Межа 2012–2013 років стане для Грузії своєрідним часом Х, адже на відносно короткий проміжок часу припадають вибори до парламенту та президентські. Зрозуміло, що такий переламний момент є ідеальною нагодою не лише для грузинської опозиції, а і для давно роздратованого Міхо Владіміра Путіна домогтися переформатування влади і зміни чи принаймні корекції зовнішньополітичного курсу Грузії на лояльний, а в ідеалі – відверто проросійський.
Гостроти ситуації додає той факт, що термін каденції Міхаїла Саакашвілі добігає кінця і перед ним постає дилема: повністю піти з політики, визначивши спадкоємця чи застосувати «російський сценарій» і на кілька років обійняти посаду прем’єр-міністра, зберігши за собою за допомогою тієї чи іншої комбінації реальну владу в країні. Причому, зважаючи на ініційовані ним зміни до виборчого законодавства, схиляється він саме до другого варіанта. Це і зрозуміло, адже на пострадянському просторі немає традиції добровільного виходу на політичну пенсію у 45 років, скільки й буде Саакашвілі на час завершення його другої каденції.
Крім того, він зберігає широку народну підтримку, а старі (тобто відомі вже давно) опозиційні лідери мають доволі обмежені електоральні ніші та значні суперечності між собою, які навряд чи дадуть їм змогу висунути зі свого середовища «першого серед рівних», а тому їхні шанси перемогти на парламентських виборах політичну силу Саакашвілі і особливо його потенційного спадкоємця (або місцеблюстителя) на посаді глави держави непевні.
І от за такої ситуації на початку вересня поточного року з'явився яскравий і популярний серед значної частини суспільства, завдяки своїй благодійницькій діяльності, «кандидат ззовні», який, на перший погляд, має чимало необхідних рис для згуртування, якщо не усіх, то принаймні більшості невдоволених нинішнім грузинським режимом суспільних сил.
Ним виявився російський мільярдер грузинського походження Боріс (в Грузії відомий як Бідзіні) Іванішвілі.
Почавши займатися бізнесом у Росії відразу після розпаду СРСР, нині він, за версією журналу Forbes, посідає 24-ту сходинку серед найбагатших людей РФ, а його статки оцінюються у $5,5 млрд. Його компанія «Унікор» працює у галузі девелопменту, фінансів, управління колективними інвестиціями, сільського господарства та фармацевтики одночасно.
Хоч сам Іванішвілі після Революції троянд отримав грузинський паспорт, проте основні його бізнес-активи і надалі залишаються в РФ. А це багато про що свідчить, адже, зрозуміло, що мати багатомільярдний системний бізнес там і бути незалежним від вибудованої Владіміром Путіним системи нестатутних відносин – аж ніяк не можливо.
Вперед… у минуле!
Вперше Іванішвілі заявив про свої політичні амбіції на початку вересня цього року, коли виступив із різкою заявою, в якій він розкритикував Міхаїла Саакашвілі особисто, а надто ініційовані ним нещодавно реформи виборчої системи. А на початку жовтня відбувся старт його політичної кампанії – 7 жовтня низка загальнонаціональних видань опублікувала програмну статтю, де цей кандидат пояснив свій похід у політику тим, що курс нинішнього керівництва Грузії «може довести країну до катастрофи».
Серед ключових пунктів послання Іванішвілі вирізняється наступне – він, мовляв, саме та людина, яка зможе «повернути перспективи повернення Абхазії та Південної Осетії під юрисдикцію грузинської держави», для чого потрібно, певна річ, лише «почати врегулювання відносин з Росією».
Дарма, що країна це уже проходила, коли попередник Саакашвілі Едуард Шеварднадзе саме з огляду на можливе повернення до складу Грузії бунтівних регіонів, увів 1993 року країну до складу СНД та понад 10 років безрезультатно провадив лояльну до Москви політику, яка в підсумку призвела до втрати часу у євроатлантичній інтеграції та затягування із проведенням необхідних країні внутрішніх реформ.
Зовнішньополітичний аспект заявленої Іванішвілі програми викликає чимало запитань з огляду на її «всеїдність», яка сильно нагадує Віктора Януковича із його «і нашим, і вашим». Власне досвід останнього, як і оголошена нещодавно Владіміром Путіним стратегія на побудову Євразійського союзу, є недвозначним свідченням того, що для країн пострадянського простору в Москві питання ставлять недвозначно – «або з нами, або проти нас».
У цьому контексті анонсоване поліпшення відносин з Росією до рівня, який би відкрив перспективу для відмови Путіна від подальшої підтримки незалежності Абхазії та Південної Осетії, стовідсотково не може узгоджуватися із задекларованою Іванішвілі ж готовністю продовжити курс на «поглиблення дружби й інтеграції із США та Євросоюзом».
Клієнтела й амбіції
Грузинський політикум наразі обережно і по-різному поставився до появи на політичному небосхилі країни самопроголошеного лідера. Він є привабливим із різних боків, так би мовити, дахом для маловпливових політиків, які, по-перше, усвідомлюють, що самостійно жодних перспектив не мають, а, по-друге, постійно мають проблеми з фінансуванням. Грузинський політолог Гія Хухашвілі з цього приводу слушно зазначає: «Я не знаю, хто буде в його партії, але під дверима Іванішвілі стоятиме велика черга». Поки що отримав підтримку новоявлений кандидат лише від ображеного на Саакашвілі екс-президента Едуарда Шеварднадзе, який 10 жовтня заявив, що «Іванішвілі може стати добрим президентом», оскільки при ньому «точно будуть врегульовані відносини Росії та Грузії, житимемо нормально».
Більш впливові в сучасному грузинському політикумі діячі виявляють неабияку обережність, посилаючи Іванішвілі сигнали, що його амбіції та мільярди самі по собі ще нічого не значать і йому доведеться зважати на бажання лідерів нинішньої опозиції. Зокрема, віце-спікер парламенту Грузії від опозиційної фракції «Християнські демократи» Леван Вепхвадзе заявив, що «ставлення до Іванішвілі може змінитися, оскільки в політиці одна фігура не є вирішальною, а тому чимало залежатиме від того, які політичні погляди і яка команда будуть у нього».
Аналогічно прокоментував перспективи співпраці з Іванішвілі інший впливовий представник нинішньої опозиції, лідер партії «Наша Грузія – Вільні демократи» Іраклій Аласанія, який обмежився нейтральною констатацією того факту, що, справді, мовляв, окремі положення його програми збігаються з нашими політичними поглядами. Зокрема, це стосується сільського господарства, конституційних змін, свободи слова і незалежності медіа».
У політичному й експертному середовищі Грузії уже звернули увагу на гіпертрофовану амбіційність Іванішвілі, а також його переконаність, що «все й усіх можна купити», що навряд чи сприятиме пошуку партнерів.
Серед іншого, вже у програмному посланні Іванішвілі відвів іншим представникам грузинської опозиції другорядну роль, оголосивши, що має намір «спільно зі своєю політичною партією та об'єднанням наявних у Грузії політсил досягнути абсолютної більшості місць у парламенті під час виборів 2012 року та як глава уряду або прем’єр-міністр активно брати участь у формуванні уряду».
У зв’язку з цим заслуговує на окрему увагу коментар грузинського політолога Рамаза Сакварелідзе, який зауважив, що «амбіції вождя і об’єднувача опозиції цілком зрозумілі: будь-який політик хоче, щоби люди йшли за ним. Але все ж таки ліпше отримати такий результат, а не заздалегідь оголошувати таку мету. Тому що іноді поспішні заяви знижують вірогідність події».
До того ж опозиційні лідери не надто покладаються на Іванішвілі через те, що він, найімовірніше, відбиратиме електоральну підтримку саме у них, а не у Саакашвілі, а от, чи включить їх до складу своєї політичної сили і, головне, на яких умовах, залишається питанням невирішеним.
Крім того, Іванішвілі не приховує, що в разі здобуття влади планує провести в країні кардинальні зміни, зокрема, й конституційні: «Я хочу… отримати під час найближчих парламентських виборів 2012 року абсолютну більшість голосів виборців, визначити спільно з народом оптимальну модель побудови грузинської держави, провести конституційні зміни». І є підстави вважати, що здійснені вони можуть бути саме під нього.
За словами Рамаза Сакварелідзе, Іванішвілі «задумав велику гру, але наразі важко оцінювати його перспективи. Ми знаємо чимало випадків, коли люди з великими грошима не були успішними в політиці, оскільки фінансовий успіх не завжди є вирішальним чинником у цьому питанні. Потрібна політична кваліфікація, здатність до політичної боротьби, а бізнесмени не завжди враховують цю специфіку».
Чи стане бізнесмен шоуменом?
Тим часом Іванішвілі не лише доволі вульгарно кидається грішми, а й робить основну ставку на потужну масмедійну кампанію. Він уже заявив про намір найближчим часом створити «громадсько-інформаційний центр», під яким бачить власний медіа-холдинг, який включав би телебачення, радіо, газети, інтернет-видання.
Водночас пропонує взяти на роботу «всіх журналістів», для чого їм достатньо всього лише виступити із критикою влади: «Віднині всім журналістам, яких звільнять з роботи за принциповість і об’єктивність, пропоную місця у штабі нової політичної партії з не меншою винагородою, а в подальшому – в громадсько-інформаційному центрі».
Крім того, Іванішвілі уже зробив «царську» пропозицію і власникам наявних медіа, особливо телеканалів, що мають державні ліцензії, заявивши, що готовий скуповувати їх хоч би й за потрійну ціну, а «після виборів повернути за символічну ціну в один ларі».
Втім, власники, схоже, не мають наміру перетворювати свої телеканали, які заслужили у суспільстві авторитет і репутацію як порівняно незалежні, на інструмент виборчої кампанії такої темної конячки, якою наразі є Іванішвілі-політик. Зокрема, директор і співзасновник телеканала «Маестро» Мамука Глонті вже відмовився співпрацювати із напористим мільярдером, відповівши, що «контрольний пакет акцій не продається».
Ахіллесова п’ята
Тим часом влада завдала по Іванішвілі неочікуваний удар, який, схоже, може покласти край його планам на принаймні безпосередню участь у політичній боротьбі 2012–2013 років. 11 жовтня Громадянський реєстр країни оприлюднив заяву про позбавлення його грузинського громадянства. Згідно з повідомленням, паспорт Грузії громадянин РФ Боріс Іванішвілі отримав 22 липня 2004 року, але пізніше (за раніше оприлюдненою виданням Forbesінформацією – у травні 2010-го) став власником паспорту Франції, що є підставою для його позбавлення грузинського громадянства, адже згідно із Конституцією та законом про громадянство, отримання паспорту іншої країни автоматично призводить до втрати громадянства Грузії.
Коментуючи цю заяву, представник пропрезидентської більшості у парламенті Грузії, голова юридичного комітету Павле Кублашвілі заявив: «Рішення громадянського реєстру законне. Усі мають зрозуміти, що грузинське суспільство, політика і ЗМІ не продаються. Такі спроби будь-що завершаться крахом. На засоби, позичені у Путіна, політика в Грузії не робиться».
Реакція самого Іванішвілі на заяву Агенції громадянського реєстру поки що обмежилася коментарем його прес-секретаря Іраклія Трипільського, який визнав, що 2004-го його шеф справді був позбавлений громадянства, але наступного року отримав його за рішенням президента Саакашвілі. Однак ця версія, у свою чергу, виглядає аж ніяк не правдоподібно, адже суперечить зробленій нещодавно заяві Іванішвілі, у якій він, намагаючись відвести від себе можливі звинувачення у прислуговуванні Москві, заявив про намір «відмовитися від громадянства РФ і Франції й у найближчі дні здати ці паспорти, залишивши за собою лише громадянство Грузії».
Тож, схоже, влада таки знайшла у «найбагатшого грузина» слабке місце. Хоча у власника капіталів у кілька річних бюджетів країни, в якій він прагне стати президентом, шансів поборотися за владу у той чи інший, у крайньому разі опосередкований, спосіб залишається більш ніж достатньо.
Грузинський народ витримав випробовування війною зі значно сильнішим супротивником, проте, чи витримає він випробування великими грішми?