть приєднатися й інші країни. Другим етапом може стати розбудова інфраструктури: будівництво доріг, залізниць, аеропортів, електростанцій, заводів, магазинів, торгівельних центрів, шкіл, лікарень, спортивних стадіонів. І це все потребуватиме освіченої і кваліфікованої робочої сили.
Очевидно, що таких кадрів нині в Афганістані просто нема. Тому разом із інвестиціями та фінансовими коштами з Китаю на афганські території масово проникатиме кваліфікована робоча сила, котра допомагатиме афганцям будувати сучасну промислову державу. Більшість цих спеціалістів залишатимуться в Афганістані і надалі, забезпечуючи транспортування сировини, готової продукції і енергоносіїв.
Таким чином, Афганістан все більше буде залежати від співпраці з Китаєм. Стратегія якого в країнах третього світу полягає в м’якому проникненню, котре виллється в фінансову допомогу, встановлення торгівельних зв’язків, закупівлю сировини і невідворотне перетворення в майбутньому цієї держави на китайського клієнта. Ця стратегія, яка пройшла успішне опробування в Африці, реалізуватиметься Китаєм і Афганістані.
Крім того, існують й інші стратегічні дивіденди від проникнення Китаю до Афганістану. Через афганську територію китайці можуть протягнути трубопровід для отримання іранської нафти.
Проте, Пекін мав би з певною обережністю ставитись до перспектив, які відкриває цей аспект співпраці з Афганістаном. Адже беручи під свій економічний контроль Афганістан і починаючи економічне зближення з Іраном, варто враховувати і фактор ймовірного впливу іранців на ліберальних китайських мусульман. А враховуючи з історії, що Афганістан є неподатливим до іноземних впливів, Китай повинен проявляти обережність під час проведення «афганської операції».
З іншого боку, якщо говорити про безпеку прокладання трубопроводу через Афганістан, то для Пекіну було б набагато безпечніше отримувати енергоносії через Центральну Азію і Росію. Бо прокладати життєво важливий трубопровід через афганські території, це нині так само безпечно, як налаштування газопроводу до Південної Кореї через Північну Корею.
Однак, не дивлячись на це, Пекін готує для Афганістану майбутнє, в якому ця країна опиниться в якості держави китайського сателіта. Китай вкладає величезні інвестиції в Азії, Африці і Південній Америці, сподіваючись на надходження звідти все більших потоків сировини.
У той час, коли Сполучені Штати витрачають сотні мільярдів доларів для боротьби з такими терористичними організаціями, як «Аль-Каїда» і «Талібан», Китай прагне до отримання в Афганістані сировини для своєї ненажерливої економіки. І якщо наддержава США зосередила свої зусилля на забезпеченні безпеки в світі, то її швидко зростаючий конкурент концентрує свої зусилля на торгівлі.
І як вважає Фредерік Стар, директор Central Asia-Caucasus Institute, незалежної дослідницької організації у Вашингтоні, «скептики можуть зробити припущення, що США і НАТО провели невизнаний підготовчий етап для китайського економічного проникнення до Афганістану. Ми проробили важку роботу. А вони пожинають її плоди».
Дійсно, виглядає так, що Сполучені Штати підготували в Афганістані ґрунт для економічного вторгнення Китаю. І все це дуже добре вписується в концепцію китайської політики м’якого вторгнення в інші країни, яка при цьому прикривається економічною вигодою і політичною доцільністю.
Тому сьогоднішній курс офіційного Пекіну на стратегічне партнерство з Афганістаном у жодному випадку не можна розглядати лише, як окрему акцію китайських стратегів для узяття під свій контроль цієї країни. Він, безумовно, є лише складовою частиною більш масштабної стратегічної гри китайських лідерів на Середньому Сході.
А за останні десятиліття основні пріоритети цієї гри залишаються незмінними: послаблення в регіоні позицій Сполучених Штатів і Індії; зміцнення китайських позицій в енергетичних та інших ресурсних проектах в Афганістані і республіках колишньої радянської Центральної Азії; забезпечення безпеки і стабільності в Північно-Західному Китаї (в Сіньцзян-Уйгурському автономному районі). При чому, всі інші сюжети, включно з регіональним спонсорством та гуманітарними проектами в кризових точках Середнього Сходу (насамперед, в Афганістані) лише напряму підпорядковані досягненню цих, по-справжньому стратегічних, для Китаю цілей.