Парадоксально, але факт, що в той час, коли Кремль створює нові й нові постімперські проекти для країн колишнього СРСР (на кшталт Євразійського союзу), російські націоналісти вимагають зміни влади. Цілком можливо, що невдовзі російські націоналісти з України почнуть панічно уникати дискусій та зустрічей з російськими націоналістами із самої Росії.
Монстр загрожує своєму творцеві
Попри те, що розповідають російські націоналісти на своїх інтернет-ресурсах, творцями нинішньої націоналістичної хвилі в Росії був Кремль і виключно Кремль. Саме з приходом до влади президента Владіміра Путіна російські ЗМІ згадали знайому з часів СРСР тезу «Росія в кільці ворогів». Невдовзі пересічний росіянин був переконаний, що мусульмани-ваххабіти, українці-бандерівці, прибалти, грузини, євреї, ЄС, США та інші НАТО сплять і бачать, як би їм розвалити Росію. Реакція вулиці не забарилася – стрічки новин зарясніли повідомленнями про криваві розправи скінхедів-росіян над таджиками, узбеками, кавказцями й іншими.
Але особливого розмаху ця політика набула після Революції троянд у Грузії та Помаранчевої революції в Україні. Саме після цих подій було створено День національної єдності, прив’язаний до дати капітуляції польсько-литовсько-українського гарнізону у Кремлі 1612 року. Тоді ж на противагу українським помаранчевим стрічкам було створено флеш-моб «Георгіївська стрічка». І саме тоді різним організаціям націоналістичного й імперського спрямування було надано можливість влаштувати ходу вулицями Москви – був проведений перший «Русскій марш».
Не те нині! Підтримка політики Кремля в середовищі російських націоналістів зараз сприймається як зрада. Наприкінці 2009 року аналітичний центр «СОВА» застеріг: «Ультраправі групи дедалі захопленіше вдаються до антидержавного терору. Своїм завданням вони ставлять дестабілізувати діяльність державних органів, посилити недовіру до них з боку населення…»
Остаточно загроза націоналізму в Росії стала очевидною після погрому на Манежній площі в Москві 11 грудня того року, коли натовпи футбольних фанатів та націоналістів влаштували бійку з міліцією та масову розправу над особами неслов’янської зовнішності. Ті події продемонстрували владі рівень небезпеки націоналізму, а самим націоналістам – що влада має безліч способів, щоби протистояти будь-якому стихійному бунту.
Небезпеку для Кремля могла б створити хіба що ситуація, коли націоналістичний рух об’єднує сили навколо одного лідера, відмовляється від відверто шовіністичних гасел та жадає проходу до влади шляхом вільних виборів. Проте влада знала, що у націоналістів забагато шаленої енергії, але немає лідерів, спроможних організувати та повести їх до мети. Проте сталося нечуване. Потрібний кадровий резерв націоналісти отримали з боку своїх давніх політичних опонентів – від ліберал-демократів.
«Русскій вопрос»
Політологи, що займаються російським політичним середовищем, давно зауважують, що в середовищі лідерів російської опозиції відбувається певна ротація. Політики-ліберали ще єльцинської епохи мають стабільно низький рейтинг у суспільстві. Їхнє «святе місце» повільно заповняють лідери іншого походження та інших політичних переконань.
Тут насамперед варто згадати героя скандалу навколо партії «Правое дело», лідера єкатеринбурзького фонду «Місто без наркотиків» Євґєнія Ройзмана – людину, котра примудрилася об’єднати земляків для боротьби з поширенням наркотиків серед уральської молоді. Нині фонд Ройзмана суттєво розширив сферу своєї діяльності і фактично перетворився на правозахисний рух, на який змушена зважати держава.
Водночас із Ройзманом зійшла зоря Алєксєя Навального – московського адвоката, який, застосовуючи законні та легальні методи отримання інформації, розслідує факти корупції на всіх ешелонах влади аж до найвищих. Саме з легкої руки Алєксєя Навального нинішня російська правляча партія «Единая Россия» здобула свою неофіційну назву – «Партія жуліков і воров».
І Алєксєй Навальний, і Євґєній Ройзман – не абстракті теоретики. Обидва – прагматичні люди дії, що мають за спиною цілком конкретні справи. До того ж обоє схвально ставляться націоналістичних ідей. Євґєнія Ройзмана повсякчас критикують за гострі висловлювання у бік циган, таджиків, азербайджанців та китайців, яких лідер фонду звинувачує в торгівлі наркотиками на рівні етнічних громад. Алєксєй Навальний же відомий регулярними відвідуваннями «Русскіх маршів» та гаслами на кшталт «Досить годувати Кавказ».
Гордіїв вузол проблем
«Жодний політичний рух у Росії неможливий, крім націоналістичного. І всі спроби створити масовий демократичний рух, говорячи «але ми не націоналісти», – це тусівка… Єдиний живий у Росії політичний рух, політичний настрій – це настрій націоналізму в доволі широкому діапазоні», – наголошує відомий російський політичний оглядач Лєонід Радзіховскій.
Таке поширення має цілком реальну соціальну основу. Чимало масових бійок, хвиля яких прокотилася Росією в останні роки, починалися з банальної побутової суперечки. Нацистський шабаш на Манежній площі у Москві мав цілком практичне підґрунтя – зволікання провадження слідства у справі про вбивство кавказцями одного з лідерів руху футбольних фанатів Єґора Свірідова. Гасло «Досить годувати Кавказ» має таку саму дуже просту причину – скажену кількість дорогих іномарок на вулицях Грозного та безкарність кадирівських формувань тоді, як в самій Росії бракує коштів на освіту та медицину, а про жорстокість російської поліції вже навіть приказки з’являються. Складається враження, що в країні є групи людей, позбавлені відповідальності перед російськими законами, саме за національною ознакою.
Експерти сходяться в думках – посилення націоналізму в Росії відбувається перш за все внаслідок корумпованості влади і масового нехтування законом. «Коли держава не спроможна забезпечити дотримання закону всіма своїми громадянами, то на поверхні опиняються, зокрема, етнічні відмінності між цими громадянами і, з’ясовується, що кавказці та росіяни дотримуються закону по-різному», – пояснює ситуацію російська письменниця та оглядач «Нової газети» Юлія Латиніна.
Вже згаданий Лєонід Радзіховскій додає: «Справді, влада, російська вона чи ні, щонайбільш відчужена від народу, знову-таки, російського або ні, неважливо: от народ – це одне, влада – це зовсім інше… В цьому сенсі заява «Влада має бути російською» перекладається російською мовою так: «Влада має бути народною».
Жодного подиву не викликає те, що націоналістичні ідеї набувають популярності. На цьому тлі низка політиків-лібералів всерйоз заговорили про необхідність брати на озброєння гасла націоналістів і створювати ідеологію ліберального націоналізму на противагу кремлівському імперіалізму. «Потрібен у цілому ліберальний національний проект для Росії, спрямований на зміцнення самоідентифікації росіян як європейців, а не навпаки. Більше не можна віддавати національний порядок денний радикальним націоналістам», – заявив після погрому на Манежній площі лідер руху «Демократичний вибір», екс-заступник міністра енергетики Росії Владімір Мілов.
Перехоплене знамено націоналізму
Націоналістичні гасла в Росії використовують не лише колишні ліберали. Напередодні парламентських виборів гратися у націоналізм заходилися ледь не всі політики. Повернути графу «Національність» у паспорт і закріпити законом статус росіян як державотворчої нації уже пообіцяли російські комуністи. Головним передвиборним гаслом ЛДПР Владіміра Жиріновского стало «За русскіх!», а Кавказ там вже назвали «ярмом Росії». Про правлячу «Единую Россию» годі й казати.
Проте останнє 4 листопада продемонструвало, що у нинішніх російських парламентських партій повільно підростає серйозний конкурент. На «Русскій марш» зібралося близько 8 тис. осіб. Україну такими цифрами не вразити, але в Росії наразі більше людей, ніж «Русскій марш» може зібрати. Створений Кремлем «Русскій марш», який мав поставити націоналістів на службу владі, тепер став у Росії ледь на найбільшим опозиційним мітингом. Приєднання до націоналістів політиків – вихідців із ліберального табору лише додасть їм популярності.