Українська діаспора на Балканах почала утворюватися ще у середині XVIII століття, під час Австро-Угорської імперії. Українські етнічні осередки розташовані на сході Хорватії, на кордоні із Сербією, у місті Вуковар та у селах Міклошевці та Петровці, власне на території, яка з 1991 року входила у Республіку Сербську Країну.
За офіційними даними Загреба, на початку 1990-х років, коли миротворці ООН перебрали контроль над пошматованою війною місцевістю, сербські воєнізовані угруповання вбили 700 та депортували майже 10 тисяч мирних людей несербського походження. Депортації почалися коли президентом був Ґоран Хаджіч, а серед депортованих понад тисяча були українці-русини.
Греко-католицьки у Загребі оприлюднили дані, що на початку дев'яностих років понад 3500 їхніх парафіян опинилися втягнутими у збройний конфлікт, понад 1000 під тиском були змушено покинути свої домівки, вбито понад 150 та поранено понад 300 українців-русинів.
Іронія складних етнічних поділів на Балканах на початку 90-х років захопила і українську діаспору в Хорватії. Українці-русини у Хорватії на початку війни поділилися на прохорватських та просербських.
У травні 1991 року у Хорватії було проведено референдум про незалежність, і осередки з українським населенням із значною перевагою підтримали незалежність Хорватії.
Хорватські українці сподівалися, що миротворча місія СНД, очолювана Росією, мала бути більш ефективною у зв'язку з культурною близькістю місцевих українців-русинів до миротворців. Але сербські воєнізовані формування фактично на очах російських миротворців депортували кількасот мирних українців углиб хорватської території.
Пасивність миротворців СНД деякі лідери української громади у Хорватії і Сербії назвали тихою підтримкою сербських воєнізованих угруповань. Інші вважають, що ідеться про помилку та незнання миротворців, які тоді лише розпочали свою місію.
Наслідки депортації українців у Хорватії негативно позначилися і на українській громаді в Сербії. Український академік Юліан Тамаш, тодішній голова Союзу українців-русинів Югославії, який вимагав миротворчої інтервенції від посольства Російської Федерації у Белграді, каже, що після того був змушений тимчасово залишити Сербію.
Водночас міжнародний трибунал у Гаазі жодного разу не виокремив страждання та депортацію українців Хорватії під час численних судових процесів над звинувачених у злочинах югославської війни.
Нагадаємо, влада Сербії заявила про арешт Горана Хаджіча, останнього, хто знаходився у розшуку за ордером трибуналу ООН щодо злочинів у колишній Югославії.
Хаджіч переховувався протягом семи роки, відтоді, як влада Белграда отримала офіційні звинувачення, висунені Гаазьким трибуналом.
Як відомо, що два місяці тому був заарештований колишній командир боснійських сербів генерал Ратко Младіч.